Презентація на тему:
Українці – лауреати Нобелевських премій у різних галузях

Українці – лауреати Нобелевських премій Кирилюк С. В. Науково-технічна бібліотека НТУУ “КПІ” Київ – 2011

Нобелівську премію видають вже більш ніж сто років. Починаючи із 1901 року, цю найпрестижнішу відзнаку в світі встигли отримати майже 900 людей. Аналізуючи офіційну статистику, доводиться констатувати, що Україна формально не має своїх лауреатів. Нагорода присуджується не за працю всього життя, а за конкретне особливе відкриття, дослідження, видатний твір, мужню миротворчу діяльність. При нагородженні чітко вказуєтся так звана «формула присудження премії» Кожен лауреат, як правило, позначається в офіційному довіднику «Nobel foundation directory» (Стокгольм) і відноситься в ньому до тієї країни, громадянином якої він перебуває на момент присудження премії.

Наша держава поки що не дістала визнання нобелівських установ, але вони не обділили увагою вихідців із нашої землі. Це — вчені та письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час жили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн, насамперед, Росії, колишнього СРСР, США, Франції, Ізраїлю. Україна народжувала геніїв, виколисувала їх, навчала і... відпускала (чи витискала) в чужі краї. В умовах бездержавності світлі голови України нерідко змушені були залишати свою землю й шукати кращої долі, відкривати й розширювати наукові, літературні горизонти в інших куточках планети. Сусідні народи та держави далекого зарубіжжя прагнули й прагнуть мати на своєму науковому Олімпі талановитих українців, заперечуючи при цьому їхній український родовід.

Шість українців одержали найвищу міжнародну відзнаку в усіх номінаціях, окрім премії Миру. 1908 р. – Ілля Мечников, в галузі фізіології та медицини; 1952 р. – Зельман Ваксман , в галузі фізіології та медицини; 1966 р. – Йосеф Шмуель Агнон, в галузі літератури; 1971 р. – Саймон Кузнець, в галузі економіки; 1981 р. – Роальд Хофман, в галузі хімії; 1992 р. - Георгій Харпак (Жорж Шарпак), в галузі фізики

Ілля Ілліч Мечников Ілля Ілліч Мечников Хронологічно ряд лауреатів Нобелівської премії — уродженців України — започаткував Ілля Ілліч Мечников, славетний бактеріолог та імунолог. Народився він 15 травня 1845 року в селі Іванівці на Харківщині. Закінчив Харківський університет, працював професором у Новоросійському університеті в Одесі, загалом 40 років прожив в Україні. Премію Нобелівський комітет присудив йому в 1908 році за дослідження з імунології. Учений був удостоєний її за досягнення у галузі фізіології та медицини (спільно з Паулем Ерліхом). Нагороджений як підданий Російської імперії.

Хронологічно ряд лауреатів Нобелівської премії - уродженців України започаткував Ілля Мечников. Славетний бактеріолог та імунолог народився 15 травня 1845 року в селі Іванівці на Харківщині. Закінчив Харківський університет, тривалий час працював професором у Новоросійському університеті в Одесі, завідував організованою ним першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією. Ілля Мечников є одним з основоположників еволюційної ембріології, імунології, та мікробіології. Він розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів, відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету Премію Нобелівський комітет присудив йому в 1908 р. у галузі фізіології та медицини «За вивчення імунної системи». Нагороджений як підданий Російської імперії.

Зельман Абрахам Ваксман

Ще одним нобелівським лауреатом у галузі фізіології та медицини став учений-мікробіолог Зельман Ваксман. Майбутній дослідник народився на Вінничині в 1888 р. В Україні Ваксман закінчив місцевий хедер (єврейську початкову релігійну школу) та Одеську гімназію. Свою наукову працю вчений присвятив дослідженню екології ґрунтових мікробів та взаємодії між ними, вчений відкрив «санітарні» властивості ґрунтових мікробів-антагоністів. З. Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором . Ним була створена ціла група антибіотиків. Особливу вдячність мільйонів Зельман Ваксман заслужив завдяки своєму вагомому внеску в перемогу над туберкульозом. У 1952 році його удостоїли Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». Нагороджений як громадянин США, куди емігрував з України 1911 року.

