Презентація на тему:
Кров'яні інфекції: малярія, висипний тиф

Доц. Н.А. Ничик

Інфекції, які входять до цієї групи, об’єднані за спільним, трансмісивним, механізмом зараження (передача збудника здійснюється за допомогою живого переносника). Збудники, які перебувають у крові зараженого макроорганізму, при харчуванні кровосисних комах (вошей, бліх, кліщів, комарів, москітів та ін.) потрапляють в їх організм, інфікуючи останніх. При повторному кровоссанні на іншому макроорганізмі відбувається трансмісія збудника в організм нового господаря. Більшість кров’яних інфекцій є типовими зоонозами, антропонози - малярія, паразитарні тифи (висипний і вошивий поворотний тифи, волинська гарячка) і деякі гельмінтози.

Переносниками можуть бути тільки ті види членистоногих, в організмі яких можливе накопичення (розмноження) паразиту або здійснюється певний цикл його розвитку (механічне перенесення не може забезпечити доставку збудника у дозах, необхідних для розвитку інфекційного процесу).

Членистоногі заражаються при кровоссанні хворих тварин чи людини. Збудники розмножуються у слинних залозах (малярія, кліщовий енцефаліт) чи травному каналі (чума, висипний тиф, волинська гарячка) екзопаразитів. При наступному кровоссанні збудники зі слиною, гемолімфою, масами, що зригують, або випорожненнями заносяться до сприйнятливого організму. Інфікуванню може сприяти сама людина, котра, наприклад, розчухує місце укусу воші і при цьому втирає збудників у ранку, яка, таким чином, стає вхідними воротами інфекції.

1 – збудник перебуває у кровоносному руслі (замкнута система) 2 – зовнішнє середовище (переносник) 3 – проникнення збудника в сприйнятливий організм (в кров)

Ендемічність – реєстрація на територіях, де живуть переносники збудника. Чітка сезонність зараження відбуваються в період активності переносників. При зоонозних інфекціях людина, як правило, є біологічним тупиком .

– група ендемічних антропонозних протозойних інвазій з трансмісивним механізмом передачі, для яких притаманні пароксизми рецидивної лихоманки, гепатоспленомегалія, анемія, жовтяниця.

Вважається, що людина та малярія розвивалися разом. Найбільш ймовірно, батьківщиною малярії є Західна (P. falciparum) та Центральна Африка (P. vivax). Термін «малярія» (mala aria – погане повітря) був уведений лише в 1560 р. і попри свою неточність прижився й використовується досі. Пріоритет відкриття збудників малярії належить французькому військовому лікарю Шарлю Луї Альфонс Лаверану, який у 1880 р. виявив паразитів у крові хворих – перший випадок, коли найпростіші були ідентифіковані як причина хвороби.

Малярія завжди була і є однією з найнебезпечніших хвороб людини. Вона приводила до занепаду великі країни, знищувала народи, вирішувала результати війн. До відомих жертв, що найбільш ймовірно померли від малярії, належать: Олександр Македонський, Аларіх (король готів), Атилла (король гунів), Чінгісхан, святий Августин, італійський поет Данте, імператор Священної Римської імперії Карл V, Христофор Колумб, Олівер Кромвель, лорд Байрон та багато ін.

Малярія належить до числа найбільш розповсюджених тропічних хвороб, характеризується високими показниками захворюваності та летальності й призводить до серйозних економічних і соціальних наслідків. Так, за даними ВООЗ, щорічно реєструється близько 350-500 мільйонів випадків цього захворювання і приблизно 1,3-3 мільйонів смертей людини – як мінімум одна смерть кожні 30 секунд. У цілому від малярії загинуло людей більше, ніж за усі війни разом узяті. Тому малярійного комара вважають наймасовішим вбивцею людей. За останнє десятиліття з третього місця за числом смертних випадків у рік (після пневмонії та туберкульозу) малярія вийшла на перше серед інфекційних захворювань. Щороку близько 30 000 відвідувачів небезпечних районів захворюють на малярію, 1% з них помирає. Витрати на дослідження малярії у світі складають 58 мільйонів доларів США, або близько 0,02 % всіх витрат на дослідження з медицини.

