Презентація на тему:
Компетентність педагога

Кваліфікація – це офіційне визнання результату формування у суб’єктів навчання компетентностей, визначених нормативними освітніми документами для певної галузі діяльності Поняття «професіоналізм» у педагогіці почало викорис-товуватися в 70–80-тих роках XX століття. Спочатку таким терміном позначалися професійно значущі вміння, тобто вміння, якими володіє педагог і які його відрізняють від представників інших професій. У сучасній педагогічній літературі цим терміном позначається, по-перше, високий рівень готовності до педагогічної діяльності, по-друге, здатність педагога на високому рівні здійснювати педагогічну діяльність, виявляючи свій особистісний інтелектуальний і творчий потенціал.

Компоненти професійної компетентності педагога Соціальний – володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співробітництвом, а також прийнятими в даній професії прийомами професійного спілкування, соціальна відповідальність за результати своєї професійної праці. Особистісний – володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку засобами протистояння професійним деформаціям особистості; Індивідуальний – володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності у межах професії, готовність до професійного зростання, вміння раціонально організувати свою працю без перевантажень. Спеціальний – володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток.

Складові спеціального компоненту Науково-теоретична складова компетентності охоплює обізнаність у галузі навчального предмета, що викладається. Методична ( предметна) складова компетентності передбачає певний рівень майстерності у галузі засобів формування знань, умінь, навичок, ставлень і ціннісних орієнтацій учнів; Психологічна складова компетентності включає диференційно-психологічний компонент у галузі обізнаності з мотивів, здібностей, спрямованості школярів; рефлексію педагогічної діяльності або аутопсихологічний компонент.

Методична компетентність включає володіння різноманітними методами навчання; знання дидактичних методів, прийомів і вміння застосовувати їх у процесі навчання; знання психологічних механізмів засвоєння знань і вмінь у процесі навчання; мобільність знань (постійне відновлення знань для успішного рішення завдань); гнучкість методу (застосування того або іншого методу в залежності від умов); критичність мислення (творче, нестандартне мислення); відповідальність за дії.

Рівні методичної компетентності вчителя Рівень компетентності Критерії результативності педагогічної діяльності вчителя Низький Не вміє пристосовувати виклад навчального матеріалу до особливостей аудиторії. Мету занять визначає стихійно, без урахування підготовленості учнів. Навчально-методичну літературу використовує мінімально. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, учні пасивно сприймають інформацію. Елементи організаційної структури уроку не обгрунтовані, не чіткі. Середній Володіє стратегією навчання учнів ЗУНам за розділами курсу. Мета i завдання діяльності обгрунтовані. Переважають традиційні методи i прийоми навчально-пізнавальної дільності. Активізація діяльності учнів здійснюється без глибокого дидактичного обгрунтування Достатній Володіє стратегією компетентнісного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісній формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може формувати предметну компетентність учнів. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід. Високий Володіє стратегією компетентнісного підходу. Мета уроку формулюється у діяльнісній формі. Чітко визначає етапи уроку, форми i методи навчально-пізнавальної діяльності відповідно до етапів. Зміст, методи, прийоми та технології навчання відповідають меті та змісту уроку. Вміло використовує різні моделі (пасивна, активна, інтерактивна) навчання. Може засобами навчального предмета формувати в учнів ключові, загальнопредметні та предметні компетентності. Використовує діяльнісний, диференційований та особистісно-орієнтований підхід.

З чого почати розвиток методичної компетентності? Початок роботи потребує чіткого визначення: на якому рівні професійної компетентності знаходиться конкретний вчитель у даний час? наскільки він здатен до зростання? чи здатний до самоосвітньої діяльності? якої саме методичної допомоги потребує? чи має уявлення про компетентнісно спрямований урок?

