Презентація на тему:
Перша допомога при травматичних ушкодженнях на до госпітальному етапі.

Тернопільський державний медичний університет імені. І. Я. Горбачевського Курс медичного рятівництва Перша допомога при травматичних ушкодженнях на до госпітальному етапі.

Збільшення кількості травм в усьому світі залишається однією з актуальних соціально-економічних проблем сучасності. Смертність внаслідок травм в Україні складає 91,8 випадків на 100 тисяч населення або 5,99% за питомою вагою в загальній структурі смертності населення. Щорічно в наслідок травматичних пошкоджень в країні помирає 44 тисячі чоловік і за останні 10 років констатовано збільшення смертності населення внаслідок травм на 32,68%. За останні 5 років в Україні зареєстровано 204.195 дорожньо-транспортні пригоди, в яких було травмовано 222.342 чол. і загинуло 35.171. Міжнародний досвід свідчить, що 15% - 20% летальних наслідків травми кожного року можливо попередити за умов покращення служби швидкої медичної допомоги. Якщо в 1972 році в США травматичні ушкодження призвели до смерті 117.000 осіб, а 11.500.000 стали інвалідами, то після прийняття в 1973 році закону про Систему екстреної медичної допомоги (Public Law 93-154) та впровадження концепції "Золота година", яку було запропонованою Dr. R.A. Crowley та співавтори, кількість летальних наслідків зменшилась в 1993 році до 90.523.

Кількісний характер травм: Травма – ушкодження організму, його тканин чи органів під впливом механічних, фізичних, хімічних чи психічних чинників, що супроводжуються розвитком місцевих та загальних реакцій. Ізольована травма - кожне окреме пошкодження в любій анатомо-функціональній ділянці тіла або органу. Множинна травма - кілька пошкоджень в межах однієї анатомо-функціональної ділянки. Поєднана травма - кілька пошкоджень в межах різних анатомо-функціональних ділянок. Комбінована травма - пошкодження, що виникають в результаті одночасного або послідовного впливу на організм декількох травмуючих агентів. Політравма - тяжкі множинні і поєднані ушкодження при яких виникає травматична хвороба, які потребують надання медичної допомоги за життєвими показами. Обов'язковою умовою для застосування терміну "політравма" є наявність травматичного шоку, а одне з ушкоджень чи їх поєднання являють загрозу для життя та здоров'я постраждалого.

При поєднаних травмах домінує синдром взаємного обтяження, тобто при кожному окремому ушкодженні загрози життю хворого бути не може, тоді як разом узяті вони зумовлюють таку небезпеку (перелом + пошкодження кишки + пошкодження печінки, селезінки). Політравмі характерні: синдром взаємного обтяження, атипова симптоматика ушкоджень, складність діагностики, необхідність постійної оцінки тяжкості стану постраждалого, термінова потреба в адекватних лікувальних заходах, розвиток травматичної хвороби велика кількість ускладнень і висока летальність. "Травматична хвороба" - фазний патологічний процес, що поступово розвивається при тяжких ушкодженнях, в основі яких лежать порушення гомеостазу, загальних та місцевих адаптаційних процесів, а клінічні прояви залежать від характеру, кількості та локалізації пошкоджень. У перебігу травматичної хвороби прийнято розрізняти 4 періоди: І — шок, II — період ранніх проявів травматичної хвороби, III — період пізніх проявів травматичної хвороби, IV — період реабілітації.

Перший період - період гострої реакції на травму, відповідає періоду травматичного шоку і ранньому післяшоковому періоду, характеризується вираженою гіповолемією, досягаючою, 30-40 % від потрібного ОЦК, і перфузійним дефіцитом. В цьому періоді для відновлення гомеостазу включаються сильні енергетичні механізми термінової адаптації, що міняють характер основного, вуглеводного, білкового, жирового обміну (синдром гіперметаболізму). Ці механізми або виснажуються - і тоді настає декомпенсація (смерть), або, при адекватному лікуванні, настає нестійка компенсація гомеостазу, і травматична хвороба переходить в другий період свого протікання. В першому періоді відбуваються найбільш виражені порушення гомеостазу, які супроводжуються нейроендокринними реакціями з активацією симпатико-адреналової системи, порушеннями, судинного тонусу, розладами мікроциркуляції, порушеннями водно-електролітного балансу, змінами агрегатного стану крові, змінами клітинного і гуморального імунітету, блокадою РЕС, інгібіцією хемотаксису макрофагів і зниження їх фагоцитарнбї активності, викидом гуморальних факторів, що запускають синдром системної запальної відповіді (ССЗВ). Цей період слід розглядати як період перфузійного дефіциту та індукційної фази поліорганної недостатності (ПОН).

