Презентація на тему:
Проведення операції «Френтік»

ОПЕРАЦІЯ “ФРЕНТІК” (“НЕСАМОВИТИЙ”, “СКАЖЕНА”) Кошова В.М., вчитель історії Решетилівської гімназії імені І.Л.Олійника

Таку кодову назву мала спільна радянсько-американська операція з човниковим рухом американських бомбардувальників за трикутником Англія — Італія — Полтава. За легендою операції Полтавська авіабаза на деякий час стала «Station 559» (скорочення від англійського «USAAF Station 559» — «авіабаза ВПС США № 559») Радянські техніки біля американської «Літаючої фортеці». 22 червня 1944 року

З американської сторони для керівництва операцією було сформовано “Східне авіаційне командування” Штаб в Полтаві очолив полковник Альфред Кесслер

Провідна роль у здійсненні бомбардувань належала: 8 – й повітряній армії США (ком.- ген. Дж. Г. Дулітл) 15 – й повітряній армії США (ком. Ген. – лейт. А. Ейкер)

Постанова ДОК від 4 лютого 1944р. Обладнання вузла було покладено на 169 –у авіаційну базу особливого призначення (АБОП) О.Р. Пермінов – командир 169 –ї авіабази особливого призначення

Спочатку планувалася тільки дозаправка літаків у Полтаві, проте потім коло співпраці радянських і американських військових невпинно росло. За два місяці величезна територія так званої 169-ї авіаційної бази особливого призначення, до якої увійшли аеродромні системи Полтави, Пирятина, Карлівки та Миргорода була перетворена із руїни на місце зустрічі двох військових машин — радянської та американської. На перевірку готовності бази до прийому американських бомбардувальників у травні 1944 року приїздив навіть Еліот Рузвельт — син президента Франкліна Рузвельта. 

Необхідно було облаштовувати авіабазу новим технічним оснащенням, радянське - застаріле. Для облаштування 169-й АБОП із Ліверпуля вийшов конвой із п’яти суден і привіз 50 тис. тон вантажу. Всі будівельні і некваліфіковані роботи виконували радянські військовослужбовці із батальйону аеродромного обслуговування укомплектовані жінками.

Спогади одного з американських пілотів про перший день польотів: "В комнате стояла тишина. Ребята с изумлением вглядывались в висевшую на стене карту с изображением маршрута "Фрэнтик I". Командующий армией генерал Эйкер, планировавший лично принять участие в рейде на одной из "Крепостей" 97-й BG (Bombardmend Group- бомбардировочная группа), хорошо понимал шок, который испытали его подчиненные. Ведь возвращения их на базы не предусматривалось! Привычного поворота на карте маршрутная линия не делала, а продолжалась все дальше и дальше, пока не заканчивалась в Советском Союзе. Эйкер видел, как смущенные глаза его летчиков снова и снова возвращались к карте".

Вже 2 червня 1944 року аеровузол Полтавщини прийняв 750 перших літаків В-17 «Фортеця» та В-24 «Визволитель», що повернулися із бойового вильоту на об`єкти у Східній Європі. Значна частина з цих літаків, поповнивши запаси пального, повернулася на свої бази в Італії. На Полтавщині у рамках операції «Френтік» мали лишитися 350 бомбардувальників та авіакрило прикриття (200 винищувачів). Планувалося здійснити з Полтавщини близько трьох тисяч бойових літако-вильотів на бомбардування об`єктів у Румунії, Угорщині, Німеччині. Аеродромом для бомбардувальників став саме полтавський, що мав гарну злітну смугу, велику кількість капонірів. Старі капоніри Американський бомбардувальник В – 17 “Фортеця”

Протягом чотирьох місяців американці здійснили 18 рейдів з полтавського аеровузла — 2207 літако-вильотів на 12 важливих об'єктів в глибокому тилу противника, в повітряних боях ними було знищено щонайменше 100 німецьких літаків, на землі — понад 60. Літаки-розвідники виконали 117 бойових вильотів і сфотографували 174 цілі.