Малярія Немає малярії

Малярія спричиняється чотирма видами найпростіших – плазмодіїв, що адаптовані до паразитування в гепато- й еритроцитах: 1) Plasmodium vivax – збудник триденної малярії (malaria tertiana); 2) Plasmodium ovale – збудник триденної доброякісної ovale-малярії (malaria tertiana benigna); 3) Plasmodium malariae – збудник чотириденної малярії (malaria quartana); 4) Plasmodium falciparum – збудник тропічної малярії (malaria tropica) з найтяжчим і злоякісним перебігом (летальність серед дітей і неімунних дорослих у разі невчасного лікування досягає 50 %).

P. vivax P. malariae P. falciparum P. ovale Триденна малярія Чотириденна малярія Тропічна малярія Овале-малярія Кров’яні форми малярійних паразитів 1- нормальні еритроцити; 2 – кільцевидні трофозоїти; 3-6 – трофозоїти різного віку; 7 – шизонти; 8 – морули; 9 – гамонти жіночі; 10 – гамонти чоловічі.

Протягом усього життя проходять два цикли розвитку: безстатевий – шизогонія (відбувається в організмі людини) і статевий – спорогонія (відбувається в тілі самки комара роду Anopheles. У консервованій крові плазмодії зберігаються близько 10-14 діб, значно довше (до декількох років) – у замороженій крові. Виживання збудника поза організмом людини і самки малярійного комара не вивчається, оскільки така здатність епідеміологічного значення не має. Температура довкілля вище 30º С несприятлива для розвитку паразита в тілі комара, а при 37º С і вище плазмодії гинуть.

- тільки хвора людина або гаметоносій (типовий антропоноз). Людина заразна протягом всього періоду гаметоносійства. При триденній і чотириденній малярії заразність настає з 2-3-го приступу, при тропічній – через 7-10 діб після виявлення в крові кільцеподібних шизонтів. При чотириденній малярії інвазивні гаметоцити зберігаються у крові людини невизначено довгий час (десятки років), при триденній – від 1 до 3 р. і при тропічній малярії – не більше 1 р. Комар, в якому завершилась спорогонія, є специфічним переносником паразита. Така комаха становить небезпеку для людини аж до своєї загибелі – від декількох днів до 1-1,5 міс.

Основний механізм передачі малярійного плазмодію – трансмісивний – через укуси комарів синантропів роду Anopheles, в слині яких є інвазивні шизонти. Додатковими шляхами передачі малярійного плазмодію, які, однак, не забезпечують зберігання збудника в природі як біологічного виду і можливі тільки в надзвичайних умовах, є внутрішньоутробне зараження через плаценту (вертикальна передача) і при переливанні крові від донорів-паразитоносіїв (останнє зазвичай може статися при чотириденній малярії) або через контамінований шизонтами медичний інструментарій (один з варіантів контактного механізму).

малярії пов’язана з виплодом та активацією комарів Anopheles і залежить від рівня температури довкілля. У деяких тропічних країнах малярія реєструється цілорічно, у субтропіках її сезон триває понад 3-6 міс., що у свою чергу пов’язано з періодом дощів, а в помірному кліматі цей період коротший – 1,5-2 міс. літньо-осіннього сезону (пік чисельності комарів роду Anopheles для більшості територій припадає на липень). Сприйнятливість населення до малярії загальна, за винятком генетично зумовленої резистентності до P. vivax негрів Західної Африки, а до P. falciparum – осіб з аномальним S-гемоглобіном (на серповидноклітинну анемію страждає 15-20 % аборигенного населення тропічної Африки), а також вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази в еритроцитах. У цілому ж на малярію частіше захворюють діти й ослаблені люди.

при триденній та ovale-малярії коливається від 10-20, в середньому 14 діб (коротка інкубація, зумовлена тахіспорозоїтами) до 8-12, в середньому 10 міс. (довга інкубація, зумовлена гіпнозоїтами); при тропічній – 9-16 діб; при чотириденній малярії – 3-6 тиж., у середньому 25 діб.

жар апірексія піт озноб Тривалість нападу 6-10 год. Температура тіла 40-41 °С. 48 годин

озноб жар піт апірексія 72 години Тривалість нападу до 18 год.

озноб жар піт апірексія Озноб і пітливість виражені менше, тривалість гарячки – до 36 год, скарги на біль голови, блювання, пронос. Періодичності нападів немає. Періоди апірексії не чіткі.