Другий період - період ранніх проявів травматичної хвороби -характеризується порушеннями або нестійкістю функцій окремих органів та систем. Поряд з порушеннями функції легень відмічається ниркова, печінкова недостатність, енцефалопатія. Необхідно відмітити, що, якщо при поступленні хворого органна або поліорганна недостатність може бути результатом безпосереднього пошкодження травмуючим фактором органу чи кількох органів, то в цьому періоді травматична хвороба ПОН є результатом генералізованої системної відповіді на пошкодження. Ступінь її вираження визначається ступенем тяжкості травми. Синдром ПОН слід розглядати як важкий ступінь ССЗВ. В інших (легких) випадках через імунодепресію в цьому періоді часто виникають ускладнення запального характеру (пневмонії, нагноєння ран, васкуліти в місцях катетеризації крупних судин і ін.). Оперативні втручання, наркоз, транспортування, що виконуються, необхідно розглядати як ятрогенні фактори, що можуть призвести до прогресування ПОН і летального наслідку. Більш чи менш виражене відновлення функції органів і систем настає лише до кінця цього періоду (2-14 доба), але не завжди в повному об'ємі.

Третій період - період пізніх проявів травматичної хвороби. При благоприємному протіканні травматичної хвороби цей період характеризується розвитком відновних процесів у пошкоджених органах. Цей період може продовжуватись дні і місяці в залежності від важкості протікання травматичної хвороби. В окремих випадках у хворих у цьому періоді настають дистрофічні і склеротичні зміни в пошкоджених органах, вторинне порушення їх функцій, процесів остеогенезу, виникають різного роду ускладнення: абсцеси, флегмони, остеомієліти, раневе виснаження, тромбофлебіти, сепсис. Цей період може тривати місяці і потребує відповідного лікування. Відновлення нормальних показників гемоглобіну може розцінюватись як одна з ознак завершення періоду пізніх проявів травматичної хвороби. Четвертий період - період реабілітації. Період характеризується повним або неповним видужанням.

Згідно концепції "Золота година" всі ушкодження було розподілено на три категорії: 1. Не обернені, вкрай тяжкі ушкодження, при яких навіть негайне втручання не призводить до позитивних наслідків травми. 2. Ушкодження при яких наслідки травми (смерть або інвалідність) залежать від своєчасності та якості втручання. Таким постраждалим медичну допомогу слід надавати на місці події та госпіталізувати в спеціалізовані лікарняні установи (в США - Центри травми І рівня) або в багатопрофільні лікарні для надання спеціалізованої медичної допомоги на протязі 1 години з моменту травмування. 3. Ушкодження, при яких надання спеціалізованої медичної допомоги може бути відкладеним на протязі 1 години без ризику для життя та здоров'я постраждалого.

Періоди летальності в результаті травмування Перший пік летальності приходиться на час травмування, коли смерть настає протягом перших секунд або декількох хвилин від моменту травми, що перш за все обумовлено тяжкістю травматичних ушкоджень життєво важливих органів, таких як мозок, серце, великі судини. В більшості випадків такі ушкодження фатальні, хоча швидко розпочате лікування на місці пригоди може врятувати деяку частину хворих. В цей період гине близько 60% постраждалих внаслідок: 1. Пошкодження стовбуру мозку. 2. Високого пошкодження спинного мозку. 3. Пошкодження серця. 4. Пошкодження аорти або інших магістральних судин.