Із першими вдалими бомбардуваннями американців німці посилили свою розвідку, вивчаючи аеровузол Полтавщини. Над Полтавою неодноразово помічали німецькі літаки-розвідники. Вже через кілька днів почалися й перші бомбардування. Робити таємницю з перебування на Полтавщині потужних американських бомбардувальників було фактично неможливо. Важко було не помітити навіть один тридцятиметровий бомбардувальник, годі вже й казати про цілі авіаланки (навіть замасковані). Вже 21 червня, майже за двадцять днів після початку операції, над Полтавою і Миргородом з`явилися, німецькі аерофоторозвідники — вірна ознака нападу, що планувався. Командир 169-ї авіаційної бази особливого призначення (серцем якої і був полтавський аеродром) О. Р. Пермінов звернувся до американського командування із пропозицією евакуювати бомбардувальники на інші аеродроми. Проте союзники пропозицію не прийняли — дали лише наказ про посилення готовності ППО та зосередження важких бомбардувальників на самому полтавському аеродромі.

Трагедія сталася в ніч з 21 на 22 червня. О 23 годині ночі стало відомо про наближення зі сторони Києва близько 120 німецьких бомбардувальників. Зі спогадів Олександра Миколайовича Шпіки. Наліт розпочався уночі. Спочатку почали бити наші зенітки, проте важко було сказати чи влучали вони хоч у щось. Німці одразу скидали освітлювальні бомби на парашутах, через що увесь аеродром і навколишні вулиці стали абсолютно світлими, мов удень. Зі сторони аеродрому раз по раз лунали вибухи, звідти мов світилося все. Німці бомбили не дуже точно — окремі бомби падали поза злітними смугами та капонірами (це побачили вже на ранок). Іноді літак проходив над «поселенням» (район вулиці Другої Черепичної у часи Другої світової у народі звався «посёлок» — авт.) і стріляв із кулеметів просто по хатах. Зенітки змовкли швидко. Не було і прожекторів — чи то вони губилися у сяйві пожежі, чи то просто не працювали.

Операція зі знищення полтавського аеродрому була спланована ретельно. Першими бомбами було знищено командний пункт ППО, одразу зруйновано злітні смуги для винищувачів, які так і не змогли захистити аеродром. Німецькими бомбами було підпалено склад пального, кілька інших складів. За годину 40 хвилин нальоту було вбито близько 30 радянських пілотів та наземної обслуги, загинуло 3 американці, які дорожили власними життями куди більше за дорогі бомбардувальники (яких було знищено 44 та ще 25 ушкоджено). Загинули й три журналісти — Струнніков, Кузнецов та Лідов (іменем якого названа одна з вулиць міста). На полтавському аеродромі згоріли також 15 радянських винищувачів, злет яких під бомбардуваннями був неможливий.

Інші аеродроми авіавузла врятувала хмарність (через що уся величезна група Хейнкелів-111 атакувала лише Полтаву). Того дня на Полтаву було скинуто 27 тисяч бомб, серед яких були і надновітні «метелики» (що спрацьовували із запізненням або на вібрацію від ходи людини).  Хейнкель – 111 – німецький винищувач над Полтавою Надновітні “метелики”

14 вересня 1944 року операція була згорнута. Водночас Полтава продовжувала бути опорним пунктом ВПС США ще навіть узимку 1944 року. У колах американських журналістів Полтаву тривалий час іменували «американським представництвом у СРСР». Остаточно американське обладнання та спеціалісти були евакуйовані з Полтавщини навесні 1945 року, коли доля Німеччини вже була цілком передбачувана. На Полтавщину та 169-ту авіабазу особливого призначення вже насувалася «залізна завіса»...

Пам’ять про них жива

Через полтавську авіабазу пролягли бойові шляхи близько 10 тисяч американських військовослужбовців. Багато з них зберегли у своєму серці тепло полтавської землі, гостинність її людей, для декого вона стала останнім життєвим шляхом.

http://exo.in.ua http://www.e-inform.pl.ua http://www.poltava.pl.ua http://narodna.pravda.com.ua Використані джерела В.Ревегук. Полтавщина в роки Другої світової війни.- Полтава, 2004, - с.5 Білоусько О.А…. «Новітня історія Полтавщини» (ІІ пол. ХХ ст..) Підручник для 11 класу знз.- Полтава: «Оріяна», 2007.- с. 277 - 278