- Відчуття холоду - Трясучий озноб (“зуб на зуб не попадає”) - Біль голови - Сильний біль в ділянці селезінки - Біль у кінцівках - Ціаноз губ - ”Гусяча шкіра” - Холодні кінцівки

Невгамовна спрага. Біль голови. Біль у попереку. Біль у крижах. Посилення болю в ділянці селезінки. Ломота в усьому тілі. Хворий неспокійний. Марення, судоми. Гіперемія обличчя. Герпетична висипка. Тахікардія. Гепатолієнальний синдром.

Температура критично знижується. Загальна слабкість. Сильне потовиділення. Бажання спати.

Загальний аналіз крові: лейкопенія з нейтрофільним зсувом вліво, анемія, тромбоцитопенія. Паразитологічні методи дослідження: товста крапля та мазок. Серологічні: імунофлюоресцентний, РЗК, РНГА, реакція преципітації в гелі.

Найвідоміші антималярійні препарати Препарат Англ. назва Профілак- тика Ліку- вання Примітки Артеметер-люмефантрин Artemether-lumefantrine - + комерційна назва Коартем Артезунат–амодіахін Artesunate-amodiaquine Атовакуон–прогуаніл Atovaquone-proguanil + + комерційна назва Маларон Хінін Quinine - + Хлорокін Chloroquine + + після появи резистентності використання обмежене Cotrifazid + + Доксіциклін Doxycycline + + Мефлокін Mefloquine + + комерційна назва Ларіам Прогуаніл Proguanil - + Primaquine + - Сульфадоксін-піріметамін Sulfadoxine-pyrimethamine + +

виявляють хворих і паразитоносіїв, ізолюють їх у недоступних для укусу комарів кімнатах і санують; виписують перехворілих зі стаціонару не раніше як через 2-3 доби після звільнення організму від паразитів (контролюється дослідженням крові); за перехворілими і паразитоносіями встановлюють диспансерний нагляд протягом 2 років (періодичні огляди і паразитологічне дослідження крові); встановлюють епідеміологічне спостереження за населенням (передусім за хворими з гарячкою понад 5 діб, збільшенням печінки або селезінки, анемією неясної етіології, прибулими з несприятливих регіонів) з мікроскопією товстої краплі крові та мазків у підозрілих; особам, які перехворіли на малярію, заборонено бути донорами.

хворі з високою температурою тіла нез’ясованої етіології, що триває понад 5 діб; особи з клінічними ознаками малярії (гепатоспленомегалія, анемія); хворі, в яких періодично підвищується температура тіла з невідомих причин; особи, які перенесли малярію протягом останніх 3 років, у разі підвищення температури тіла; реципієнти крові, якщо у них підвищилася температура тіла без видимої причини через 3 міс. після переливання крові.

в осередку малярії проводять дезінсекцію шляхом ліквідації місць виплоду комарів, знищення їхніх личинок (хімічним і біологічним способами) й дорослих комарів у приміщеннях (механічним і хімічним способами); запобігають укусам людей комарами шляхом механічного захисту (сітки на вікнах, запони над ліжками), застосування репелентів, встановлення зообар’єрів (розміщення худоби, яка відволікає комарів від людини, на шляху польоту комарів від водоймища до населеного пункту); усі ріжучі та колючі інструменти багаторазового медичного призначення підлягають обов’язковій стерилізації.

Сучасні медикаменти, використовувані для профілактики, включають хлорохін (делагіл) по 0,25 г 2 рази на тиждень або мефлохін (ларіам) чи хлоридин по 0,4 г 1 раз на тиждень, а також атовакуон-прогуаніл гідрохлорид (малярон). З профілактичною метою його достатньо вживати по 1 таблетці на добу за 1-2 дні перед в’їздом в осередок, щоденно протягом усього часу перебування в ньому (до 28 діб) і впродовж 7 днів після виїзду з осередку.