Сучасний компетентнісно-спрямований урок повинен будуватися за таким алгоритмом: Конкретизація загальної мети (цілі) уроку (визначення предметної та ключової (ключових) компетентностей до конкретного уроку. Поділ змісту теми на навчальні ситуації в залежності від структури змісту — теоретичні знання, способи діяльності, вміння. Формулювання цільового завдання до кожної навчальної ситуації. Вибір методів навчання, адекватних цільовим завданням за їх дидактичними функціями (засвоєння, формування, узагальнення) та змісту навчального матеріалу (теоретичний, емпіричний чи практичний). Вибір форм організації навчальної діяльності учнів (індивідуально-самостійна, парна, групова, загальнокласна, фронтальна чи їх оптимальне поєднання) відповідно змісту та методам роботи. При виборі змісту, методів і форм орієнтація на цільову установку й уявлення очікуваного результату спільної діяльності.

Педагогічні умови розвитку методичної компетентності вчителів створення системи семінарів, тренінгів, інших форм професійного розвитку, які сприяють формуванню професійного способу мислення вчителів забезпечення нтерактивністі навчання дозволяє встановити партнерську взаємодію учасників, що зумовлює діалог, взаємозбагачення, обмін думками як форми навчання, що забезпечується такими чинниками, як готовність до професійного діалогу; активність у взаємодії з іншими учасниками навчального процесу; прагнення до спільної навчальної діяльності. розробка програм розвитку методичної компетентності для кожної категорії вчителів. важливою умовою розвитку вчителя є його інтерес до науково-дослідницької діяльності, яка розглядається як наскрізний фактор, який наповнює діяльність учителя в цілому Саме науково-дослідницький характер діяльності привчає вчителя до самостійності, виховує вимогливість до себе, розвиває вміння аналізувати та синтезувати процеси і явища, що відбуваються у філологічній оболонці та суспільстві. Науково-до слід ний характер діяльності не лише сприяє вдосконаленню професійних знань, умінь і навичок вчителя Важливою умовою розвитку професіоналізму вчителів є співпраця науковців і педагогів

Методичне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту, активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання. Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових  напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі.

Структура процесу самовдосконалення з 4-ох етапів: самоусвідомлення та прийняття рішення здійснювати процес самовдосконалення; планування та вироблення програми самовдосконалення; безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань, пов’язаних із роботою над самим собою; самоконтроль та самокорекція цієї діяльності.

Самоосвітня діяльність учителя включає: науково - дослідницьку роботу за проблемою; вивчення наукової, методичної та навчальної літератури; участь у колективних і групових формах методичної роботи; вивчення досвіду своїх колег; теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів; ведення портфоліо самоосвіти; поширення власного досвіду.

Методичне портфоліо самоосвіти методичне портфоліо педагога має такі розділи: 1. Мій педагогічний герб, моє творче кредо; 2. Моя діагностика; 3. Результати тестувань, анкетувань; 4. Методична проблема, над якою я працюю; 5. Самоосвітня робота з питань: • підвищення фахового рівня; • підвищення рівня знань з педагогіки; • підвищення рівня знань з психології; • підвищення загальнокультурного рівня; • робота з інструктивно-нормативними документами; • словник термінів; 6. Самоаналіз уроку, виховного заходу; 7. Конспекти відкритих уроків, виховних заходів; 8. Оригінальний дидактичний матеріал; 9. Педагогічний проект, над яким я працюю; 10. Мої публікації в пресі.

Узагальнення і вивчення практичного досвіду Важливе значення для розвитку методичної компетентності має узагальнення і вивчення практичного досвіду. Особистий досвід людини (як життєвий, так і професійний) цілісно віддзеркалює оточуючий світ, тому в процесі навчання потрібно підкреслювати його цінність, допомагати тим, хто навчається, аналізувати різні аспекти практичного досвіду, віднаходити типове й унікальне, виявляти суперечності та невирішені проблеми. Провідними чинниками врахування практичного досвіду в системі підвищення кваліфікації є: ціннісне ставлення особистості до власного досвіду; значущість практичного досвіду для аналізу складних ситуацій, подолання суперечностей; постійне збагачення досвіду.