Презентація на тему:
Історія заснування та походження назви селища Братське

Історія заснування та походження назви селища Братське Презентація учнів 11 класу гімназії селища братське Бригарчук А. Валівко о.

“О наше миле і завжди рідне серцю Братське! Милішого, дорожчого серцю куточка, ніж ти, Братське, для нас, хто тут народився та виріс чи проживав довгий час немає ніде. І де б не закинула доля істинного братчанина, як би гарно він там не влаштувався і не жив, та завжди його нестримно кличе, тягне, вабить оте степове привілля, оті незабутні батьківські стежки і такі славні, гостинні та привітні люди Братчини”.   М. Радкевич

Карта Миколаївської області   Рідний край - це саме той куточок землі, де ми народилися, живемо, де наповнюємося батьківським теплом і материнсь¬кою любов'ю, де природа насичує цілющою силою, а душі твоїй любо і затишно. І саме тут ми вчимося у предків всепереможному добру, яке завжди врятовувало світ. Історія Братщини та окремих населених пунктів району вивчена недостатньо. Основна частина документів, які стосуються даної місцевості, зберігається в центральних архівах Росії та в фондах Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Херсонської області. Дослідженням історії заснування та походження назв населених пунктів Братського району займалися: Іванченко А., Ковальова Ф.О., Чистова В.П., Кругляк Ю.М., Кухар-Онишко Н.О., Гриневич В.О., Гаркуша Н.М., Лобода В.В., Радкевич М.М, Тригуб О., Янко М.П., Марченко О.М., Мєзєнцева І.М., Голомб М.К., Голомб А.П., Силенко О.В. та ін.

Назва «Братське» пов'язана з чотирма етапами (хвилями) заселення Братського: - зимівчанами-козаками, -старообрядцями, -землевласниками Станкевичем та Живковичами. Від початку свого існування і до наших днів назва селища, хоч і лишалася незмінною (крім періоду з 1817-1887 рр.). але набувала іншого змісту, що пов'язано із вказаною вище поетапністю заселення селища

Перший етап .Виникнення Братського з козацького зимівника. Територія Запоріжжя ділилася на 8 паланок. дві з яких знаходилися на території Миколаївщини: Бугогардівська і Прогноївська (Кінбурнська). На Бузі, у запорозькому урочищі Гард, біля сучасних сіл Богданівна Доманівського і Костянтинівна Арбузинського районів, знаходився центр Бугогардівської паланки. До середини XVIII ст. паланка займала територію північних і північно-східних районів сучасної Миколаївшини. миколаївські дослідники В.II. Шкварець та М.Ф. Мельник, окрім двох вище згаданих, називають ще третю - Перевізницьку (Інгульську) паланку.

Час виникнення Бугогардівської паланки - невідомий. але «по предположению Дмитрия Яворницкого земля запорожских казаков была разделена на паланки в 1734 году, после возвращения запорожцев из под власти Крымского хана в Россию» . На території паланки сіл не було, лише зимівники: в урочищі Соколи (Вознесенськ), Вербовому, Балацькому, Мигеї, Корабельному, Громоклеї. Їх населення займалося сільським господарством, утримували худобу.

У топографічному описі території, складеному 1775 року, зазначається, що на берегах Інгулу знаходилося 17 запорізьких зимівників. Інгульця і Громоклеї – 1 1. Дніпра - 14. Бугу - 7. Мертвих Вод - 4. Єланця - 5. Сухого і Куцого Сланця - по одному. Крім того, на цій території знаходилися п'ять загонів для худоби, рибні заводи, при яких були збудовані землянки та курені. На берегах Дніпра та його лиману переписувачі відмітили 17 землянок і 15 куренів, на берегах Бугу - відповідно 11 і 39. Інгулу - 2 і 4. Інгульця - 4 і 1 - разом 34 землянки та 59 куренів. О. Скальковський і Д.І. Яворницький говорять про те. що в Інгульській та Бугогардівській паланках нараховувався 71 зимівник [8]. На цій цифрі сходяться й О.Ф. Ковальова і В.П. Чистов. Стверджуючи, що «из зимовников возникли и выросли нынешние сёла: Белоусовка, Бугское Вознесенского района, Братское, Костуватое Братского – района, Крымка Первомайского района, Катериновка Баштанского района (в составе Касперово-Николаевки, старое название Горбулова, зимовник козака Горба)» Отже козацьких поселень на території Братщини було 11. а саме: у Братському, Костуватому, Ганнівці, Мостовому, Кам’яно-Костуватому, Лісовому, Антонополю Кривій Пустоші, Микольському, Новопетрівці, Кам'яноватці.