Другий пік летальності припадає на проміжок часу від декількох хвилин до декількох годин з моменту травми, коли частота летальних наслідків може бути зменшеною за рахунок профілактики та лікування вентиляційної, гемічної та тканинної гіпоксії шляхом проведення штучної вентиляції легень, зупинки зовнішньої та внутрішньої кровотечі, відновлення об'єму циркулюючої крові та відновлення перфузії тканин. На цьому етапі причиною смерті є: Субдуральна та епідуральна гематоми. 2. Гемопневмоторакс. 3. Розрив селезінки. 4. Розтрощення печінки. 5. Перелом кісток тазу та/або інші поєднанні ушкодження з великою крововтратою. Третій пік летальності виникає через декілька днів та тижнів з моменту травми, звичайно, від поліорганної недостатності та сепсису.

Одну з найскладніших проблем охорони здоров'я в усьому світі являє собою політравма, яку визнано самостійною нозологічною одиницею, що супроводжується специфічними змінами в усіх системах травмованого організму з розвитком травматичної хвороби. Летальність при політравмі складає 22 - 34%, із них в перші 24-48 години з моменту госпіталізації смерть констатують в 65,1%-70% випадків, а серед померлих в першу добу в 35% випадків смерть настає в перші 15 хвилин з моменту госпіталізації. Це обумовлює надання на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах своєчасної та адекватної допомоги за життєвими ознаками в повному обсязі. Принцип надання невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі "краще менше але швидко" не є придатним стосовно політравми, а неповноцінне надання медичної допомоги на місці пригоди може привести до фатальних наслідків.

Після падінь з висоти внаслідок нещасного випадку, політравму констатують у 66-76% випадків, із них краніо-скелетну травму констатують у 63%; торако-скелетну травму - у 52%. ЧМТ, як ізольоване пошкодження, спостерігають лише у 35,3% випадків. У постраждалих з політравмою поєднанні ушкодження кінцівок (закриті та відкриті переломи) спостерігають у 76-90% травмованих, поєднану черепно-мозкову травму та переломи кісток черепа — у 66-76%, поєднану травму грудної клітки - у 62-80%. Більш розповсюдженою комбінацією ушкоджень є голова + кінцівки (63%) та грудна клітка + кінцівки - (52%). Політравму найчастіше спостерігають внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) та падінь з висоти.

Дії бригади швидкої медичної допомоги на місці пригоди. Бригада швидкої медичної допомоги, яка прибула на місце пригоди, повинна: 1. Ретельно оглянути місце події. 2. Визначити "що сталося?" 3. Встановити кількість постраждалих. Визначення механізму травмування та огляд місця події дозволяє провести об'єктивну оцінку тяжкості пригоди та прогнозування наявності вірогідних травматичних ушкоджень у постраждалих. Невідкладну медичну допомогу потерпілим часто доводиться надавати в екстремальних ситуаціях, коли існують додаткові фактори, що загрожують не тільки потерпілим, але й їх рятувальникам. У таких випадках медичним працівникам слід дотримуватися наступних принципів

Послідовність дій бригади швидкої медичної допомоги на місці пригоди. Перевірка безпечності місця пригоди у разі необхідності зверніться за допомогою до фахівців рятувальної служби або міліції. Визначення кількості постраждалих, механізму травмування, джерел небезпеки в оточуючому середовищі тощо. Визначення потреби і, в разі необхідності, зробити запит про додаткові бригади швидкої медичної допомоги.

Невідкладна медична допомога. Основною метою надання невідкладної медичної допомоги травмованим на догоспітальному етапі є запобігання розвитку ранніх так пізніх ускладнень -гіпоксії, ішеміїї реперфузії та поліорганої недостатності, а позитиві результати мають бути досягнуті за рахунок скорочення часу прибуття бригади швидкої медичної допомоги на місце пригоди та скорочення часу транспортування до лікарні. На догоспітальному етапі пріоритетами надання невідкладної медичної допомоги є виявлення станів, які загрожують життю постраждалого: ♦ Шоку. ♦ Обструкції верхніх дихальних шляхів. ♦ Масивні кровотечі. ♦ Тяжкій травмі грудної клітки, що може призвести до розвитку респіраторного дістресс-синдрому. ♦ Тяжкій черепно-мозковій травмі та травмі шийного відділу хребта. Обсяг допомоги на догоспітальному етапі обмежують екстреними заходами по відновленню та підтримці основних життєвих функцій організму (дихання та кровообігу).

