Презентація на тему:
Поняття про театральне мистецтво

Театральне мистецтво 1945-2012рр.

Найвідоміший американський драматург Ю.О’Ніл зробив значний внесок у розвиток драматургії та театрального мистецтва. П'єса «Дивна інтерлюдія» («Strange Interlude», 1927; пост., публ. 1928) мала скандальний успіх, публіка не зрозуміла її філософського звучання, угледівши лишень ілюстрацію до модної концепції. Ю.О’Ніл

Трилогія «Траур личить Електрі» («Mourning Becomes Electra», 1929; публ. 1931) була останнім значним твором творчого піднесення 20-х pp. У 1933 р. О'Ніл написав чи не єдину свою комедію «О, дикість!» («Ah, Wilderness!»), яку дуже тепло прийняла публіка, після чого настав період «великої мовчанки» О'Ніла. «Довга подорож у ніч» — п'єса-спогад, присвячена дружині Карлотті, була написана «кров'ю і сльозами», це трагедія родини, свідком і учасником якої О'Ніл став 30 років тому. Ю.О’Ніл

“Драма абсурду” Театр абсурду, або драма абсурду — абсурдистський напрямок у західноєвропейській драматургії й театрі, який виник у середині XX століття. В абсурдистських п'єсах світ зображений як безглузді, позбавлені логіки накопичення фактів, вчинків, слів і доль. Найбільш відомі представники цього напрямку в театральному мистецтві – французький драматург Е.Іонеско та С.Беккет. С.Беккет Е.Іонеско

Твір Е.Іонеска "Голомоза співачка" має підзаголовок "антип'єса". Іонеско, справді, пише твір, який руйнує канони драматургічного роду.Ця п'єса камерна, як, втім, і більшість п'єс Іонеско. П'єса позбавлена традиційного сюжету, в ній, по суті, нічого не відбувається. Персонажі обмінюються репліками, словами, в яких немає ні нової інформації, ні оригінальної живої думки. Діалог у п'єсі будується за принципом алогічності, руйнування причиново-наслідкових зв'язків. Динамізм п'єси полягає в тому, що в міру наближення до фіналу мова персонажів стає дедалі більше нечленороздільною, і в завершальній сцені вони кидають в обличчя один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.

Твори Беккета присвячені проблемі знаходження місця людини у цому світі, її ролі в ньому. Такою є і п`єса, яка й принесла славу своєму автору. Французька прем`єра “Чекаючи на Годо” відбулася 1953р. “Творчість Беккета - це зображення безглуздя всього сущого та вічного прагнення людини збагнути, чим є її “Я”. П`єса не позбавлена здорового почуття гумору. Час від часу її герої кидають репліки, що викликають мимовільну посмішку. Ці люди не вельми страждають від своєї відірваності від світу. Вони є поза світом, а можливо і понад світом.

Найбільшими центрами світового театрального мистецтва в 2 пол. XX ст. стали відомі театри׃ “Театр Кабукі” (Японія), “Комеді Франсез “ (Франція), Королівський Шекспірівський театр (Велика Британія), Великий драматичний театр (СРСР, Росія) та інші.

“Театр Кабукі” Кабукі— один з видів традиційного театру Японії. Становить синтез співу, музики, танцю і драми, виконавці використовують складний грим і костюми з потужним символічним навантаженням. У сучасній Японії кабукі лишається доволі популярним жанром — він найпопулярніший вид театрального мистецтва серед усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато провідних акторів кабукі часто знімаються у кіно і на телебаченні (відомий актор-онаґата Бандо Тамасабуро V зіграв декілька ролей (у тому числі й жіночих) у кінофільмах).У деяких театральних трупах жіночі ролі знов стали виконувати жінки, а після Другої Світової війни був сформований повністю жіночий колектив кабукі Ітікава Кабукі-дза. Пам'ять засновниці жанру, Окуні, була увічнена в статуї в кіотському районі Понтотьо у 2003 році.24 листопада 2005 року кабукі ввійшов у «Третю Декларацію шедеврів усного спадку людства» ЮНЕСКО.

Королівський шекспірівський театр Королівський шекспірівський театр— театр в місті Стратфорд-он-Ейвоні. Відкритий у 1933 році у честь Віліяма Шекспіра.Зараз знаходится під управлінням Королівської Шекспірівської Компанії. Один з провідних театрів країни. Тут ставляться п'єси У. Шекспіра і проходять шекспірівські фестивалі (з 1886 стали регулярними). До 1961 К. Ш. т. називався Шекспіровим меморіальним театром.

Оперне і балетне мистецтво Найбільш відомими центрами оперного і балетного мистецтва є театри “Ла Скала” (Мілан, Італія),”Гранд-опера” (Париж, Франція”, “Метрополітен-опера” (Нью-Йорк, США) , Великий театр (Москва, Росія) та інші.

Метрополітен опера Метрополітен-опера (Metropolitan opera) — провідний театр в США, один з центрів світової музичної культури. Відкрита у Нью-Йорку 1883 року на кошти акціонерного товариства «Метрополітен гаус-компані» (архітектор Дж.-К.Кейді). Першою виставою театру стала опера "Фауст" Ш. Гуно 22 жовтня. Метрополітен-опера — єдиний в США постійний оперний театр. Хор, оркестр і допоміжні колективи стабільні. Солістів і диригентів запрошують на сезони або на певні вистави. З 1910 опери виконуються мовою оригіналу. З 1966 працює в новому приміщенні в Лінкольнівському центрі виконавської майстерності. В театрі виступали українські співаки Б.Руденко, А.Солов'яненко та інші.

Великий театр Державний академічний большой театр Росії, Державний академічний театр опери та балету Росії, або просто Большой театр — найбільший в Росії та один з найвагоміших театрів опери та балету. Розташований у центрі Москви. У 1821 році почалось будівництво театру на першому місці за проетом О. Бове та ректора петербурзької академії А. Михайлова. Театр відкрили 6 (18) січня 1825 року виставою «Торжество муз». Театр має балетну та оперну трупи, Оркестр Большого театру та Сценно-духовий оркестр.

Значний внесок у розвиток світового оперного і балетного мистецтва зробили П.Домінго, Х.Карреас, М. Кобальє (Іспанія), Л.Паваротті, Т.Гоббі (Італія),М.Бежар (Франція), М.Каллас (США), М.Плісецька , В.Васильев (Росія) та інші. П.Домінго Х.Каррерас Л.Паваротті