Місцевий краєзнавець М.М. Радкевич акцентує увагу на наступному: «У кінці XVII ст. із Запорізької Січі до Мигії, яка стала центром Бугогардівської паланки, козаки проклали шлях. На Мертвоводській переправі. де зараз Братське, він перехрещувався з Кучманським шляхом з району теперішньої Знаменки на Костянтинівку і через її броди в Забужжя. Незабаром на переправі появилася корчма. Потім поселилися козаки та гайдамаки, і виник хутір-зимівник. Сюди стали переселятися дехто з козаків Кам'януватки та осідати гайдамаки з кріпаків, що втекли з неволі. Хутір переріс у село. Його назвали Братське». Таким чином, на його думку Братське виникло набагато раніше від офіційної дати.

Другий етап .Заселення Братщини старообрядцями. Починаючи з 40-х років XVIII ст. окрім козацьких поселень, які, до речі, були фактичними господарями Причорноморських степів. «...стали возникать селения великоруссов-раскольников и малороссов-выходцев из польской Украины... XVIІІ в. был посвящен устройству здесь новых русских укреплений и мерам к усиленной колонизации пустынного края...» . Про активне заселення краю старообрядцями пише й О. Тригуб: «Серед росіян, які почали заселяти побузькі землі в середині XVIII століття, переважали старообрядці, або розкольники (представники напряму в православ'ї, що не прийняли церковних реформ патріарха Никона 1653-1660 рр. і продовжували правити службу за старим обрядом), які в 1756-1757 роках почали масово прибувати з Правобережної України, Білорусії та Литви на Новослобідське козаче поселення» . Хоча поселяли старообрядців «...на землях південного краю ще у 1754 році на кордоні Нової Сербії та Запорожжя. ...Переважна більшість старообрядців була поселена в Єлисаветградській провінції...» .

Про перебування старообрядців на території Братського свідчать дані археології: «На території сучасного ринку на той час був розташований чотириметровий курган. Під час зняття верхніх шарів було виявлено давні поховання старообрядців, що селилися тут із середини XVIII століття з центральних губерній Росії. Цікавий той факт, що їх домовини були пофарбовані блакитною фарбою» . Таким чином, спираючись на ці відомості, припускаємо, що старообрядці почали заселяти територію Братщини з 50-х років XVIII століття. Пік активності освоєння краю припадає на 60-ті роки XVIII століття.

Третій етап . Поселення землевласника Станкевича у Братському. Заселення Північного Причорномор'я відбувалося швидкими темпами, причому вихідцями з різних місцевостей як України, так із-за кордону. Всього під заселення відводилося 1 421 000 десятин землі. Кожен округ ділився на 70 ділянок («дач»). їх величина у 32 округах складала 26 десятин, а в 38 (безлісих) - до 30 десятин.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. не тільки загальмувала заселення краю, але й на перших порах завдала йому відчутних збитків. зокрема Єлисаветградській провінції. На початку війни, у 1769 р.. турецьке командування сформувало з болгар, волохів та молдаван окремий Молдавський полк, але незабаром «командири полків цього корпусу Скаржинський, Живкович та Укотич перейшли з корпусом на бік російської армії. За це Катерина II пожалувала їх генеральськими чинами і наділила кожному по сорок тисяч десятин землі. Скаржинський осів у Трикратах, Живкович у Братському, а Укотич в Михайло-Укотичевій (нині Лісове)...» . У 1771-1773 рр. землі. на яких розташовувалося Братське одержав «під заселення сербського гусарського полка секунд-майор Станкевич». Тобто, він стає одним із перших землевласників Братського і залишався ним, як мінімум 22-24 роки.