– гостра циклічна хвороба з яскраво вираженою маніфестацією інфекційного процесу, що супроводжується ураженням центральної нервової (тифозний статус) і судинної (васкуліти і тромбоваскуліти дрібних судин, розеольозно-петехіальне висипання) системи. Можливі віддалені рецидиви, які характеризуються більш доброякісним перебігом, такі як ХВОРОБА БРІЛЛА (лат. – morbus Brilli; син. – хвороба Брілла-Цинсера, спорадичний, рецидивний, повторний висипний тиф) – клініко-епідеміологічний різновид вошивого висипного тифу, що є віддаленим рецидивом інфекції, яка тривалий час перебувала в латентному стані. Характеризується спорадичністю захворювань за відсутності вошивості та джерела збудника й вирізняється більш вкороченим і доброякісним перебігом.

Висипний тиф – дуже стара хвороба. Ще Гіппократ терміном «тиф» (дим, туман) позначав усі стани з високою гарячкою і потьмаренням свідомості. Вперше клінічну картину цієї недуги у 1546 р. описав італійський вчений Фракасторо. Висипний тиф був однією з найгрізніших інфекційних хвороб, яка знищила мільйони людських життів, передусім у часи воєн, неврожаїв, голоду та інших соціальних лих. Так, під час Першої і Другої світової війни епідемія висипного тифу переросла в пандемію. Особливо великою була кількість захворілих у Польщі, Росії, Румунії, Югославії та інших окупованих фашистами країнах. Спалахи хвороби були звичним явищем для в’язниць, будинків перестарілих, концентраційних таборів, в яких з тих чи інших причин люди були змушені перебувати в антисанітарних умовах.

Збудник висипного тифу – рикетсія Провачека (Rickettsia prowazeki). Це нерухомі, грамнегативні мікроорганізми з різко вираженим поліморфізмом як за розмірами, так і за формою. Культивують рикетсії тільки на перевивних тканинах, в одежних вошах, курячих ембріонах і в легенях білих мишей. R. Prowazeki у довкіллі досить стійка, добре і довго зберігається у фекальних масах вошей, витримує висушування, однак швидко гине при підвищенні температури (56 ºС витримує протягом 10 хв., 100 ºС – не більше 30 с), під впливом усіх дезінфектантів у звичайних концентраціях, антибіотиків групи тетрацикліну та левоміцетину.

Рикетсія Провачека (Rickettsia prowazeki)

лише хвора на цю інфекцію або хворобу Брілла людина; епідемічно небезпечним є лише той хворий, в крові якого циркулюють збудники у кількості, достатній для зараження вошей, що харчуються нею. Така можливість є в останні 2 доби інкубаційного періоду, триває протягом усього гарячкового періоду (до 17 діб) і ще 2 доби після зниження температури тіла. Таким чином, максимальний термін заразності хворого на висипний тиф становить 21 добу. Оскільки воші людини не паразитують на тваринах, то циркуляція збудників відбувається лише по колу воша – людина – воша.

Види вошей: а – головна, б – платяна Цикл розвитку вошей: а – яйця, б – личинки, в – дорослі воші. Переносник висипного тифу

трансмісивний. Переносник збудника є одежна воша – Pediculus vestimenti і як виняток – головна воша – Pediculus capitis. Рикетсії, що потрапили разом з кров’ю в організм воші, проникають в епітеліальні клітини її кишок і розмножуються у них. Через 4-5 діб після зараження і далі (інфіковані комахи живуть до 10-30 діб, здорові – до 45-60 діб) ці клітини руйнуються і збудники разом з випорожненнями потрапляють на шкіру людини. Свербіння, що супроводжує укуси вошей, є передумовою для розчухів, а відтак – для втирання екскрементів і занесення збудників в організм. Трансоваріальної передачі збудника у вошей не буває.

до висипного тифу загальна. Однак, у зв’язку з різними опірністю макро- і вірулентністю мікроорганізмів можливі різні клінічні форми недуги: від субклінічних до украй тяжких. Нині у зв’язку з відсутністю висипного тифу і можливістю його рецидивних форм, захворюваність хворобою Брілла може реєструватися тільки у групі осіб статечного віку, які в роки Другої світової війни перенесли висипний тиф. Інкубаційний період триває від 5 до 25 діб, в середньому – 10-12 діб; при хворобі Брілла не визначений. Імунітет стійкий багаторічний, який, однак, не виключає можливості пізніх рецидивів висипного тифу – хвороби Брілла.

