Презентація на тему:
"Поразка Української революції"

Поразка Української революції: недооцінка зовнішніх чинників чи загострення внутрішніх протиріч?

Українська революція 1917–1921 років — черга подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу, яка відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії.

23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. Після того, як на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. 3-4 березня була сформована Українська Центральна Рада, головою якої обрали М.Грушевського.

10(23)червня на засіданні Комітету Центральної Ради був прийнятий і тоді ж на Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднений І Універсал, в якому говорилося про національно-територіальну автономію України. 3 (16) липня Центральна Рада проголосила Другий Універсал, в якому йшлося про прийняття УЦР заклику уряду до єдності, про поповнення УЦР представниками національних меншин і перетворення її в єдиний вищий орган революційної демократії України.

7 листопада 1917 p. був оголошений текст Третього Універсалу Центральної Ради. М.Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну державу “. 4 (17) грудня Раднарком оприлюднив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради».

27 січня (9 лютого) УНР і Центральні держави підписали Брестський мирний договір. Сторони висловили бажання жити в мирі та дружбі, відмовилися від взаємних претензій на відшкодування збитків, завданих війною, зобов'язалися відновити економічні зносини, встановлювати паритетні курси національних валют, провести обмін військовополоненими та надлишками сільськогосподарських, промислових товарів.

Але вже 29 квітня на Всеукраїнському з`їзді хліборобів П. Скоропадський був проголошений гетьманом України. Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з того, до чого Центральна Рада підійшла лише в останні тижні свого існування — з визначення правових основ самого процесу законотворчості. Не можна також ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти.

Після зречення гетьмана Директорія, утворена у листопаді, фактично прийшла до влади. Директорія заявила громадянам, що відтепер вся влада в УHP має належати лише трудящим класам: робітництву та селянству.

19 жовтня УНРада своїм маніфестом проголосила Українську державу на території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, а також закликала національні меншини направити своїх представників в УНРаду. 1 листопада 1918 над ратушею Львова уже розвівався український національний прапор.

22 січня в Києві, на Софійській площі, було проголошено Акт соборності — возз'єднання УНР і ЗУНР. Хоч Західноукраїнська Народна Республіка і перетворювалася на Західну область УНР, на її території продовжувала функціонувати своя система влади.

28 квітня було підписано договір між УНР і Польщею, за яким Польща визнавала незалежність України, зобов'язувалася не укладати жодних угод з третіми країнами, ворожими Україні, визнавала за УНР право на територію східніше від границь Речі Посполитої 1772 року. 12 жовтня в Ризі між польською та радянською сторонами була досягнута домовленість про перемир'я. Тим самим Польща порушила Варшавський договір.

У 1920–1921 роках в Україні діяли численні повстанські загони. У кінці жовтня — листопаді 1921 року війська УНР здійснили рейд по Правобережжю з ціллю координації повстанських дій, підняття антибільшовицького повстання. Однак до осені 1921 року більшовики репресійними заходами уже підірвали сили повстанського руху.

Учасник та історик української революції Ісака Мазепи про причини поразки: “Двохсотлітня московська неволя скалічила український народ: знищила його нормальну соціальну будову, підпорядкувала широкі українські маси культурним, господарським і політичним впливам російського суспільства, створила з українського народу сиру етнографічну масу несвідомих і неорганізованих робітників і селян”.

Причини поразки революції :

Іван Лисяк-Рудницький виділяє такі чотири причини поразки українських визвольних змагань:

Українській революції так не вдалося утримати свою окремішність. Вона реалізувала той проект, який у 1846-1847 рр. був ідеалом для невеликого гуртка мрійників з Кирило-Мефодіїського братства – вилонення українства як окремої політичноїі культурної течії з загальноруського потоку. Величезним досягненням її учасників, що перед 1914 р. заледве уявляли собі існування України, під кінець революції ставали українськими патріотами.

Дякую за увагу!