Програма допомоги постраждалим із політравмою на догоспітальному етапі складається з наступних кроків: ♦ Оцінка тяжкості стану та виявлення порушень дихання та кровообігу, що загрожують життю. ♦ Проведення екстрених реанімаційних заходів при гострих розладах життєвих функцій. ♦ Проведення знеболювання та іммобілізації. ♦ Швидка госпіталізація в спеціалізований стаціонар.

Складові надання екстреної медичної допомоги травмованим на догоспітальному етапі. Первинний огляд (АВСС’). 2. Медичне сортування. 3. Інтенсивна терапія. 4. Вторинний огляд (АВСDE). 5. Постійне спостереження за травмованим. 6. Кваліфікована та спеціалізована медична допомога. А (airways) - прохідність дихальних шляхів. В (breathing) - дихання. С (circulation) - кровообіг. С’ (cervical spine) - спостереження за шийним відділом хребта та накладання шийного коміру.

Всі травмовані з політравмою перебувають в стані шоку, важкість якого залежить від: ♦ Важкості травми. ♦ Наявності та ступеню впливу шокогених факторів - переохолодження, крововтрати. ♦ Локалізації травми (декілька літрів крові можуть акумулюватись у ретроперітонеальної гематомі в наслідок перелому кісток тазу) Травматичний шок - це тяжкий патологічний процес, що виникає в організмі як загальна реакція на тяжке механічне пошкодження тканин і органів та проявляється порушенням системного кровообігу, мікроциркуляції та метаболічних процесів в тканинах. Симптомокомплекс шоку визначається видом травми, обємом механічного пошкодження тканин та органів, величиною крововтрати та гіповолемією, інтенсивністю болю та реакцією-відповіддю організму на агресію, тривалістю патологічного стану.

При травматичному (гіповолемічному) шоку розрізняють еректильну та торпідну фази. Еректильна фаза виникає далеко не завжди. Вона виявляється на догосинальному етапі, триває короткий період (до кільканадцяти хвилин) та проявляється надмірним збудженням хворого. Торпідна фаза проявляється пригніченням життєво забезпечуючих систем організму. Класифікація шоку Ступінь шоку Артеріальний тиск, мм.рт.ст. Пульс за хвилину 1 ступінь 90-100 90-100 2 ступінь 90-75 110-120 3 ступінь 75 та нижче Понад 130

Перелом - повне порушення цілості кістки під дією різних чинників. Розрізняють переломи травматичні, що виникають внаслідок раптового впливу механічної сили на нормальну кістку, і патологічні, зумовлені наявністю захворювань в кістці (туберкульоз, пухлина, остеомієліт, сифіліс). Травматичні переломи діляться на закриті (без пошкодження шкіри) і відкриті (з пошкодженням шкіри на ділянці перелому). Відкриті переломи небезпечніші, оскільки при попаданні інфекції через рану можуть ускладнюватись остеомієлітом та іншими захворюваннями. Найчастішою причиною травматичних переломів є дорожньо-транспортні пригоди. У залежності від місця перелому трубчастих кісток розрізняють внутрішньосуглобні, білясуглобні (епіфізарні) і переломи, що найчастіше зустрічаються в середній частині кістки (діафізарні). У дитячому і юнацькому віці можливі переломи, лінія яких проходить через хрящову зону зростання ближче до суглобних кінців. На практиці часто локалізацію перелому визначають не анатомічно, а умовно ділять сегмент кінцівки на третини (верхня, середня і нижня третини). Лінія перелому може мати різний напрям в залежності від напрямку перелому. У зв'язку з цим розрізнюють переломи: поперечні, виникаючі переважно від прямого удару; косі, що утворюються при згинанні трубчатих кісток (на опуклому боці нерідко утворюється кістковий уламок трикутної форми); гвинтоподібний (лінія перелому йде по кістці спірально), виникаючий при фіксуванні одного кінця кінцівки і обертанні іншого. Прикладом гвинтоподібних переломів можуть служити переломи стегнової кістки у лижників, ковзанярів.

