Презентація на тему:
Полтавщина у роки Великої вітчизняної війни

Полтавщина у роки Великої вітчизняної війни 1941 – 1945 роки

Плакат "Воїне Червоної армії, врятуй!" Авт. В. Б. Корецький. Евакуація. 1941 р.

Члени Ставки Верховного Головнокомандування в період Великої Вітчизняної війни Й. В. Сталін А. І. Антонов С. М. Будьонний 0. М. Василевський К. Є. Ворошилов С. К. Тимошенко В. М. Молотов Г. К. Жуков Н. Г. Кузнецов

Крах “блискавичної війни” Стійкий опір захисників Києва зривав плани німецького командування на "блискавичну війну" і створював серйозну загрозу групі армій "Центр", які вели наступ на Москву. У зв'язку з цим найбільш боєздатні її частини (2-а танкова група і 2-а польова армія) 8 серпня були повернуті на південь. Ослаблені попередніми невдалими боями, війська Центрального і Брянського фронтів не могли стримати натиск німців і почали відступати. З вересня танкові частини Гудеріана захопили Кролевець, 7 вересня — Глухів і Конотоп, а під вечір 10 вересня — Ромни. Фронт 40-ї радянської армії був розсічений навпіл. Дніпро являв серйозну перепону на шляху німецьких військ на схід, але будівництво оборонних укріплень на його лівому березі було зірване.

Хорольський табір військовополонених. Мал. Є. Коботєва

Доки радянське командування готувало контрудар, німці форсували Дніпро південніше Кременчука поблизу села Келеберда. Захопивши Кременчук раптовим ударом, генерал Клейст перекинув туди свої танкові та моторизовані дивізії і 12 вересня розпочав навальний наступ у напрямку на Хорол назустріч військам Гудеріана. 14 вересня танкові дивізії Клейста і Гудеріана з'єдналися в районі Лохвиці, замкнувши кільце оточення чотирьох радянських армій. Наступ німецьких військ був таким стрімким, що мобілізованих у західних районах Полтавщини призовників навіть не встигли вивезти. Вони залишилися на збірних пунктах і при наближенні німців розійшлися по домівках. Все ж станом на 12 вересня до лав Червоної армії на Полтавщині було мобілізовано 76260 чоловік.

Доля Південно-Західного фронту 20 вересня штабна колона Південно-Західного фронту чисельністю близько 800 чоловік була оточена в урочищі Шумейкове поблизу хутора Дрюківщина Сенчанського району, що за 10 кілометрів від Лохвиці. В місті в приміщенні середньої школи вже знаходився штаб Гудеріана. Німецькі танки і піхота щільно оточили урочище. Відбиваючи атаки противника, бійці і командири Червоної армії переходили в контратаки, часом вступали в рукопашну. Під час однієї з них командуючий фронтом М. П. Кирпонос дістав поранення у ліву ногу, а ввечері загинув від осколка міни. Вночі, коли вщух бій, його поховали на місці загибелі. Майже всі, хто був з командуючим фронтом, загинули. Пам'ятник загиблим воїнам Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове Лохвицького району

Доля Південно-Західного фронту Сотні тисяч бійців і командирів Південно-Західного фронту потрапили до полону. За німецькими даними, їх налічувалося майже 650 тисяч. Тисячі загинули в очеретах, болотах і згубних драговинах по берегах Удаю і Сули. Місцеві жителі протягом багатьох днів чули над болотами крики відчаю і стогін приречених, які конали без людської допомоги. Загибель Південно-Західного фронту була найбільшою поразкою Червоної армії на першому етапі радянсько-німецької війни В. І. Тупиков — начальник штабу Південно-Західного фронту, генерал-майор Є. И Риков — дивізійний комісар М. 0. Бурмистренко — член Військової ради Південно-Західного фронту

До Полтави гітлерівці вступили вранці 18 вересня з боку Мачух Допомога Червоній армії. Копання протитанкових ровів. 1941 р. Об'ява окупаційної влади в газеті "Голос Полтавщини" 26 жовтня 1941 р.

За два роки окупації на території області гітлерівці знищили 221895 мирних жителів і військовополонених, на рабську працю до Німеччини насильно вивезли 149116 юнаків і дівчат. Повністю винищили єврейське і циганське населення краю. Крім обов'язкових поставок і непередбачуваних поборів окупаційної влади населення Полтавщини змушене було платити численні податки та збори, які накладалися як у централізованому порядку в межах всього рейхскомісаріату, так і окремими гебітскомісарами та "шефами" і ста ростами районів. Відразу після приходу німці ввели одноразовий податок, а з 1942 року — сільськогосподарський, шляховий, страховий, податки на культурне і житлове будівництво, на собак, велосипеди і т. ін. Перепустка на завод остарбайтера. 1942 р. Медична картка остарбайтера. 1942 р.

Газета, яка випускалася в Полтаві в період окупації. Газета, яка виходила в Кременчуці під час окупації.

Навколо Полтави на високому правому березі Ворскли німці звели потужні інженерні укріплення, прикриті мінними полями. Коли ж стало зрозуміло, що місто їм не втримати, вони почали знищувати все, що потрапляло під руку, намагаючись залишити після себе пустелю.

Жительки с. Романи Опішнянського району Євдокія Дяченко і Марія Роман на упізнанні останків своїх чоловіків, закатованих фашистами. Спалений фашистами кінотеатр ім. І. П. Котляревського. М. Полтава Останки жителів Полтави, спалених фашистами в приміщенні Краєзнавчого музею. 23 вересня 1943 р.

Довгоочікуване визволення На світанку 22 вересня підрозділи 5-ї гвардійської армії генерала О. С. Жадова і 53-ї армії генерала І. М. Манагарова форсували Ворсклу і почали обходити Полтаву з півдня і півночі. Долаючи опір німців, 23 вересня вони першими вступили до міста. Зустріч визволителів. Полтава. 23 вересня 1943 р О. С. Жадов — командуючий 5-ю гвардійською армією, у складі Степового фронту визволяв Полтавщину. Герой Радянського Союзу.

Довгоочікуване визволення І.М. Манагаров — командуючий 53-ю гвардійською армією, у складі Степового фронту визволяв Полтавщину. Герой Радянського Союзу. Бій за м. Кременчук. Вересень 1943 р. Вступ радянських військ до Кременчука. 29 вересня 1943 р.

Ціна Перемоги Дорогою ціною дісталася полтавцям перемога над нацистською Німеччиною: На території області поховано 142130 бійців і командирів Червоної армії, які полягли в боях або померли від ран, 6040 підпільників і партизан, 261680 радянських військово полонених і 88970 мирних жителів. За роки війни до Червоної армії було мобілізовано майже 270 тисяч полтавців. Воювали вони на різних фронтах, у партизанських загонах та в антифашистському русі Опору. 165 з них стали Героями Радянського Союзу, а 26 — повними кавалерами ордена Слави.