Четвертний етап .Поселення у Братському поміщиків Живковичів. Дослідник М.М. Радкевич писав: «У 1788 році Ілля Михайлович Живкович поселився у Братському». Однак архівні матеріали свідчать, що з 1771 по 1795 роки у Братському першовласником земель був Станкевич. Живковича на цей час тут ще не було, що й досі є проблемним питання: в якому ж році І.М. Живкович став»: землевласником Брагського? У 1817 році братські та кам’януватські козаки й жителі інших сіл приєдналися до повстання проти царизму, яке спалахнуло серед бузьких козаків та солдат гарнізону міста Вознесенська. Послана царем уланська дивізія жорстоко придушила повстання. В кару за бунт братських та кам’януватськнх козаків виключили з реєстру і віддали в кріпаки панам Живковичу та Декар'єру, а Братське та Кам'януватку перейменували в села Живковичі й Декар'єрову. Отже можна стверджувати, що поміщик Живкович поселився у Братському у період 1795-1817 pp.

Братське Походження топоніму (назви) “Братське” безпосередньо пов’язане з часом виникнення та розвитком селища. Взагалі існує декілька версій, розглянемо їх і спробуємо встановити істину. Лобода В.В. у своїй праці “Топонімія Дніпро-Бузького Межиріччя” наголошує, що першоназва селища була Станьковичево, вторинне найменування - Живковича, яке вживається паралельно з новою назвою Братське (від старообрядського брат - член братства: мешканцями були переселені з центральних губерній Росії старообрядці), що стала офіційною. На думку Радкевича М.М.: «...назва пішла від слова «братчики» (товариші), як іменували один одного при звертанні козаки та гайдамаки». Але твердження Лободи В.В. стосовно вторинного найменування села Живковича теж не є вірним, бо з 1771 по 1795 роки землями Братського володів М. Станькович, а Живковича на цей час тут ще не було. Старожил Яцевич С.Й. розповів про трьох не то братів-чумаків, не то козаків, які тут ставали на перепочинок. Тому це місце й назвали Станьковичами. Згодом брати переїхали сюди на постійне проживання. І назву Станьковичі було замінено на Братське, на честь трьох братів – перших поселенців. Можливо це пов’язано з тим, що Станькович не проживав у самому Братському, а тримав тут лише управителя чи економа. До речі ні про самого

Станьковича, а ні про його перебування у містечку, братчани, на жаль, нічого не знають. Відповідно до другого етапу залюднення містечка на увагу заслуговує думка дослідника Янко М.П. про те, що назва походить від культового братства старообрядців, що селилися тут у ХVІІІ столітті, утворена за допомогою суфікса - ськ(е). Власне назва залишилася тією ж – Братське, але набуває іншого змісту. Щодо третього етапу заселення селища, то вона залишається незмінною, а вже на четвертому етапі назва містечка змінюється в такому порядку: “Живковичі – Братське”. Під назвою «Живковичі» воно існувало з 1817 по 1887 роки, а надалі Ілля Петрович Живкович умовив своїх братів спільно клопотатися перед властями, щоб містечко знову стало Братським. Тобто, селищу було повернено його першоназву, але в неї вкладався новий зміст: на честь чотирьох братів Живковичів.

