Презентація на тему:
“Щоденник” Олександра Довженка – викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі країни 1941-1945рр

“Щоденник” Олександра Довженка – викривальний документ, звинувачувальний акт тоталітарній системі 1941-1945рр

Особливості записної книги “Щоденник “– це молитва-розпач, це надсадно-тяжкі роздуми Майстра над мистецтвом, роздуми Патріота над долею України, роздуми Громадянина над майбутнім свого народу. Митець поділяє себе на власне”Я” – суто Довженко і на “Я”- ліричного героя. Людині,що прискіпливо вдивлялася в себе, було не 60 і не 70, щоб підволити підсумки, а всього тільки 45 – вік зрілості, повноти сили й творчих планів.

Історія опублікування “Щоденника” “Щоденник”, як і весь архів О. Довженка, зберігається в ЦГАЛИ (Москва). Право розпоряжатися усією спадщиною належало дружині Ю. Солнцевій.Вона заповіла дозвіл на публікування двом літераторам – О. Підсусі та Ю. Левіну . В долі архіву є багато загадкового.Частина знаходиться у Києві, інша – у Москві. Відновити повний текст можна тільки після 2009 року.

Війна як вона є "Прокурорiв у нас вистачить на всiх, не вистачить учителiв, бо загинуть на вiйнi, не вистачить технiкiв, трактористiв, iнженерiв, агрономiв..."(12.07.1942,ст.296 i 7.11.1956,ст.542). "Вiйну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренiя або чума. Вiйна - дурна."(19.11.1945,ст.415 "Якiсть вiйни - це якiсть органiзацiї суспiльства,народу... Антикультурний стиль життя нашого народу - антикультурний стиль вiйни"(6.07.1942,ст.290 i 7.07.1942,ст.291).

Земляки ви ! Мої земляки! "Скромненька наша Україна..."(29.10.1954,cт.527) , "Україна поруйнована, як нi одна країна в свiтi"(запис вiд 6.12.1943). «Український чесний наш народ понiс найтяжчi жертви в цiй вiйнi"(12.07.1942,ст.295), "Пiд моїм українським дубом їдять жолудi... свинi й шакали"(14.04.1942,ст.208). . земляки - "...квiти бур'яновi, бур'яном забитi"- не хочуть вивчати своїє iсторiї - "Боже, до чого ж вона сумна i безрадiсна. До чого вона невдала і безпросвітна…» (27.04.1942,ст.216) - а "народ, що не знає своїє iсторiї, є народ "(25.05.1942,ст.241) . "Об'єдналися усi українськi землi. Буде єдине стадо i пастир. Усi тепер будемо однакi... Одягнемо прекрасну Буковину, мальовничу слов'янку, в церебкопiвський бушлатземлянистий..."(запис вiд 2.07.1942 ). "Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвiту де-не-де"(23.04.1942,ст.215)

…їх не учили історії Я глибоко переконаний,що німці одружуються з нашими дівчатами згідно таємного наказу: убити ворожих солдатів і забрати в подружжя ворожих жінок. А найстрашніше – дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину. Їх не учили Батьківщині – їх учили класовій ворожнечі і боротьбі. Їх не учили історії. ..вона прощалася з людьми і Батьківщиною, їдучи на безнадійну загибель

Знищення пам”яток історії та мистецтва “Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до культурних пам”ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу. Народ має багато підстав ненавидіти всіх нас за це”. “І хоч Україна з останніх сил зберігає острівці своєї культури, на них ведеться наступ, за їх знищення нікого не судять, хіба що нагороджують”. “Одне слово, двадцятий вік помстився. Погуляв по слідахі дев”ятнадцятого, і сімнадцятого, і одинадцятого. Зоставив биту цеглу, кам”яні коробочки, на які противно дивитися,і покарбовану землю.” “Яка шкода, що найпотворніші будинки в Києві _ будинок ЦК. Раднаркому, КВО, універмаг зосталися цілими.Зостався і ідіотський будинок воєнвєда проти”Арсеналу”, і найдурніший з усіх залізничних вокзалів, які я абиколи бачив.”

