Презентація на тему:
Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

Княжа Русь - Україна Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Робота вчителя - методиста історії, заступника директора з навчально-виховної роботи СЗШ І-ІІІ ступенів №8 м. Хмельницького Історія. 5 клас

Україна у складі Великого князівства Литовського. У ХIV столітті українські землі потрапляють під владу Литви та Польщі , що було викликано появою такої міцної держави як Велике князівство Литовське (далі ВКЛ). Сьогодні ні в історичній, ні в політичній науці немає єдиної точки зору стосовно того, чи можна вважати входження України до складу ВКЛ збереження державності, тому автор не хоче вдаватися в подробиці цієї полеміки. Варто лише сконцентрувати увагу на тому факті, що українські землі входили до складу Литовської держави на правах автономії та значним чином вплинули на розвиток системи державного управління Литви.

Князівство Руське Велике князівство Руське (1432-1435) - це державне утворення на території Литовсько-Руської держави (Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське), що існувало з вересня 1432 р. до літа 1435 р. Виникло внаслідок громадянської війни у Великому князівстві Литовському 1432-1437 рр. Державний герб:

На основі цієї тези можна проводити аналогії з устроєм Київської Русі, але на часі це недоречно. Хоча литовський князь і був одноосібним правителем держави, варто зазначити, що функціонування пани – ради, яка складалася з найвпливовіших васалів, значно обмежувала владу князя. Про це свідчать значні повноваження ради в фінансовій та військовій сферах. Причинної стабільності державного управління ВКЛ, на думку автора , було саме пряме підпорядкування місцевого самоврядування князі. Місцеві органи не мали настільки великих повноважень, щоб саботувати рішення князя. Вони фактично виступали не суб’єктами прийняття рішень, а виконавцями рішень князя на місцях. Розглядаючи державний устрій ВКЛ ми маємо справу з типовою феодальною державою з сильною князівською владою. Власна територія

Князівство Литовське В 1230-1240 рр. князь Міндовг об’єднав частину литовських племен у нову державу - Велике князівство Литовське. За Гедиміна (1316-1341) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства, утвердження спадковості князівської влади. У XIV ст. до складу Великого князівства Литовського увійшли смоленські, білоруські землі та українські - Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Чернігівщина. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз великої кількості земель, влада в яких знаходилася в руках місцевої знаті під верховенством великого князя. З 1398 р. держава офіційно називалась Велике князівство Литовське, Жемайтійське і Руське. Більшість населення князівства становили слов’яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) і звичаї були панівними в князівстві. Територія Великого князівства на початку XV ст. складала понад 900 тис.км² й простягалася від Чорного до Балтийського моря. Першою столицею держави було м. Новогородок (Новогрудок), а з XIV ст. — м. Вільно (Вільнюс). Миндовг, князь Литовский Зображення печатки князя Миндовга.

Значним кроком вперед для державного управління ВКЛ стала поява в ХV столітті вищого законодавчого органу – сейму, який формувався провідної шляхтою. Регіональне управління Україною, як суб’єкта литовської держави, реалізовувалося литовськими намісниками, які здійснювали управління від імені князя. Але тут варто підкреслити, що українці брали участь в управлінні власними землями: українське боярство користувалося шляхетськими титулами та імунітетними правами; українці займали провідні посади в органах місцевого самоврядування. На думку автора, це багато що означало для збереження український традицій державного управління, тому що участь українців не тільки у регіональних, але і в центральних (загально литовський) органах управління свідчив про певну самостійність та рівність українського населення з іншими народами ВКЛ та відкривало українцям практику до управлінської діяльності. На основі цього можна констатувати про збереження та розвиток системи управління України у складі ВКЛ. Лист короля Августа ІІ до володимирського войського Франца Густинського із запрошенням на сейм 1724 р. Варшава, 1724 р., 3 липня. Державний архів Житомирської області, ф. 146, оп. 1, спр. 1814, арк. 9-10 зв. Мова польська КАЗИМИР СВЯТИЙ (3.10.1458, Краків - 1484, Гродно), польський королевич, святий заступник Литви. Син польського короля КАЗИМИРА IV був намісником батька в литовських землях, відрізнявся освіченістю, скромністю й побожністю. Його рання смерть від туберкульозу викликала співчуття, що перетворилося згодом у його прославляння. Католицька церква в XVI столітті визнала королевича святим, а в 1613 проголосила його патроном Великого князівства Литовського, а ще через два десятки років заступником Литви й Польщі. У Литві день його пам'яті став святом, що називають казюкас.