Російсько-турецька війна 1768-1774р. не тільки загальмувала заселення краю, але й на перших порах завдала йому збитків, зокрема Єлисаведградській провінції. На початку війни в 1769 р., турецьке командування сформувало з болгар, волохів та молдован окремий Молдавський полк, але незабаром “командири полків цього корпусу Скаржинський, Живкович та Укотич перейшли з корпусом на бік російської армії. За це Катерина ІІ пожалувала їх генеральськими чинами і наділила кожного по 40 тисяч десятин землі. Скаржинський осів у Трикратах, Живкович у Братському, а Укотич в Михайло-Укотичевій (нині с. Лісове)”. 1771-1773р землі, на яких розташовувалося Братське одержав “під заселення сербського гусарського полка майор Станкевич”. Тобто, він стає одним із перших землевласників Братського і залишався ним на 24 роки. За історію свого існування селище Братське мало такі назви: Братське (кінець ХVІІ століття -1771 рік), Братське Станьковича (1771-1795 роки), 1795-1817 роки (припускаємо, що воно залишалося Братським, оскільки, хто був його власником на цей період поки що невідомо), Живковичі (1817-1887 роки), з 1887-го по наші дні - Братське.

За історію свого існування селище Братське мало такі назви: Братське (кінець XVII століття -1771 рік). Братське Станкевича (1771-1795 роки), 1795-1817 роки (припускаемо, що воно залишалося Братським, оскільки, хто був його власником на цей період --поки що невідомо). Живковичі (1817-1887 роки), з 1887-го по наші дні - Братське.  

Легенди про рідний край

Легенда "Як козак дубом став" Було це давно. Перейшов офіцер Живкович із своїми сербами на бік росіян, кинувши турецьку армію. Катерина дала за це йому володіння і землю навколо Братського. Ну а жінка його в турків зосталася. Вирішив пан оженитися знову в Братському. Дворянок він не розшукував, а хотів узяти молоду і красиву дівчину, навіть з простої сім’ї. Сподобалась йому дочка садівника. Почав її сватати. Батько тієї дівчини зрадів: - Іди - каже,- панною станеш. А та дівчина кохала козака з Кам’януватки. От на дівич-вечір приїхав козак та й викликав дівчину на берег Мертвоводу. Вона і сватів кинула, побігла. Аж хтось доніс панові, мовляв, подалася. Живкович зібрав своїх слуг, кинулися вони до берега та й оточили козака. Накинулися на юнака, а той був добрим воїном, як ухопив шаблю, так всі вбоки від нього. Він прикриває дівчину, відбивається, тисне гайдуків. Бачить пан: не можуть підступитися слуги до козака, втече з дівчиною. Вихопив поміщик пістоль і вистрілив закоханому прямо в серце. Похитнувся той, вражений на смерть. Та не впав. Ноги його вросли в землю і стали корінням, а сам він - дубом. Розкинув руки-гілля, затуляє собою кохану, хоч уже й не людиною, а могутнім деревом став. Завмерли всі від жаху й подиву. А дівчина кинулася у Мертвовід і втопилася. З того часу, кажуть, хто там купався - пірнав, назад не виринав. Русалкою стала та дівчина і хапала їх під водою. А в ніч, коли втопилася, щороку виходить і голосить під дубом. І горе тому чоловікові, що з’явиться поблизу. Ухопить вона його - і в воду! Останнім часом русалка ніби зникла. А дуб і досі там стоїть над річкою, край парку.