Цитати античних мудреців Все життя скорботне (Евріпід) Ти будеш змінювати життя і нічому не порадуєшся. Те, що перед тобою, не подобається тобі, і ти оддаватимеш перевагу тому, чого немає. (Евріпід) Людина міряється не з ніг до голови, а від голови до неба (Конфуцій)

Доля тих, хто був на окупованій території Мирне населення було кинуте радянською армією напризволяще, але після війни планувалося спитати за все якраз у мирного населення. Генерали не дбали про те, щоб виграти бій з меншими втратами, навпаки, хизувалися один перед одним. Як і командири нижчих рангів, коли багато бійців гинуло. Боже, скільки нещасть народу принесли наші тупоголові воєначальники і скільки ще принесуть!Вони будуть карать ні в чім не повинний народ за те, що не вміли командувати і тікали з орденами під хвостами у кобил.Каратимуть за те, що народ просто був під німцями і мусить якось жити, а не повісився увесь чи не був розстріляний німцями.

Масові знищення невинних людей “Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. До Сибіру вислали перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають чимало. Таким чином. Велика Вдовиця втратила сорок відсотків своїх убитими. Спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання…” “…ще шість мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік.” “за двадцять з чимось довоєнних років в ній не прибавилось населення, хоч і стояла вона майже на першому місці по народженню в Європі, та вельми жаждали боги…” (6 вересня 1945 року)

Про себе "Часто думаю собi, як марно пропало моє життя..."(10.04.1942,ст.204). "Перед смертю попрошу поховати мене десь на лаврських старовинних горах..."(4.05.1942,ст.222). "Менi сорок вiсiм рокiв. Моєму серцю - шiстдесят. Воно зносилося вiд частого гнiву, i обурення, i туги... Я ненавидiв другоряднiсть i боровся з нею скрiзь... Почну працювати, як слуга свого народу i його художник. Про нього я мушу думати, йому вiддати всi рештки сил i серед нього умерти тихо..."(6.06.1942,ст.258-259) . "Художнику треба, очевидно, мучитись все життя"(29.11.1943,cт.325). "Менi хочеться вмерти. Менi здається, що я прожив уже все своє життя, немов ангели покинули мою душу"(16.12.1943,ст.342). "Мене засуджено до смертної кари через отруєння чашою цикути нацiоналiзму..."(21.12.1943,ст.347). "У мене нещасливий дiм. У молодостi в ньому не лунали дитячi крики, плач iсмiх, i зойк "(11.01.1944,ст.355). "Єдине, що мене заспокоює, - моє чисте сумлiння... Прощаю всiх, хто заподiяв менi зло. Не хочу носити в душi зла "(21.02.1944,ст.360). "Сьогоднi роковини моєї смертi..."(31.01.1945,ст.370).

Нещасна моя Україна Ми раби..."ст.252, бо нiколи не був байдужим (ст.376). Що ж буде народом нашим Образ нещасної моєї України, на полях, i на костях, i на сльозах, i на кровi якої буде здобута перемога, заслонив в моїй душi все. З ним я i закiнчу своєжиття(6.06.1942,ст.260) Свiте мiй убогий ! Покажи менi, де на тобi пролилося ще стiльки кровi, як у нас на Українi. Нема другої України.

Про Сталіна ". Чи, може, писати "Пiсню про Сталiна"? Господи, знову заблудився мiж трьох сосен". Знав, що багато письменникiв рятували своє життя саме дифiрамбами в адресу Сталiна. Вiн на це не пiшов, i тому вислухав грiзнi дорiкання "друга Берiї", "холоднодухої i злої людини" режисера М.Чiаурелi:"Ти вождю пожалiв десять метрiв плiвочки. Ти жодного епiзоду в картинах йому не зробив. Пожалiв! Не хотiв зобразити вождя! Гордiсть тебе заїла, от iзагибай тепер..." Що ж, вiн не просто пожалiв вождевi "десять метрiв плiвочки", а свiдомо не уславив "мудрiсть Сталiна", бо вже тодi сумнiвався у правотi iдеологiчних сталiнських постулатiв, концепцiй класової боротьби, яка породила репресiї, зневiру, страх, недовiру один до одного, моральну деградацiю i бездуховнiсть, знищенння нацiональної гордостi, принесла мiльйонам людей концтабори, голодомор, глибокi розчарування...

Знищення родючих земель. Будівництво Каховського моря “Помітив я ще одне у переселенців: ніде не зустрів жодного веселого обличчя. Усі невеселі, стурбовані. І багато облич печальних. Важко живеться народу. Немає пісень. Ніде не співають. Є горілка. Як страшенно дорого обійшлося народові нашому війна” . Інші греблі? Зокрема, Кременчуцька? Чи потрібна вона?Для чого вона?Для постачання запорізьких турбін? А може,плюнути нам на ці турбіни, на сії вісім тощих фараонових корів? Чи не дорого нам обійдуться сії їхні кіловати? Нищення сіл, які ідуть під воду показано як апокаліпсис, кінець українського національного світу.