Інкубаційний період – 5-25 днів. Інтоксикація, тривала гарячка. Гіперемія обличчя, шиї, “кролячі” очі. Позитивний симптом Говорова-Годельє). Тони серця приглушені, тахікардія, гіпотонія. Явища бронхіту чи пневмонії

Екзантема (з 4-5-го дня хвороби, розеольозно- петехіальна, рясна; виникає одночасно на тулубі і кінцівках; може поширюватися на долоні і підошви, але не буває на обличчі; зникає одночасно зі зниженням температури; не підсипає. Гепатоспленомегалія. Status typhosus.

Хворі на висипний тиф

Рецидив раніше перенесеного висипного тифу. Епідеміологічно – відсутність вошивості та джерела збудника хворіють переважно літні люди, частіше міські жителі. Немає сезонності. Клінічно – перебіг легший період гарячки коротший, висипка розеольозна або взагалі відсутня.

При обстеженні осередку висипного тифу виявляють джерело збудника (хвору людину), встановлюють наявність педикульозу у хворого і контактних осіб. З’ясовують: можливий зв’язок з іншими хворими на висипний тиф чи захворювання, що супроводжуються тривалою гарячкою (понад 5 діб); чи хворів пацієнт на висипний тиф раніше і коли; чи виїжджав він за останні 3 тижні, а якщо виїжджав, то куди, де зупинявся під час поїздки, яким транспортом користувався; чи був педикульоз у захворілого і членів його сім’ї; чи не спостерігав хворий на собі вошей за останні 3 тижні до захворювання; професію захворілого. Серед контактних з хворим осіб виявляють тих, у кого за останні 2-3 міс. були які-небудь гарячкові стани. При хворобі Брілла цікавляться перенесеним у минулому висипним тифом.

Усіх хворих необхідно виявити й ізолювати в інфекційному відділенні в перші 4 дні від початку захворювання, поки паразитуючі на такій особі воші не стали заразними («правило четвертого дня»). У теперішніх умовах, коли висипний тиф вже не реєструється, усі хворі з тривалою гарячкою усе ж повинні обстежуватися серологічно (РА рикетсій Провачека, РНГА, РЗК) для виключення висипного тифу. Перехворілих виписують після клінічного видужання, але не раніше, як на 12-й день нормальної температури тіла. За осередком встановлюють тривале спостереження з організацією подвірних обходів для виявлення педикульозу та щоденною термометрією усіх контактних осіб (при епідемічному висипному тифі – 71 день, хворобі Брілла – 25 днів.

є основним напрямом у боротьбі з висипним тифом. Основну увагу зосереджують на проведенні сукупності санітарно-гігієнічних і дезінсекційних заходів, спрямованих на боротьбу з педикульозом (одежною вошивістю). Санітарно-дезінфекційній обробці підлягають усі контактні з хворим особи, одяг, ліжкова білизна тощо. У приміщенні, де був хворий, здійснюють дезінфекцію і дезінсекцію. Рекомендовано через 7-10 днів санітарно-дезінфекційну обробку повторити, що забезпечує повне знищення вошей, які могли залишитись в осередку, а також молодих комах, які виплодилися за цей час з гнид.

У разі виявлення педикульозу здійснюють дезінсекцію волосистих частин тіла. Волосисті поверхні обробляють 10 % мильно-гасовою емульсією (залишати на 15 хв.) або 5 % маззю метилацетофосу (на 20-30 хв.), після чого хворого миють. Після миття і санітарної обробки вони переходять у кімнату для одягання, куди надходять і їхні продезінфіковані речі. Після огляду й обробки завошивлених людей приміщення також підлягає дезінсекції.

Розроблена жива вакцина зі штаму Е, яка володіє доброю профілактичною дією. Щоправда за необхідності пропонується комбінована вакцинація (спочатку убита вакцина – потім жива). Специфічна профілактика показана особам, які виїжджають в епідемічно неблагополучні країни або працюють у спеціалізованих лабораторіях і може бути використана лише при істотному ускладненні епідемічної ситуації.

Характерні особливості кров’яних інфекцій . Переносники кров’яних інфекцій. Етіологія та епідеміологія малярії. Профілактичні та протиепідемічні заходи при малярії. Етіологія та епідеміологія висипного тифу. Профілактичні та протиепідемічні заходи при висипному тифі. Особливості хвороби Брілла. Лікування педикульозу.