Презентація на тему:
А. Малишко "Пісня про рушник" Версія 2

Андрій Самійлович Малишко – солов'їне серце України. Пісні Малишка, що стали народними (“Пісня про рушник”, “Стежина”) Найсвятіше слово наше – м а т и, Рідна земля, правда і любов!

Батькові багато було дано Богом. Якби він не став поетом,він міг би стати актором. Був він дуже хлібосольним, любив співати пісень, гарно говорити… Чоловіки заздрили, а декотрі з жінок навіть плакали. Ось так він умів говорити, а це не кожному дано… (Валентина Малишко)

Чому, сказати й сам не знаю, Живе у серці стільки літ, Ота стежина в ріднім краю Одним одна біля воріт…

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…

Батько поета – Самійло Микитович Малишко Дідусь був характерний, з норовом,іноді з ним важко бувало – усе хотів, щоб було по його. Мав четверо синів, він хотів їх усіх бачити шевцями, а став шевцем тільки Сергій. А у тебе , тату,- як казав дід - з юності були « мухи в голові », яке там шевство. Тож дід був спочатку категорично проти віршування: “ Вірші віршами, треба мати ремесло .” Таким було його кредо стосовно тебе .” (Валентина Малишко)

Мати поета – Ївга Остапівна Малишко (Базилиха) Голос у бабусі був старечий, слабенький, зате слух – пречудовій. І вже пісень вона знала – без ліку, будь-кого могла переспівати. Я так і бачу її – стареньку, вутленьку, в чорному очіпку, які тоді ще носили в селах старенькі жінки, а в очіпку – дві нитки: чорна та біла. Вона ходила у справжньому українському вбранні – своїми руками багатовишита сорочка, запаска, спідниця у сім пілок, а на грудях – срібний хрестик на чорному шнурочку. (Валентина Малишко)

Андрій із друзями дитинства

У 1927 році Андрій закінчив Обухівську се-мирічну школу і вступив до Київського медтехнікуму . Але переконавшись, що його покликання – поезія, він успішно склав іспити до Київського інституту народної освіти. Вступний екзамен з літератури приймав у нього Микола Зеров, який розгледів у абітурієнта літературні здібності і познайомив його з Максимом Рильським.

Поет жив і творив у добу сталінського режиму, тож змушений був віддати данину своєму складному часові: чимало його віршів були ідеологічно традицій-ними, оспівували трудове життя країни, недавнє революційне минуле. Героїко-романтичний пафос цих віршів відтворював атмо-сферу держави.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице, Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла. Україно моя, мені в світі нічого не треба, Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти. ( “ Україно моя ” )

З роками голос Андрія Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, зосереджується на найскладніших філософ-ських проблемах буття, дошукується першопричин, витоків усього що, діється у світі. З-під пера Малишка виходять нові збірки, в яких поет творить широку картину народного життя, змальовує простих трудів-ників .

17 лютого 1970 року помер. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.

“…Сиджу на лаві біля пам'ятника . Пам'ятник роботи Галини Кальченко вийшов гарний, з білого мармуру. А над ним величезній клен, з якого увесь час щось скрапує. Може, то сльози?” (Валентина Малишко)

Місто Київ. Вулиця Андрія Малишка. Поети — це скарби народні — Не лірики, ні! Сурмачі! І линуть у майбутнє сьогодні Пісень його дивні ключі. А смерть він зустрів, наче птиця, — В польоті, у небі мрій... І сниться Вкраїні, сниться Жайвором в небі Андрій.