Йозеф Шмуель Агнон

В Україні мало було відомо про письменника Шмуеля Йосефа Агнона, який народився у 1888 році на Тернопільщині. У 1905 р. Йозеф переїхав до Львова, де працював у єврейській газеті, після чого поїхав у Палестину. Ще до переїзду Агнон публікувався на західноукраїнських землях. Загалом 85 його творів надруковано в перекладах десятьма мовами світу. Найкращі твори Агнона — про долю галицьких євреїв — тих, які жили в Україні, й тих, хто поневірявся в далеких краях. Йому першому серед народжених в Україні і першому серед тих, хто писав івритом та ідишем, присудили Нобелівську премію в галузі літератури «за глибокооригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу» (1966 р.) Нагороджений як громадянин держави Ізраїль.

Саймон Кузнець

Економіст з великої літери Саймон Кузнець (1901-1985) до 1921 р. мешкав у Харкові, закінчив гімназію та Харківський університет, деякий час працював головою статистичної служби в Україні. У США він став першопрохідцем у вивченні нової для того часу галузі економіки – досліджень національного доходу. Саймон Кузнець увійшов в історію економічної науки як дослідник проблем, пов'язаних з економічними циклами та економічним зростанням. Він став творцем теорії будівельних циклів – коливань тривалістю у 18-25 років, які пов'язані з періодичним масовим оновленням житла новим поколінням. В 1971 р. Кузнець став Лауреатом Нобелевської премії з економіки «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке призвело до нового, глибшого розуміння економічної і соціальної структури і процесу розвитку в цілому». Нагороду отримав як громадянин США

Роальд Хофман

Найвідоміший американський спеціаліст у галузі органічної та квантової хімії Роальд Хофман народився у місті Золочів на Львівщині в 1937 році. Після багатьох поневірянь родина емігрувала до США. У 1955 р. “New York Times” відзначила 18-річного Роалда серед найбільш талановитих студентів Америки. Гофман відмінно закінчив Колумбійський та Гарвардський університети. У 28 років він став професором теоретичної хімії в Корнельському університеті, де й склалась його блискуча кар’єра. Основні наукові дослідження Р.Гоффмана стосуються хімічної кінетики та вивчення хімічних реакцій. Ім'я вченого зустрічається в назвах декількох наукових теорій. В 1981 році Роальду Хофману разом із Кенеті Фукуї присуджено Нобелівську премію «за розробку теорії перебігу хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одного».

Георгій Харпак

З особливим теплом згадував Україну француз Жорж Шарпак, який у 1924 році народився в українській сім’ї на Рівненщині. У 1932 році Георгій опинився у Франції, громадянство якої пізніше і прийняв. На чужині він став одним із найталановитіших учених-експериментаторів . Його праці суттєво посприяли прогресу у фізиці елементарних часток . Учений постійно генерує нові ідеї, втілюючи їх у винаходи та діючі прилади. Нині Г. Шарпак розробляє новий тип детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і вивчати поведінку ракових пухлин. У 1992 році, як громадянин Франції, отримав Нобелівську премію в галузі фізики «за винахід пристрою, що відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі».

Протягом історії багатьох відомих вчених та письменників України було висунуто на здобуття Нобелевської премії. Як про реального претендента на Нобелівську премію в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича ФРАНКА. В 1915 р. доктор філософії з Відня Й. Застирець в листі до Нобелевського комітету висунув його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи». Дослідники називають дві причини, через які Франко так і не удостоївся премії Нобеля. Перша — те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга — смерть Франка у 1916 році.

