Презентація на тему:
Доба скіфів

Скіфія Скіфи або скити (рідше сколоти) — група племен, які жили у VII - III ст. до н. е. на території теперішньої України, Росії та Середньої Азії, згодом, до 3 ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами».

Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки. Походження скіфів: Скіфи — переселенці, які прийшли з Азії наприкінці 8 або на початку 7 ст. до н. е. і опанували надчорноморські степи, підкоривши або прогнавши місцеві племена кіммерійців. Скіфи — об'єднання різних в культурному плані племен . Скіфи — корінний народ, нащадки зрубної культури.

Скіфія на Пн. Кавказі (~ 680 р. до н. е. - близько/після 585 р. до н. е.) Щодо появи скіфів у Пн. Передкавказзі ми маємо декілька повідомлень, а саме: Геродот (Історія, IV, 11): "ІЗ КОЧОВИКАМИ-СКІФАМИ, ЩО МЕШКАЛИ В АЗІЇ, ВОЮВАЛИ І ЗАВДАЛИ ЇМ ЧИМАЛО ПРИКРОСТЕЙ МАССАГЕТИ І ЧЕРЕЗ ЦЕ СКІФИ ПЕРЕЙШЛИ ЗА РІКУ АРАКС І ПРИБУЛИ В КІММЕРІЮ (БО КРАЇНА, ДЕ ТЕПЕР ЖИВУТЬ СКІФИ, КАЖУТЬ, ЩО ЗА ДАВНІХ ЧАСІВ БУЛА КІММЕРІЙСЬКОЮ)

Скіфське державне об'єднання у Пн. Причорномор'ї (Європейська Скіфія) (близько/після 585 р. до н. е. - бл. 270-260-ті рр. до н. е.) У першій чверті VI століття до н.е., після закінчення Закавказьких походів, скіфи мігрували до Пн. Причорномор'я, підкоривши чи знищивши мешкаючи тут інші кочові та осілі групи, чому є підтвердження як у повідомлені Геродота (Історія, IV, 1-4), так і в пам'ятках археології.. У Пн. Причорномор'ї скіфи утворили об'єднання, яке, за найбільш аргументованою думкою, мало тричленний адміністративний поділ, який був притаманний державним об'єднанням кочовиків (орда) і більш пізнього часу.

Житло скіфів Звичайний піздньоскифський жилий будинок являв собою невелику прямокутну будівлю, стіни якої в нижній частині були складені з каменю, і у верхній   із сирих цеглин.  Виявлені й більш монументальні будинки, що складаються із двох -  трьох витягнутих в одну лінію приміщень. Усередині будинку кімнати між собою не   з'єднувалися, кожна з них мала зовнішні двері, що виходять у загальний двір. Досить цікаві відкриті в Неаполе й у Добром будинку, що складаються з одного великого приміщення й сіней. Причому покрову із трьох сторін обмежені стінами, а з фасаду - колонами. Це так звані «будинки типу мегарон» (мегарон - по-грецьки «великий будинок»).

Скіфський одяг Скіфський одяг відрізнявся вишуканістю і був ідеально пристосований до умов кочового життя і помірного клімату. У побуті скіфів значне місце займали різноманітні вироби зі шкіри, хутра, повсті, шерсті. З цих матеріалів виготовлялися кошми, бурдюки, пояси, головні убори, одяг, взуття і безліч інших речей домашнього вжитку. У курганах скіфського часу на Алтаї, в умовах вічної мерзлоти, збереглися речі зроблені з повсті, шкіри і шерстяних тканин. Вони були виготовлені з великою майстерністю і прикрашені чудовими аплікаціями і вишивками. Багато народів стародавнього світу охоче запозичували у скіфів не тільки окремі елементи одягу, але й навички їх виготовлення. Саме такий процес, на думку ряду дослідників, зображений на знаменитій пекторалі, знайденій відомим українським археологом Борисом Мозолевським в кургані Товста Могила (Нікопольський район). У верхньому ярусі пекторалі поміщено зображення двох голих до пояса чоловіків, які шиють хутряну сорочку. Їх обличчя і зачіски настільки відмінні, що можна навіть припустити в них представників різних етнічних груп різних племен.

Одяг скіфських чоловіків складався з коротких шкіряних каптанів (туго перетягнутих поясом) і довгих, щільно облягаючих шкіряних штанів або широких шерстяних шароварів. Каптани носилися хутром всередину. По їх краях розташовувалися узори, а на спині знаходилася орнаментна смуга. Каптани знатних скіфів прикрашалися яскравими вишивками і різноманітними аплікаціями, а парадний одяг розшивався безліччю золотих прикрас. Штани носилися або на випуск, або вправлялися в невисокі, м'які, перев'язані ремінцем біля щиколотки напівчоботи («скіфики»). Нерідко шкіряні штани прикрашалися «лампасами» і різноманітними вишивками. Шкіряний пояс служив для підвішування сагайдака (з лівого боку) і меча або кинджала (з правого боку). Пояси знатних скіфів і дружинників покривалися металевими бляшками.