При пошкодженні великих судин кістковими уламками і при наявності рани може розвинутися гостра анемія, а при закритих переломах - внутрішньо тканинна гематома. Пошкодження кістковими уламками нервових стовбурів може призвести до травматичного шоку або розвитку паралічів. При відкритих переломах попадання в рану інфекції може призвести до розвитку остеомієліту, флегмони або сепсису. Кісткові уламки можуть пошкодити життєво важливі органи (головний мозок, печінку, легені). Правильно і своєчасно надана перша допомога має величезне значення для постраждалого. Вона попереджає розвиток таких ускладнень, як шок, кровотечу, інфікування. При відкритих переломах з кровотечею надання допомоги починають з негайної зупинки кровотечі одним з можливих в цьому випадку способів (найвірогідніше, це буде джгут) і накладення асептичної пов'язки. Подальші заходи однакові як для відкритих, так і для закритих переломів. Для профілактики травматичного шоку проводять знеболення. Іммобілізація кісткових уламків в місці перелому досягається накладенням шин.

Іммобілізація - приведення в нерухомий стан частини тіла (кінцівка, хребет). її застосовують при переломах кісток, обширних пошкодженнях м'яких тканин, вивихах, запальних процесах кінцівок, пораненні великих судин і обширних опіках, пошкодженні суглобів, сухожиль і нервів. Вона зменшує больові відчуття і попереджає виникнення травматичного шоку. Іммобілізація поділяється на транспортну і лікувальну. Транспортна (тимчасова) іммобілізація здійснюється на період транспортування постраждалого з місця пригоди в лікувальний заклад і повинна забезпечувати повний спокій пошкодженому органу на цей період. Транспортна іммобілізація здійснюється стандартними або підручними засобами. До стандартних засобів відносяться шини, які випускає промисловість.

Обстеження потерпілого на наявність переломів та накладання вакуумної шини

Множинні переломи кісток: можуть локалізуватись у різних сегментах кінцівок, хребта і таза, бути закритими і відкритими. Вже за механізмом травми з анамнезу лікар повинен вміти передбачити можливі переломи певних кісток. Орієнтовна діагностика цих ушкоджень не дуже складна і грунтується на даних об'єктивного обстеження (огляд хворого, пальпація). На місці нещасного випадку лікар швидкої допомоги в першу чергу зупиняє зовнішню кровотечу, оцінює загальний стан хворого, виявляє домінуючі ушкодження або суму ушкоджень. Які зумовили тяжкий стан хворого. Потерпшому вводяться аналгетики. Після настання належного знеболення обережно, повільним витяганням усувається деформація (значні ступені зміщення відламків) ушкодженого сегмента кінцівки. В ряді випадків для іммобілізації ушкоджень може бути застосована аутофіксація

Відкритий перелом кісток передпліччя

Можливе ускладнення при переломі, а також при транспортуванні хворого без іммобілізації Механізм пошкодження променевого нерва

Багатоуламковий відкритий перелом обох кісток правого передпліччя на рівні нижньої третини. Комбі-нований МОС 1 2 3 4 5

Пошкодження таза, які супроводжують множинні переломи кісток кінцівок, додають особливостей характеру політравми, що у свою чергу потребує застосування особливої тактики і прийомів надання першої допомоги. Масивна і невпинна внутрішня кровотеча змушує розглядати такі пошкодження як потенційно смертельні. Іншою особливістю тяжких пошкоджень таза є урологічна травма. Боротьба з шоком при переломах таза має розпочинатись якомога раніше і полягати у щадному транспортуванні, повноцінному знеболюванні місця перелому. Ефективним методом знеболювання при переломах кісток таза є метод внутрішньотазової анестезії за Школьниковим - Селівановим. Метод внутрішньотазової анестезії є технічно простим за виконанням і може бути проведений в машині швидкої допомоги при перевезенні потерпілого в стаціонар або безпосередньо перед тим. Пошкодження органів таза є показанням для проведення невідкладної операції, тому потерпілих евакуюють на носилках в урологічну клініку.

