Презентація на тему:
Зміст української вишивки

Семіотичний й символічний зміст української вишивки

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИШИВКУ Вишивка - один з найбільш поширених і популярних видів народного декоративно-прикладного мистецтва в Україні. Перші документальні відомості про побутування вишивки походять з мініатюр "Ізборника Святослава" (ХІ ст.) та фресок Софії Київської. Розкопки поховань з перших століть після Різдва Христового також підтверджують розповсюдженість вишиваних прикрас та елементів одежі (які частково збереглись) на території України. Такі свідчення історичних, літературних, фольклорних і речових пам'яток маємо із ХІ - ХІV століть. Як правило, більшість пам'яток подають орнаменти, барви, техніки вишивок, близькі до відповідних місцевих сучасних зразків. До ХІХ століття вишивка існувала переважно як вжиткове (різні техніки вишивки, гаптування, тамбурна та бісерна вишивка та релігійне (церковне шитво) мистецтво, багате символікою та філософським змістом. Не втрачаючи цих рис, із ХІХ століття вишивка перетворюється на ремесло. Із початку ХХ століття вишивкові промисли потрапляють під значний вплив замовників, що призвело до деякого зниження художнього рівня виробів.

Основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишивані вироби, зокрема рушники, - неодмінний атрибут цілого ряду обрядів та ритуалів українців. Впродовж віків кожен регіон України виробив своєрідні прийоми художнього оздоблення тканин вишивкою. І хоч навіть поміж сусідніми селами існують місцеві варіанти, загальні тенденції та принципи вишивкарства є спільними для всіх українців. Відмінності ж полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах, колориті тощо. Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни. Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді регіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, коралі, перли, "пацьорки", коштовне каміння, "лелітки" тощо.

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубинецька, черняхівська та ін.). Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв’язках відкладалося в народній пам’яті. Унікальні пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва давньої слов'янської культури розширюють погляд на еволюцію орнаменту, появу нових мотивів, їх символічне значення. В центрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду. Не випадковим є те, що в пам’ятках мистецтва, які відображають світоглядні та космологічні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. Орнаментальні мотиви образно відображають уявлення людей про життя і смерть, про добро і зло, здоров’я, хвороби тощо. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв’язку. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні “кам’яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставах, падолах, манжетах. У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово - інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі. В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер’єрного та побутового призначення.

ХІХ ст. – важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Вишиванка… Шматочок тканини, за допомогою нитки та голки та ще ніжних рук, перетворений на цілий Всесвіт зі своїм власним таємним життям. Тепер проводяться багато досліджень з метою визначення і повернення у свідомість людей того справжнього закодованого х вишитих знаках змісту, через який до нас промовляють наші пращури. Можливо, відкривши до кінця їх значення, українці зможуть зрозуміти сенс свого буття, згадати своє минуле, чи ж навіть побачити своє майбутнє. Одним з найдавніших найулюбленіших і найпоширеніших видів декоративно-ужиткового мистецтва є українська народна вишивка.

В Україні вишивали у кожному селі, у монастирях, поміщицьких маєтках. Так уже ведеться з давніх-давен - жінка одягала сім'ю, ткала килими, скатертини, вишивала рушники та сорочки, гаптувала їх квітами та оберегами, щоб доля рідної людини була красивою, захищеною від злого ока.

Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок. Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

ОРНАМЕНТИ У ВИШИВЦІ

За мотивами орнаменти вишивок поділяються на чотири групи: геометричні, рослинні, рослинно-геометричні, зооморфні (тваринні)

Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфологи. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як «виноград» - символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» - символ кохання тощо.

Рослинно-геометричні орнаменти поєднують в собі основи геометричного і рослинного орнаменту. Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент Із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуванням, гладдю.

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб’яча луска тощо.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі.

ТЕХНІКИ ВИШИВАННЯ Для української народної вишивки характерне засто сування великої кількості вишивальних технік: штапівка, хрестик, занизування, набирування, мережка, вирізування та ін.

Усі техніки вишивання можна поділити на поверхнево-нашивні і прозорі. Техніки, в яких вишивають на суцільній поверхні тканини, не висмикуючи чи вирізаючи ниток, називають поверхнево-нашивними. Можна зустріти також іншу назву цих технік — глухі. До поверхнево-нашивних технік належать: хрестик, ретязь, штапівка, занизування, лиштва, низь, гладь, набирування, солов'їні вічка, зерновий вивід, кафасор, поверхневий верхоплут, курячий брід, кручений шов та ін.

Хрест - одна із найпоширеніших технік в українській вишивці. Хоча вишивати хрестиком почали в Україні значно пізніше, ніж іншими лічильними техніками, ця техніка стала однією із найулюбленіших. Техніка „хрестик" доступна в освоєнні, узори для вишивання нею легко перезнімати і замальовувати. У різних регіонах України ця техніка має свої особливості кольорової гами, композиції розміщення на виробах. Для східних областей характернішим є вишивання хрестиком червоними і чорними нитками або червоними і синіми. На Заході України вишивки хрестиком часто багатоколірні. Вишивають там здебільшого чорними нитками у поєднанні з нитками зеленого, коричневого, жовтогарячого, вишневого кольору. Хрестиком вишивають по тканині, відлічуючи її нитки, або по канві.

При вишиванні хрестиком важливо додержувати таких правил: правильно лічити нитки, щоб точно вишити узор; вибрати таку послідовність вишивання узору, щоб усі верхні стібки вишивки розміщувалися в одному напрямку; вершини хрестиків, що стикаються, мають збігатися в одній точці. Якщо подивитися на просвіт, то у цих точках видно отвори.

Технікою „хрестик" вишивають найрізноманітніші вироби: серветки, скатерті, рушники, сорочки тощо. В узорі хрестик часто поєднують з іншими техніками вишивання.

Розрізняють такі хрестики: косий, прямий і подвійний. Косий хрестик. Косим цей хрестик називають тому, що лицьові стібки в ньому розміщені по діагоналях клітинки. Кожен хрестик виконують двома діагональними стібками, що перехрещуються. Верхні стібки завжди розміщені в одному напрямку. Прямий хрестик. Вишивають прямий хрестик так само, як і косий, але стібки перехрещуються не по діагоналі, а вертикаль пі і горизонтальні. Подвійний хрестик, або болгарський. Подвійні хрестики вишивають кожен окремо. Спочатку викопують діагоналі хрестика, а потім два перпендикулярні стібки.

Дякую за увагу