Презентація на тему:
Родина Бобринських

Історія України Родина Бобринських Підготувала

З початку 1840-х років цукроварство на Україні швидко розвивається: у 1830 р. — 6 заводів, у 1842 р. — 52, у 1848 р. — 192. Це було пов'язано з вигідними природними умовами для вирощування цукрових буряків (клімат, ґрунти) та наявністю дешевої робочої сили (селяни-кріпаки). Початково цукрова промисловість розвивалася майже винятково у поміщицьких господарствах — на той час, у зв'язку з високими коштами перевозу цукрового буряка, розміщення цукрової промисловості пов"язувалося з розміщенням сировини.

Після скасування кріпацтва в Росії більшість цукроварень перейшла в руки капіталістів — поміщики залишилися далі продуцентами цукрового буряка, і зазнала деякої концентрації. Серед цукрозаводчиків була низка українців, відомих меценатів: Терещенки, Симиренки, Яхненки; були також поляки (Браніцькі), євреї (Бродські), росіяни (Бобринські). До 1914 року найбільше цукроварень було на східному Поділлі, на Сумщині й Київщині, натомість їх майже не було у лісовій і степовій смугах. У Східній Галичині цукрова промисловість існувала з першої половини XIX століття, але пізніше всі цукроварні закрито внаслідок політики австрійського картелю. У 1913 р. постала цукроварня у Ходорові.

Бобринські — російський аристократичний рід, власники великих маєтків (близько 45 тис. десятин) і цукроварень у Черкаському й Чигиринському повітах Київської губернії (нині: Сміла та Смілянський район Черкаської області) Походження роду Рід графів Бобринських веде свій початок від Олексія Григоровича Бобринського — сина Катерини ІІ та її фаворита графа Григорія Орлова. Олексій народився у квітні 1762, за три місяці до державного перевороту, що звів його матір на російський престол. Катерина подарувала синові герб та прізвище Бобринський. За легендою коли немовля, обгорнене в боброве хутро (ось звідки прізвище) показали Катерині, вона вимовила: «Богу слава — життя тобі.» Цей девіз і зображення бобра ввійшли згодом у герб аристократичного роду Бобринських. Насправді прізвище було подаровано від назви села Бобрики, Епіфанського повіту Тульської губернії. Через 5 днів після свого сходу на престол, імператор Павло І, звідний брат Олексія Бобринського, подарував йому графський титул та ранг генерал-майора.

Бобринський Олексій Григорович — засновник роду

Відомі представники роду Бобринський Володимир Олексійович і Олексій Олександрович — крайні реакціонери, чорносотенці; депутати 2, 3 і 4-ї Державних дум, в яких виступали з погромницькими промовами, вимагаючи жорстокого придушення революційного руху і посилення національних утисків. Перший з них 1918 був активним діячем білогвардійської організації «Рада державного об'єднання Росії». Бобринський Георгій Олександрович — генерал-губернатор Галичини в серпні 1914 — червні 1915, під час першої світової війни. Запеклий монархіст, проводив там русифікаторську політику, хоч разом з тим зберіг у Галичині австрійське законодавство. Подавав фінансову допомогу місцевим поміщикам і вів жорстоку боротьбу проти робітничих і селянських рухів.

Герб роду Бобринських

Більшість знятих бронзових постатей потрапила на територію заводу “Арсенал”. Так, про скульптуру графа Бобринського згодом розповідали: “Завезли графа на подвір’я Арсеналу й у тім місці, де складався ріжний непотрібний хлам, поставили і його — графа Бобринського. Але не сам він там був. Біля нього в самих “непристойних” виглядах в болоті валялися інші такі ж бронзові царі й міністри і блюдолизи... Ось “цар-освободитель”, ось Столипін, ось Микола І і т. д., а он-де під муром заводу “Сумуюча Росія”, колись вона сумувала біля ніг на монументі Столипіна. Тепер вона також усе сумує, але вже під стіною заводу, а Столипін, ніби п’яний, спить у болоті” [72]. Згодом статую Бобринського все ж передали до Всеукраїнського історичного музею

Південно-Західний край був зобов’язаний йому поширенням у регіоні цукробурякового виробництва. Вдячна місцева громадськість зібрала кошти на пам’ятник графу Бобринському в Києві, який було відкрито 6 лютого 1872 року. На урочистостях з нагоди відкриття секретар Київського відділення ІРТТ П. П. Чубинський відзначив: “Сегодня общественным памятником увековечена память человека, способствовавшего в качестве частного деятеля экономическому процветанию нашего отечества. Это первый у нас памятник деятелю на поприще промышленности”

Дякую за увагу!