Легенда “Орлове поле” Одного разу козаки охороняли наш край від татар, які намагалися прорватися до річки Буг. Козак на прізвище Орел стояв над річкою Корабельною. Було дуже жарко. Поїхав він коня напувати, аж бачить: татари їдуть. Оточили вони його. А неподалік річки побачив Орел діжку з дьогтем. Умочив він край пояса в дьоготь та й почав скакати на коні поміж татар. А вороги за ним. Орел підпалив свій одяг, щоб налякати і відволікти їх. В цей час налетіли із-за Бугу козаки, вибили ворогів, а козак Орел згорів. Поле, де він боровся і загинув (раніше було село Слобода ), назвали Орловим полем.   Легенда “Срібний оркестр” Було це в селі Озеринівка. Місцевий поміщик дуже любив музику, тому й мав спеціальний духовий оркестр. Музичні інструменти були виготовлені із срібла. Заповів своїм синам поховати його разом із 8 трубами. Сини виконали батьків заповіт. Вдень похоронили його у домашньому склепі, а людям-односельчанам сказали, що вночі покладуть інструменти біля батька, щоб ніхто не бачив. Самі ж їх десь закопали. А де? Так ніхто й не знає. Є, правда, відважні шукачі тих інструментів ,але поки що марно.  

Легенда про дорогоцінності генерала Живковича Незвичайно багатим був таємний радник свити його імператорсь кої величності генерал Ілля Петрович Живкович. Пишно жив він у своєму палаці над Мертвоводом. Багато мав різних коштовностей: чудові золоті і срібні речі, прикраси, ікони, золотий, срібний і криш талевий посуд, оригінальні картини видатних митців, усипані доро гоцінними каменями-самоцвітами зброя і прикраси. І що дивно - все воно кудись зникло, хоч пан помер ще в 1906 р., а його дочка Олена Ерделі виїхала з Братського в 1923 р. до Одеси. Не знайшли тих коштовностей і місцеві жителі, котрі розбирали пан ське добро. Де ж поділися генеральські дорогоцінності? Ось що розповіли колишні панські слуги. В кінці минулого сто ліття пан привіз до маєтку групу німців-будівельників, а всім слугам наказав: Ідіть по домівках і не з'являйтеся ніхто до маєтку, доки я не покличу. Цілий тиждень ніхто не потикався до палацу. Потім німці поїха ли, а пан наказав прислузі “з'явитися на працю”. Але ніяких споруд і перебудов у палаці слуги не виявили. Тільки лежала на подвір'ї ве лика купа гранітного щебеню А ще десь зникло з палацу все багатст во. Прикинули собі слуги: німці вирубали в скелі тайник, щоб пан сховав свої дорогоцінності. В 1917 році дочка пана Олена Ерделі наказала прислузі нікому не заходити до палацу, бо вона його замикає і їде в гості до свекрухи. Слуги вранці побачили палац замкнутий. Лише ледь поколихнулася у вікні штора, ніби хтось виглянув і сховався. А через два дні появи лася пані і сказала: Свекрухи не застала, тому так швидко повернулася... Але з палацу зникли золоті і срібні речі, дорогі килими та інші речі високої цінності. Дочка генерала Живковича і дружина началь ника контррозвідки денікінської армії барона Ерделі Олена Живко-вич Ерделі до 1923 року крутилася поблизу маєтку, учителювала. Потім виїхала до Одеси , де і померла ще до війни. От і вся легенда.

Легенди про Високу Гору Неподалік від селища Братське розташоване невеличке село Висока Гора. Одна з легенд пов’язує походження назви Висока Гора з паном Живковичем, який побудував будинок у Братському над річкою Мертвовід, на найвищому місці володінь. Із вікон оселі було видно невеличку гору, що містилась вздовж цієї ж річки. Земля там була родюча, добре зволожена, отож і вирішив пан заснувати на тому місці хутір і дав йому назву Висока Гора. Інша ж говорить про те, що за часів козаччини жив у селі богатир, який навіть запрягався замість волів і орав землю. Руками переносив каміння, що лежало на березі. Для розширення посівної площі займався ковальством, воював із ворогами без зброї, руками відривав їм голови. І звали його Гора. А ось ще одна легенда, пов’язана із паном, але не Живковичем. Був собі козак. Про нього говорили „за ним, як за високою горою". Не дозволяв він слугам панським знущатися, грабувати селян. За що його і зненавидів той. За панським наказом вночі сплячому козаку відтяли голову. Вдячні люди й назвали село на честь свого захисника - Гора.