Переломи тазу А. В. Переломи крила клубової кістки. С. D. Переломи крижової кістки. Е. Переломи на рівні клубово-крижового зчленування. F. Переломи лонної та сідничної кісток (вертикальних гілок). G. Перелом лонної кістки (горизонтальна гілка). H. Перелом сідничної кістки. І. Переломи лонного зчленування Без пошкодження цілісності тазового кільця

Переломи тазу З пошкодженням цілісності тазового кільця (Мальгеня) Перелом в ділянці клубово-крижового зчленування зі зміщенням. 2. Перелом лобкової кістки зі зміщенням 3. Перелом сідничної кістки зі зміщенням 1 Переломо-вивих половини тазу Перелом лонного та крижово-клубового зчленування з вивихом тазового півкільця

Переломи тазу Механізм травми – прямий, не прямий. Клініка: біль, деформація тазового кільця, вимушене положення кінцівки, в залежності від виду перелому, наявність патологічної рухомості. Як правило клініка перелому тазу з розривом тазового кільця супроводжується травматичним або геморагічним шоком. При переломах тазу внутрішньотазова гематома може досягати 2 -2,5 літрів. Клініка може ускладнюватись пошкодженням внутрішньотазових м’якотканних органів (матка, сечовий міхур, кишечник). При переломах тазу в першу чергу проводять катетеризацію сечового міхура, що дає можливість виявити кількість і макро-скопічний вигляд сечі, ушкодження уретри, сечового міхура.

Транспортування хворого при переломі кісток тазу При переломах тазу хворого транспортують на носилках в положенні згинання 30-40° в колінних та кульшових суглобах, та відведенні кінцівок до 10°) Таке положення найбільш фізіологічно розслаблює м’язи, які кріпляться до тазових кісток і не викликає додаткового зміщення.(положення типу “жабки”).

Переломи діафізу стегна Переломи даної локалізації складають близько 40 % всіх переломів стегнової кістки Механізм травми – прямий та не прямий В залежності від місця ушкодження виділяють переломи: верхньої, середньої та нижньої третини стегна. Клініка: біль, набряк, патологічна рухомість, крепітація кісткових уламків. Особливість даної травми полягає у частому розвитку травматичного шоку та крововтрати (0,5 – 1,5 л.), при транспортуванні хворого без іммобілізації зростає ризик виникнення жирової емболії.

Клінічні приклади Комбінована травма: перелом п’яткової кістки зі зміщенням + опіки (Лікування – модифікація ап. Ілізарова з компресією кісткових фрагментів)

Вивихи Пошкодження суглобів, при яких зміщаються кістки в порожнині суглоба з виходом однієї з них через розрив капсули в навколишні тканини, називають вивихом. Вивих може бути повним, коли суглобові поверхні кісток не стикаються одна з одною, і не повним (підвивих), коли між суглобовими поверхнями зберігається частковий дотик. Клінічні ознаки. Під час вивиху виникає гострий біль, різка деформація суглоба, відсутність активних і неможливість пасивних рухів у суглобі, фіксація кінцівки в неприродному положенні, яке неможливо змінити. Пошкоджену кінцівку фіксують у тому положенні, яке вона прийняла після травми. Не потрібно робити спроби самостійно вправити вивих, це може призвести до подальшого пошкодження суглоба. Верхню кінцівку підвішують на косинці, або перев'язі із бинта, нижню іммобілізують за допомогою шин. До пошкодженого суглоба прикладають холод. Хворого потрібно якнайшвидше доставити до лікаря

Вивихи стопи Підтаранний відкритий вивих стопи

a – іммобілізація шиною Крамера при переломі кісток гомілки b – іммобілізація шиною Дітеріхса при переломі стегнової кістки Транспортна іммобілізація Принцип транспортної іммобілізації – знерухомлення суглобів вище і нижче від місця перелому

