Презентація на тему:
"Українські традиції пов’язанні зі створенням сім’ї"

Українські традиції пов’язанні зі створенням сім’ї Презентація учениці 9-А класу спеціалізованої школи №273 з поглибленим вивченням української мови та літератури міста Києва Данільченко Віталії. Перевірила Лавренчук Т. С

Що таке українське весілля? Українське весілля- це по-мистецьки вдало скомпоноване драматичне дійство з розмаїтим виконанням мистецьких жанрів і художньої творчості його учасників, у якому чітко визначені ролі кожного.

У весіллі задіяні такі учасники: Молодий і молода (наречений і наречена, князь і княгиня) – хлопець і дівчина, які одружуються. Весільні батьки- батьки молодих. Бояри( дружби)- найближчі неодружені друзі молодого. Дружки- незаміжні подруги молодої. Світилки- дівчата з боку молодого. Весільний староста(шафер)- статечний чоловік, який є розпорядником на весіллі. Свати- одружені чоловіки, родичі молодого й молодої.

Передвесільний період поділяється на такі етапи: Запити Сватання Оглядини Заручини(змовини).

Що таке запити? Запити — це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої.

Що таке сватання? Сватання — перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. В Україні посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости просили, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.

Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про мисливців, що натрапили ні слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, що дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітай і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою і вирішальною. На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. У випадку відмови ста ростам підносили гарбуз або макогін (на Західній Україні). При позитивній відповіді нареченої обговорювали попередньо питання про придане.

Що таке оглядини? Оглядини проводяться після позитивного сватання. Батьки хлопця йдуть у гості до батьків дівчини, домовляються про місце, час весілля, весільне вбрання, де будуть жити молоді, про інші матеріальні питання. І. Гончар. Весільний обряд

Що таке заручини? Заручини — це своєрідне закріплення остаточної згоді на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Обов'язковими елементами були перший посад молодих (їх саджали поруч як наречену пару) і обмін подарунками. Назві обряду походить від з'єднання рук, що, за народним звичаєм, набирало юридичної сили. У призначений для заручин час батьки й родичі молодого зайшовши з хлібом в хату молодої, сідали до столі Старший староста брав рушник і накривав ним хліб, на нього клав руку молодої й молодого і перев'язував їх рушником. Після цього наречена перев'язувала рушниками їх рушником. Після цього наречена перев'язувала рушниками старостів і обдаровувала усіх присутніх родичів молодого хустками, сорочками, полотном.

Часто бувало, що різні обряди передвесільного циклу відбувалися в один день: наприклад, сватання й оглядиш .або сватання й заручини. Оглядини могли здійснюватися формально, бо звичайно на селі добре знали родин нареченого чи нареченої, їх матеріальний стан. Поступову зникає звичай попереднього розвідування на згоду сватання, оскільки молоді самі наперед домовлялися про сватання і сповіщали про це своїх батьків.

Весілля має такі етапи: Запросини Завивання (виття) гільця Випікання короваю Виряджання до шлюбу Посад Покривання молодої Поділ короваю Дарування, комора.

Що таке запросини? Запро сини — один з етапів весільного обряду. Передбачав збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Запросини проводили у неділю зранку. У супроводі дружків молоді йдуть по оселях тих, кого хотіли б бачити на своєму весіллі. На весілля родину запрошували молода з дружками, молодий з буярами. У суботу ранком дружки йшли до молодої з хлібом. їх садили за стіл, давали сніданок. Мати одягала доні віночок з биндами: «Щаслива будь, дочко, у весільному віночку», тримала ікону, а батько — хліб. Молода кланялась батькам, цілувала їх у руку, а також ікону і хліб. Виряджаючи, мати кропила молоду свяченою водою й обсипала житом.

Дружки несли з собою повні хустки калачів і роздавали тим, кого запрошували на весілля. Родичі швиденько розламували калач і куштували — «щоб молоді не старілися». Хрещених батьків і близьких родичів просили з калачем і хусткою. Запрошуючи на весілля, обов'язково заходили до хати, щоб не казали люди: «Просили на дорозі, щоб не були на порозі». Молода в хаті вклонялась, цілувала всіх і говорила: «Просили мама, просили тато і я вас прошу на хліб, сіль і на весілля». Якщо були в сім'ї дівчата, то запрошувались за дружок, а хлопці — за буярів. Дружок біля молодої ставало все більше.