Не судилося отримати цю нагороду й Уласу САМЧУКУ (1905—1987) «найвидатнішому українському прозаїку в діаспорі». Після виходу в світ роману-трилогії «Волинь» кандидатуру Уласа Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський російськомовний журнал «Современник». Для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів. Кандидатури поетів Павла ТИЧИНИ (1966 р.) і Миколи БАЖАНА (1970 р.). запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст , донедавна професор Гарвардського університету . Однак Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури. Не судилося отримати Нобеля і Павлові Тичині

Серед претендентів був також поет-дисидент Василь СТУС , кандидатуру якого в 1985 р. висував нобелівський лауреат Генріх Бьоль . Як відомо, 4 вересня 1985 року В. Стус помер від тортур у таборі для політв’язнів. За правилами Нобелівського комітету, премію вручають тільки живим претендентам. В 1989 році, коли з’явилося нове видання «Собору» англійською мовою, українська діаспора розпочала заходи щодо висунення Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з літератури. Його кандидатуру було запропоновано 1991 року. На жаль, безрезультатно. У незалежній Україні на Премію з літератури висували видатну письменницю Ліну Костенко, яка, втім, поки що так і не удостоїлася цієї міжнародної відзнаки.

В Україні було і декілька кандидатів на Нобелівську премію миру . Михайло Тишкевич висувався на престижну відзнаку в  1910,1911,1927 р. як засновник та президент Київського товариства прихильників миру. У 1912 році члени Російської міжпарламентської групи запропонували Нобелівському комітету розглянути як кандидата на відзнаку професора, члена парламенту, українця Максима Ковалевського. А в 1926 році факультет права Львівського університету подав до номінації на Нобелівську премію миру професора місцевого університету Освальда Бальцера.

Найсвіжішим у пам’яті є подання на Премію миру Віктора Ющенка . У 2005 році його висунули на цю відзнаку разом із  Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі Кандидатури двох президентів подали двоє тодішніх впливових американських сенаторів — Джон Маккейн і Хілларі Клінтон. У їхньому спільному листі до Нобелівського комітету зазначається, що Віктор Ющенко і  Михайло Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права…» Але того року Премію миру отримав голова МАГАТЕ Мухаммед аль-Барадаї «за зусилля щодо запобігання використанню атомної енергії з воєнною метою і забезпечення її застосування у мирних цілях у максимально безпечних умовах».

Цьогорічний нобелівський тиждень у Стокгольмі знову пройшов без згадки про українських учених. І причина наших невдач, безумовно, не у відсутності достойних кандидатів. У країнах, які можуть пишатися своїми лауреатами, на фундаментальні дослідження виділяється не менш як 20% коштів із державного бюджету, в Україні ж ця цифра становить всього 0,1 %. Умови конкурсу передбачають також досить суттєві матеріальні внески, які вітчизняній науці не по кишені. Тривалий час українські вчені працювали на оборонну тематику , відповідно - результати їхньої праці засекречувалися державою». Починаючи з радянських часів і до сьогодні, українські наукові журнали, які мають інформувати про досягнення нашої науки, не перекладались і не розповсюджувалися за кордоном, тож — як наслідок — міжнародний рейтинг їх дуже низький. Світове суспільство і члени Нобелівського комітету просто не здогадуються про наші відкриття! Звідси й відповідні висновки.

Закінчити свій виступ хотілось би словами Оксани Забужко: « Робіть що-небудь! Бо ось ці всі українські жалі та плачі, що ми такі хороші, красиві, а нас ніхто не знає і нас ніхто не цінує… Натомість ні разу не виникало питання, а що ми самі зробили для того, щоб нас знали і нас цінували? Тобто ми досі є країною, яка елементарно не навчилась говорити про себе. Не треба з цього роздувати щось екстраординарне . Треба просто робити свою роботу і треба подавати… Кожного року необхідно, щоб було ім’я українського письменника серед кандидатів. Ну не попадуть вони в шорт-лист, ну то хай. Не має значення. Але треба, щоб у дужках завжди було Юкрейн, Юкрейн, Юкрейн…»