Скіфські жінки носили одяг з шерсті, рослинного волокна, конопель і шкіри. Вбрання скіфянок багато в чому залежало від їх соціального положення. Одяг простих жінок найчастіше складався з довгого плаття, поверх якого носилася накидка. Наряди знатних скіфянок зазвичай розшивалися безліччю золотих пластинок і бляшок. У 1971 р. при розкопках розташованого неподалік від Нікополя кургану Товста Могила було виявлено не пограбоване поховання молодої жінки - можливо, скіфської цариці. Її похоронне  вбрання є найбагатшим з коли-небудь відкритих в скіфських царських курганах. Головний убір був розшитий безліччю великих золотих пластин, а весь одяг і взуття - золотими бляхами.

Скіфська зброя Істину сутність образу життя скіфів грецький історик Геродот висловив у короткій фразі: "Кожен з них - кінний стрілок". Зброя складала невід'ємну приналежність кожного скіфського чоловіка, а нерідко й жінки . Екіпіровка скіфських воїнів була достатньо складна та знаходилась у прямій залежності від віку, соціального положення, добробуту, тощо.

Меч і кинджал  Скіфський меч мав довжину 40-60 см, ширину - 4,5-6 см. Рукоятка меча складалася з навершшя, власне рукоятки і хрестовини (ефеса). Скіфські мечі VIII-VI ст. до н.е. мали брускоподібне, або прямокутне навершя і перехрестя з прямим верхнім і закругленим нижнім краєм. Хронологічною прикметою є також петля на верхньому краю рукоятки. Скіфські мечі. VII-VI ст. до н.е.

Бойова сокира, клевець, булава Бойова скіфська сокира (сагаріс) згадується у легенді про походження скіфів, серед священних дарів, що впали з неба. Кілька сагарісів було знайдено археологами у похованнях знатних скіфів. Найчастіше ці сокири мали вузьке лезо, круглу провушину та чотиригранний, або круглий обух-молоток. Іноді вони прикрашалися зображеннями, виконаними у звіриному стил Скіфська сокира. Бронза. V ст. до н.е.

Лук і стріли Лук скіфського типу мав широкий ареал використання і був відомий ще з епохи бронзи. В Причорномор'ї він користувався популярністю вже на початку І тис. до н.е. У VII ст. до н.е. цей лук був широко розповсюдженний в Передній Азії і на Балканах, де пережив античну епоху. В перших століттях нашої ери скіфський лук ліг в основу нових типів метальної зброї (наприклад, гунського лука). Скіфський лук був прийнятий на озброєння греками (з кінця VI - початку V ст. до н.е.), римлянами, середньогерманськими та угорськими племенами. Він став домінуючою зброєю в арміях Візантійської імперії та Франкської держави. У Київській Русі скіфський лук широко використовувався до часів Пізнього середньовіччя. Схема скіфського лука

Праща Серед метальної зброї скіфами часто використовувалась праща, яка складалася з невеликої торбинки та двох приєднаних  до неї ремінців. Розкрутивши пращу і відпустивши один з ременів, воїн посилав камінь у ціль з великою швидкістю, а при наявності відповідних навичок - з великою точністю. Досвідчені пращники могли нанести ворожому війську достатньо значні втрати. Для носіння «боєкомплекту», який складався з кулястих кам’яних ядер (найчастіше діаметром 5-8 см) використовувались спеціальні шкіряні сумки. Їх, як правило, носили через плече, але, можливо, могли також причипляти і до шкіряних поясів. Ремінці і сумки зберігаються погано, археологи зазвичай знаходять у похованнях простих скіфів-общинників лише кам’яні ядра. Судячи по цих знахідках, праща не відносилася у середовищі скіфської знаті та царських дружинників до числа вшанованих видів озброєння. Вона вважалася «зброєю простолюдинів»... Скіфський воїн з пращею.

Віра і світогляд Про віру скіфів до I ст. н. е. збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища після неї — Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля», в сучасних тюркських мовах апа — мати) (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті — Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові — Тагімасад. Скіфи шанували також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали подвигами Геракла, також він відповідав грец. Аресові, та іншим. У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони. Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.

Савромато-скіфська війна. Знищення Європейської Скіфії. Перша сутичка новоприбулих кочовиків з скіфами відбулася під час династійної війни на Боспорі у 310-309 рр. до н. е., і закінчилася повною поразкою від скіфо-боспорського війська на р. Фат, про що повідомляє Діодор. Перша поразка, ймовірно, на деякий час призупинила активність новоприбулих савроматських об'єднань, але вже близько 80 р. ІІІ ст. до н.е. савромати фіксуються біля Херсонесу Таврійського, що свідчить про початок їх експансії вже вглиб території скіфів. Протягом 270-260 рр. до н. е. савромати не тільки продовжували свої балци на терена Скіфії, а, врешті-решт, поклали край існуванню цього об'єднання. Додатковим свідченням загибелі Скіфії та панування савроматів у Пн. Причорномор'ї є інша епіграфічна пам'ятка - відомий Ольвійський декрет Протогену у якому кочовиків які загрожували Ольвіополісу названо сайї а їх царя Сайтафарн, який датовано у проміжку між 260-249 рр. до н.е. чи 220-210 рр. до н.е.

Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятки якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках.

Унікальні пам'ятники культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним і геологічним особливостям вода, що потрапила до внутрішньокурганного зрубу замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, повсті, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.