Презентація на тему:
"Феномен китайського живопису"

Феномен китайського живопису

Про китайський живопис Китайський національний живопис з’явився дуже давно. Він кардинально відрізняється за матеріалом, технікою і художніми засобами від європейського. Сучасні китайські художники і сьогодні дотримуються традицій стародавнього живопису, використовуючи туш, мінеральні та рослинні фарби, які наносяться на шовк (іноді на бавовняну тканину) або на особливий папір із м’якого тонкого волокна. Такі картини у формі сувоїв можуть бути горизонтальними — для розглядання їх на столі, чи вертикальними — для прикрашання стін. Китайські художники здавна використовують різні техніки, які залежать від пензля: мазок може бути і дуже товстим, і дуже тонким, майже невидимим.

Один з видів традиційного китайського живопису називається гохуа. Він дуже відрізняється від звичного для нас європейського образотворчого мистецтва. Це картини, що написані тушшю на спеціальному рисовому папері та іноді на шовку. У живопису гохуа виділяються дві основні техніки (стилі) — сеі («живопис ідеї») і гунбі.

Картини в стилі сеі пишуться дуже швидко, але удавана недбалість насправді є передачею глибокого почуття, втіленого в кожному мазку. Всі картини сповнені символічними образами, фантазією художників.

Картини в стилі гунбі відрізняються ретельністю прописування деталей. У цьому стилі часто пишуть портрети, історичні сцени, а також зображуються архітектурні пам’ятники.

“Живопис інтелектуалів” - вень жень-хуа У Китаї живопис і мистецтво каліграфії (красивого і чіткого письма) є дуже близькими. Китайський живопис — цілісний вид мистецтва, в якому вірші та каліграфія є невід’ємною частиною полотен, відтворюючи гармонію і сповнену загадковості світобудови. І художники, і каліграфи користувалися тими самими вищезазначеними інструментами та прийомами. В основі образотворчого мистецтва Китаю лежить лінія — найпростіший елемент, за допомогою якого досягається художня досконалість. Намальовані ієрогліфи, дерева, обличчя стають рівноцінними за вкладеними у них глибоким значенням і життєвою гармонією. Мета китайської естетики полягає в тому, щоби пізнати суть животворних джерел гармонії життя. Тому в Китаї виник головний напрям візуального мистецтва — веньжень- хуа — гармонійне поєднання поезії, каліграфії та живопису. Сувої цього мистецтва відзначалися особливою красою і прикрашали палаци імператорів. Сюжет малюнка, віршовані рядки доповнювались довершеним мистецтвом каліграфії, утворюючи шедевр з єдиною ідеєю.

Жанри китайського живопису: хуа-няо Хуа-няо («квіти та птахи»)    Для цього жанру є характерними теми рослин (квітів, трави, бамбуку), каменів, птахів. Художники зазвичай обирали з-поміж чотирьох так званих благородних рослин, що назавжди закріпилися в живописі Китаю (орхідея, бамбук, мей-хуа та хризантема).

Жанри китайського живопису: шань-шуй Шань-шуй (з кит. «гори та води») — у живописі Китаю на сувоях, альбомних аркушах традиційні пейзажні композиції із зображенням гір та водних потоків як найшанованіших сакральних елементів природи, що асоціюються із протиборчи- ми у Всесвіті чоловічим (ян) і жіночим (інь) началами.

Жанри китайського живопису: жень-у-хуа Портретний — жень- у- хуа («люди»)    За вимогами жанру необхідно було «передавати» у портреті внутрішній світ людини, зважаючи також на зовнішню схожість; він охоплював усе, що стосується образу людини: портрет, історичні та міфологічні сюжети, сцени палацового буття.