Презентація на тему:
толерантність 1

Грабовський Павло (1864 - 1902) Поет-лірик, публіцист, перекладач творів з 25 літератур світу

Наші батьки, мабуть, не забули отой вірш «Швачка» з шкільних часів, який, чомусь, тяжко запам’ятовувався: Рученьки терпнуть, злипаються віченьки… Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до пізньої ніченьки Голкою денно верти. Ще знали, що звали цього поета Павло Грабовський. Він був заарештований реакційним царським урядом і засланий у Сибір, де і помер.

Народився Павло Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. Він був другою дитиною в сім’ї. Батько був паламарем у слободі, занедужав на сухоти і помер у молодому віці, лишивши п’ятеро дітей.

Спочатку Павло навчався у місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем Охтирської бурси, котра нічого йому не дала. З 1879 року П. Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У цей час Грабовський знайомиться з передовою російською і світовою літературою, що сприяє формуванню його революційного світогляду. Вступає в організацію народників “Чорний переділ” і мріє всі сили, навіть життя, віддати за народ.

У 18 років Грабовський за переховування забороненої літератури був заарештований, виключений з семінарії і висланий в рідне село Пушкарне. Саме на цей час припадає початок творчості поета. Перебуваючи під гласним наглядом поліції в Пушкарному Грабовький пише численні кореспонденції в газеті “Южный край”, вірші і прозові твори. В 1885 році після закінчення домашнього арешту Грабовський знову повертається до Харкова, влаштовується коректором. Але працював недовго. Поета було знову заарештовано. Чимало часу П.Грабовський знемагав в харківській та ізюмській тюрмах і після тривалого слідства та суду його було вислано на 5 років до Сибіру (в Іркутську губернію).

Шлях на заслання полегшили Грабовському зустріч і дружба з Надією Костянтинівною Сигидою, революціонеркою, людиною великої душі і мужнього серця. Вплив Сигиди на Грабовського був величезний. Цій мужній людині письменник присвятив близько 18 поезій. Із схвилюванням він розповідав про трагічну смерть Сигиди і її трьох товаришок – М.Ковалевської, Н.Смирницької, М.Калюжної, що тієї самої ночі померли, прийнявши отруту як протест проти закатування Сигиди. Смерть Надії Сигиди була великим ударом для Павла Грабовського, але не похитнули його віри в необхідність і справедливість революційної боротьби.

У двадцять два роки заслали у Сибір, а в тридцять вісім – помер. Оце і все. Тільки став там поетом, класиком української літератури, писав свої вірші і надсилав їх у Львів до Івана Франка а той друкував. Перед смертю, у 1900 році, одружився на такій як і сам, бувшою поселенкою, Анастасією Миколаївною Лук’яновою, що вчилася тоді в Тобольській фельдшерсько-акушерській школі. Через рік народжується син, Борис, а ще через рік, у 1902 році, Павло Грабовський помирає. Царат до деяких революціонерів не дуже присікався. Побудуть рік, два і повертаються додому, а тут отаке. Вся справа в тому, що Павло Грабовський обстоював незалежну Україну.

24 листопада, за п’ять днів до смерті, він пише листа до Бориса Грінченка: «Я тяжко занедужав, нема надії прожити зиму. Вада серця. По моїй смерті, якщо прийде хіть та ласка, складіть… ще яку збірочку, бо самому, мабуть, вже не доведеться… Ось ще просьба: стрінете мого маленького сина де-небудь, так поможіть йому прибитись до якого щиро українського гурту. Бувайте здорові, та й сили писати немає більш… України так і не побачу». Борис Грінченко не встиг допомогти синові Грабовського, бо передчасно вмирає від хвороби у 1910 році і той застає Жовтневий переворот вже у Киргизії.

Це були важкі роки, але незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П.Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета. У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові “Пролісок” (1894), “Твори Івана Сурика” (1894), “З чужого поля” (1895), “З півночі” (1896) та інші.

В кінці 1900 року – Грабовський одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук’янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.

Ще в Іркутській тюрмі П.Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Все інше – воля, Україна, здоров’я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі. Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета. Творчість Грабовського була неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях “Справжні герої”, “Уперед”, “Надія”, “До Н.К.С.”. Про громадські обов’язки митця Грабовський пише у своїх віршах “Я не співець чудової природи”, “До парнасців”, “Поетам – українцям”

Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”.

Ім’я П.Грабовського перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами. Постать П.Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.

Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”. Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”.

Будучи вже тяжко хворий, за п’ять днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів. Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

“До матері” Мамо-голубко! Прийди, подивися. Сина від мук захисти! Болі зі споду душі піднялися, Що вже несила нести. Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама у журбі; Хай я в неволі конаю та плачу, — Важче незмірно тобі. Бачити більше тебе я не буду; Не дорікай, а прости; Та від людського неправого суду Сина свого захисти!

У ліричному зверненні “До матері”, яке було написане у місцях Сибіру, поет у дусі народної творчості з теплотою і ніжністю називає матір голубкою. Звернення “мамо-голубко!” посилюється повторюванням у наступній строфі. Поет проникає в глибину материнської душі, проймається її болями, горем, стражданням. Зіставленням душевного стану сина й матері досягається ще глибше психологічне взаємопроникнення. Так дві протилежні соціальні сили, - з одного боку – знедолені поет і матір, з другого – їх гнобителі “судді” – входять у кульмінаційне зіткнення. Конфлікт набирає найвищої напруги, протест досягає найбільшої сили. А все разом випромінює ясну ідею: єдиний захист від неправого суду – незламна стійкість і невпинна, до повної перемоги, боротьба проти класових ворогів трудящих. “До матері”