Молода клала на стіл калач, вклонялася батькам і гостям: «Просили мама і тато та я прошу вас усіх з весілля на весілля. Тата за тата, маму за маму, а Миколу за чоловіка не на рік, не на два, а на цілий вік». Молоду з дружками садили за стіл вечеряти. Молода повинна бути пишно вбрана — у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками. Характерно, що не годиться запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, а лише в домівці майбутнього весільного гостя. У народі навіть глузливо кажуть про такі випадки: «Просили по дорозі, щоб не були на порозі». І це природно, адже шлюб і, відповідно, всі обряди та звичаї не терплять поспіху — усе має бути обставлено урочисто та з гідністю.

Коли відбувалося завивання гільця? Завивання гільця відбувалось у дівич-вечір, у п ятницю перед весіллям. Дівич-вечір- це своєрідне прощання нареченої з подругами. Тоді плели вінок для нареченої та для короваю з калини, барвінку, інших вічнозелених рослин. Цей ритуал називався вінкоплетенням.

Що таке посад? Посад відбувався окремо в домі нареченого і нареченої, це не тільки прощання з дівуванням і парубоцтвом, але й благословення дочки і сина на подружнє життя. Молодий чи молода сідали на кожух або рядно, під які клали жито гроші, та просили благословення у батьків і всіх присутніх. В окремих районах Київщини, Житомирщини, Чернігівщини, Сумщини і Запорізької області існував спільний посад молодих. На Бойківщині обряд посаду здійснювався у день весілля перед вінчанням. Батьки першими благословляли своїх дітей на одруження і "перепивали" щастя-долю.

Що таке покривання? Покривання — найдраматичніший весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з'їдання молодими символізували створення нової сім'ї. Далі символічні дії через розплітання коси та Покривання голови молодої очіпком і наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. У найдавніші часи обряд розплітання здійснювався в домі молодої приданками та свекрухою, в кінці ж XIX ст. — як в домі молодої, так і в домі молодого приданками, свекрухою й навіть молодим. Молоду садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом чи медом. На Поділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна, відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд — відсікання коси. Після церковного вінчання розпочиналися танці, під час яких молодій обтинали косу. Родичі молодого прив'язували кінець коси до гвіздка, вбитого в стіну. Молодий серед танцю повинен був виявити таку спритність, щоб єдиним ударом топірця повністю відрубати косу. Після цього родичі молодої приймали хлопця до свого роду.

Відрізавши косу, молоду покривали очіпком. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки на третій раз корилася долі. Від цього моменту вона переходила у стан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням: заміжня жінка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок. Виходити поміж люди без нього вважалося непристойним. Свахи приступали до Покривання молодої: з неї знімали вінок і пов’язували жіночу хустку (колись одягали очіпок і намітку). Це символічне приєднання молодої до жіночого гурту знаменувало її остаточне прощання з дівуванням. Хор нагнітав емоції, співаючи жалісних пісень. Після “покривання” неодружена молодь покидала весілля, а молоду виряджали до нової родини. Це найбільш драматичний момент весілля, коли молода прощається зі своєю ріднею, матір’ю, хатою. На воза виносили посаг молодої, скриню, подушки. Весільний поїзд рушав до господи молодого, де їх зустрічала свекруха.

Саме весілля мало стародавній княжий характер: молодий зветься князь, а молода — княгиня, їхні друзі — бояри. Коли їде поїзд з молодим — молодою, то всі мусять звертати їм з дороги, хоч би то був і пан, бо це ж їдeть князь і княгиня. Розпорядники на весіллі звалися старости й підстарости — це вже терміни литовсько-польського походження. Обряд Покривання був останнім, що викопувався в домі нареченої. Після нього молодий забирав молоду до свого дому.

Що таке поділ короваю? Це головна обрядова дія, без якої немислиме українське традиційне весілля. Дружба ріже коровай, а весільний староста або крещений батько роздає його. Першим до короваю викликають молодих- дають їм середину, потім їхніх батьків, найближчих родичів, друзів, решту гостей. Підошвою з короваю пригощають музик, які витанцьовують з нею.

Що таке понеділкування? Останньою дією весільного обряду було понеділкування(процій, перезва, цигани та інші забави)- ушанування ріднею молодих. Пісні, які тоді виконувались мали застольний характер, чимало з них- сатирично-іронічні, жартівливі.