Вивихи потерпілим вправляють лише в умовах стаціонару, під загальним знечуленням, незалежно від кваліфікації лікаря, що надає допомогу. При транспортуванні трампяються випадки самостійного вправлення вивиху, однак таких хворих в обов’язковому порядку транспортують до лікувального закладу для спостереження на подальшого лікування

Невідкладні заходи та принципи інтенсивної терапії травмованих хворих ♦ Необхідно насамперед зупинити артеріальну кровотечу притисканням артерії до кістки вище місця травми, накладанням артеріального джгута чи закрутки вище місця поранення. При цьому слід зафіксувати час, коли було накладено джгут. ♦ Оцінити стан життєдіяльності організму (визначити наявність та характер пульсу над периферичними і центральними артеріями, ступінь пригнічення притомності, прохідність дихальних шляхів, ефективність функції зовнішнього дихання).

♦ Забезпечити правильне положення тіла потерпілого. У непритомному стані його слід повернути набік, закинути половину тулуба. Окремого положення вимагають хворі з переломами хребта (на твердій поверхні) та кісток таза (із зігнутими в суглобах та розведеними ногами). Протипоказано закидати голову хворим з травмою шийного відділу хребта! ♦ Дотримуватися правила "чотирьох катетерів" (введення носового катетера для подачі кисню, зонда в шлунок для евакуації його вмісті у непритомних пацієнтів, внутрішньовенного катетера для ін фузійної терапії та катетера в сечовий міхур для виведення сечі та вимірювання погодинного діурезу). ♦ інфузійно-трансфузійна терапія

♦ Знеболення: а) наркотичні анальгетики - морфіно-гідрохлорид 10-20мг, омнопон, 10- 20мг, промідон 20-40мг, фентаніл 0,05-0,1 мг, діпідолор 7,5-15,0мг довенно або дом'язово 3-4 рази на добу під контролем зовнішнього дихання; б) агоністи-антагоністи опіоїдних рецепторів - трамал 50-100мг, стадол 2- 4мг, нубаїн 0,15-0,Змг / кг , пентазоцин 30-45мг, бупренорфін 0,3-0,6мг довенно або дом'язово 3-4 рази на добу; в) не стероїдні протизапальні середники - кетанов 30-бОмг, диклоберл 75мг дом'язово 2-3 рази на добу; г) загальні анестетики - інгаляція закису азоту з киснем у співвідношенні 2:1, кетамін (кеталар, каліпсо, кетанест) 0,5-1,0 мг / кг довенно або 3-5 мг дом'язово, оксибутират натрію 20-30 мл 20% розчину довенно повільно; д) новокаїнові блокади в місця переломів, циркулярна футлярна анестезія, блокада міжреберних нервів, плечового сплетення, нервових стовбурів нижніх кінцівок (сідничного, стегнового, латерального шкірного, обтураціного), шийна ваго-симпатична блокада, паравертебральна та епідуральна анестезії (останні - тільки при стабільності центральної геодинаміки і нормальному О1ДК).

♦ Глюкокортекостероїди в дозах, як при геморагічному шоку. ♦ Імобілізація переломів - стандартні та імпровізовані шини, протишокова одежа. ♦ Антибактеріальна терапія спочатку антибіотиками широко спектру дії (Цифран, Заноцин, цефалоспорини). ♦ Профілактика переохолодження організму - теплі покривала, оптимальна температура оточуючого середовища, тепле пиття (крім потерпілих з травмами органів черевної порожнини), підігріті до температури 35-40° С інфузійні розчини. ♦ Симптоматична посиндромна та коригуюча терапія.

Транспортування постраждалого з політравмою. Лікування постраждалих з політравмою на госпітальному етапі потребує достатньої кількості досвідченого медичного персоналу та коштовного сучасного медичного обладнання. Будь яка затримка сприяє розвитку небезпечних для життя постраждалого ускладнень. Ці положення зумовлюють необхідність госпіталізації травмованих до спеціалізованих відділень політравми або до багатопрофільних лікарень де існує можливість залучення до лікування лікарів-хірургів, нейрохірургів, травматологів, анестезіологів. Всі постраждалі з політравмою мають бути госпіталізовані в протишокову палату або відділення реанімації та інтенсивної терапії.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!