Велике князівство у складі Речі Посполітої (1569-1796) Зовнішні загрози, зокрема, з боку Тевтонського і Ливонського орденів, небезпека знімеччення Польщі і Литви вимагали від цих держав спільних зусиль. Після короткочасних об’єднань (1385, 1413, 1447 рр.), які сприяли розгрому Тевтонського ордену, була підписана Люблинська унія 1569 р., яка закріпила створення єдиної держави — Речі Посполітої. Так, у 1385 р. у замку Крево (коло Мінську) було укладено угоду про особисту унію Литовської і Польської держав шляхом шлюбу польської королеви Ядвиги з великим внязем Литовським Ягайлом, що дозволило останньому коронуватися на польски йтрон під іменем Владислава ІІ. Після коронації Ягайло передав владу у Великому князівстві Литовському свому братові Скиргайлу (намісник у 1385-1392 рр.), а згодом, у 1392 р. великим князем Литовським призначив Вітовта — своего двоюрідного брата (великий князь у 1392-1430 рр.). Персональна унія з Польщею зберігалася до смерті Ягайла у 1434 р та була поновлена у 1447 р. після обрання королем Польщі великого князя Литовського Казиміра — сина Ягайла (великий князь у 1440-1492 рр., король Казимір IV у 1445-1492 рр.). У 1569 р. польським феодалам вдалося, скориставшися Ливонською війною, відокремити від Великого князівства Литовського українські землі (Волинь, Поділля, Київщину, Чернігівщину, Брацлавщину) і Підляшшя та змусити представників Великого князівства Литовського погодитися на підписання акту Люблинської унії. В наслідок цієї унії було утворено єдину державу — Річь Посполіту, в межах якої Велике князівство Литовське зберігало певну автономію. Воно мало свою територію (власно литовські та білоруські землі, а також смоленські землі зі змішаним білорусько-російським населенням та берестейсько-полісські землі зі змішаним білорусько-українським населенням), свої органи влади і управління, фінанси, армію та законодавство. Наприкінці XVIII ст. розпочався процес унітарізації Польщі, який так і не був завершений через її розділи та входження у 1772-1795 роках території Великого князівства до складу Російської імперії. Замок Крево Скиргайлу (намісник у 1385-1392 рр.), Великий князь Вітовт

Люблінська унія

Костянтин-Василь Острозький Костянтин-Василь Острозький (* 2 лютого (12 лютого) 1526 — † 13 лютого (23 лютого) 1608)[1] — князь (син Острозького Костянтина Івановича), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.

Біографія Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII століття називає Руса і давньоруських князів — Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького. Батько Констянтина-Василя — Костянтин Іванович Острозький — великий гетьман литовський. Молодий Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії. З середини 1540-х років в офіційних документах Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин. Політичну кар'єру Острозький почав в 1550 році, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинського.

В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях. В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року. Коли в 1572 році вигасла династія Ягеллонів, Острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Туреччина (цьому завадило те, що Острозький вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський після смерті останнього Рюриковича царя Федора Івановича, а 1598 році (Острозький був споріднений з московськими Рюриковичами).

За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. Наукова бібліотека Національного університету «Острозька академія»

В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року. А в 1577 р. Василь-Костянтин Острозький та Іван Федорович (він же Іван Фьодоров) засновують Острозьку друкарню, де напочатку Федорович новий Буквар з рівнобіжними греко-слов’янськими текстами.

Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Острозький був також засновником шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання. Богоявленська церква, Церква Богоявлення, Замкова церква у Ніжині — побудована 1721 році на території колишнього Ніжинського замку (звідси назва — Замкова церква).