Презентація на тему:
Кераміка

Опішнянська кераміка Підготувала: Миник Руслана ФПД 31

Опішня нська кера міка — традиційна українська кераміка із смт. Опішня на Полтавщині, одного з найбільших осередків виробництва гончарної  кераміки в Україні. Об'єкт нематеріальної культурної спадщини України.

Історія винекнення Згідно з археологічними знахідками, виявленими на околицях Опішні, територія селища була заселена ще добу неоліту. Саме тоді набуває широке використання керамічного посуду.  Розвиток ж сучасного промислу веде свій початок з кінця 19 століття, коли більшість населення Опішні займалося виробництвом своєрідних декоративних глеків. Сучасні опішнянські керамічні вироби зберегли багате різноманіття форм, серед яких поряд з традиційними національними з'явився ряд нових — вази, декоративні блюда тощо.

Кінець XIX століття Найголовнішим пристроєм у роботі гончаря був гончарний круг. До кінця XIX століття в опішнянських гончарів ще зберігалися шльонські круги (архаїчніші), але майстри переважно користувалися волоськими. Вони складалися з трьох найголовніших частин: дерев'яного верхнього круга — «верхняка», нижнього круга — «спідняка», які з'єднувалися між собою віссю — «веретеном», виготовленим з твердих порід дерева. У 1893 році в Опішні працювало 288 гончарів. Для більшості з них заняття гончарством було єдиним джерелом прибутку.

На початку 1930-х років на гончарних виробах під впливом радянської ідеології почали зустрічатися зображення червоноармійців. Наприклад, випускники 1939 року Опішнянської школи майстрів художньої кераміки Оксана Бабич й Олександр Ширай виготовили вазу, на якій зображено двох червоноармійців, що їдуть на білих конях. Протилежна сторона вази оздоблена мальованим контурним квітковим орнаментом. Масове застосування елементів станкового малярства на глиняних виробах Опішні припинилося наприкінці 1930х років: Петро Кононенко закінчив роботу в селищі.

Гончарне ремесло найчастіше було спадковим заняттям. Його секрети передавалися від діда до батька, від батька до сина. До виготовлення виробів залучалися всі члени родини. Чоловіки виконували найскладніші та відповідальні операції - працювали за кругом, обпалювали вироби. Жінки і діти замішували глину, розписували посуд, ліпили іграшки. Випалювали посуд у спеціальних печах - горнах. Зазвичай це була вирита в землі велика яма, обкладена всередині цеглою. Готові вироби вантажили в гарби, перекладаючи їх соломою, і везли на ярмарок.

Матеріали, техніки  Для виробів беруть місцеві глини. В Опішні виготовляють із глини сірого кольору, яка вже після випалювання стає світло-жовтою. У передмістях Косова використовують червону глину — «червінку» та «побілу», що йде на оздоблення виробів.

Опішнянський розпис — це здебільшого рослинний орнамент: квіти, грона, колоски, гілки у вигляді букетів та віночків. Характерними рисами є світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини, на червоно коричневому, білому або зеленому фоні. Колір візерунка посилюють контрастами блакитного, темно-коричневого, яскраво зеленого, синього або чорного і поливають прозорою поливою. Переважно кераміку розписують великим рослинним орнаментом, що складається з нескладних геометричних мотивів, без різких ламаних ліній. Форма квітів — умовна за формою, часто близька до українських настінних розписів.

Зазвичай це рослинний орнамент, компонований у вигляді букета або вінка з переплетених квітів, грон винограду, колосків, стебел, гілок. В Опішні сформовані на крузі і злегка підсушені вироби обливають рідкою глиною - червоною, коричневою або білою, яка створює рівномірний фон. Після другого підсушування їх розписують за допомогою гумової груші з соломиною на кінці, через яку виливається фарба.

Теплі коричнево-червоні фарби оживлені вкрапленнями зеленого і синього кольорів. Розписуючи миски, використовують оригінальну техніку розпису «фляндрівку ». Фляндрівка — поширений в Україні прийом оформлення кераміки, техніка розпису по глині ангобами в українських народних гончарних промислах. Найкращі ранні зразки фляндрівки належать художній промисловості Київської Русі X—XII ст. ст. Після занурення виробу в червону глину, його ставлять на круг і, не зволікаючи ні секунди, приступають до розпису. Нанесені на поверхню лінії, концентричні смуги, штрихи, точки «розтягуються» в різні боки мідним гачком.

В Опішні вироби розписують рослинними орнаментами — квітами, листям, ягодами, віночками. Колірна гама таких орнаментів — сполучення білого, червоного, зеленого, коричневого кольорів із невеликою кількістю чорного. Цікаво те, що опішнянські майстри розписували без попередніх ескізів усе хатнє начиння: глечики, горщики, миски, макітри тощо.

Основні групи виробів Димлена кераміка — випалена за спеціальною технологією (без доступу повітря), виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні 18- 19 століттях вона успішно конкурувала із традиційною полив'яною керамікою. Поливаний мальований посуд — горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці, барильця — розписаний ангобами у техніці ріжкування або фляндрівки, переважно рослинним орнаментом. Фігурний посуд — стилізовані зображення тварин: леви, барани, бики — зліплений з гончарних деталей, розписаний або оздоблений фактурним ліпним декором і кольоровими поливами. Іграшки та дрібна скульптура — ліплені від руки, розписані у тому ж стилі, що й посуд, поливані.

Поливаний посуд Іграшки Димлена кераміка

Майстри ХХ століття Шульженко Тихін — український майстер кераміки кінця XIX — початку XX століття. Шиян Ольга Галактіонівна (1914—2001) — майстер народної керамічної іграшки та скульптури. Селюченко Олександра Федорівна (1921—1987) — українська керамістка, народна майстриня. Поросний Василь Васильович (1873—1942) — український радянський народний майстер художньої кераміки. Пошивайло Гаврило Ничипорович (1909—1991) ; Пошивайло Явдоха Данилівна (1910—1994) — гончарна малювальниця, представниця опішнянської школи художньої мальовки. ХХІ століття Омеляненко Василь Онуфрійович (нар.1925) — опішнянський гончар, заслужений майстер народної творчості Української РСР. Китриш Михайло Єгорович (нар.1936 рік) — український гончар, скульптор. Іван Іванович Лобойченко (нар.1957), Микола Петрович Варвинський (нар.1973) — представники молодшої генерації опішнянських гончарів

Зразки робіт