Презентація на тему:
Едафічні фактори та грунт

Презентація з теми : “Едафічні фактори та грунт” Студента групи З/К-11 Волковинського Андрія

Що ж це таке? Едафічні (від грецьк. едафос – ґрунт, земля) фактори – це ґрунтові умови, що впливають на життя і поширення живих організмів. Як відомо, живі організми існують не лише в ґрунті, а й у місцях, де його ще немає: скелі, дюни, терикони, кар'єри. Тому під едафічним фактором уявляється значно ширше коло умов, ніж ґрунт. Едафічні фактори мають для рослин винятково важливе значення, оскільки ґрунт є субстратом для закріплення, середовищем, з якого вони добувають воду, мінеральні солі, елементи біосу. Взаємозв'язок між рослинами і ґрунтовим середовищем визначається фізико-хімічними властивостями останнього і сукупністю всіх живих істот, що його населяють. Таким чином на рослини впливають три групи едафічних факторів: фізичні властивості ґрунту, його хімічний та біотичний склад.

Історичні відомості про грунти Ґрунт як субстрат існування рослин та об'єкт землеробства цікавив ще античних дослідників. У творах Арістотеля і Теофраста ґрунти поділені на чудові, добрі, родючі, прийнятні, виснажені, бідні і безплідні. Наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. у Західній Європі виникло дві концепції про ґрунт: агрогеологічна й агрокультурхімічна. Прихильники першого напряму розглядали ґрунт як крихку гірську породу, яка утворюється зі щільних гірських порід під впливом вивітрювання. Рослинам відводилась пасивна роль перехоплювачів елементів живлення, які вивільнилися під час вивітрювання. Агрокультурхімічний напрям пов'язаний з працями А.Теєра, Ю.Лібіха та ін., які розглядали ґрунт лише як джерело живлення. Теєром була висловлена гіпотеза, що рослини живляться органічними речовинами (так звана гумусова теорія). Лібіх розглядав ґрунт не як природне утворення, а лише як масу поза процесом її виникнення і розвитку. Лише у 1883 р. В.В.Докучаев вперше довів, що грунт – самостійне природне тіло, і його формування є складним процесом взаємодії п'яти природних факторів ґрунтотворення: клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і віку. Він показав, що ґрунт безперервно змінюється в часі і просторі. Вчення про ґрунт В.В. Докучаева одержало завершення в біосферній теорії В.І. Вернадського, який припустив, що навіть гранітні скелі мають біологічне походження. Отже, становлення ґрунту відбувається завдяки взаємодії організмів, материнської породи, сонячного випромінювання і опадів. В екології грунтом називають ту частину земної кори, яка зайнята рослинами. В цьому розумінні до ґрунту належить одночасно і скеля, вкрита лишайником, і намул водозбірників.

Грунт, як природне утворення. Докучаєвське грунтознавство побудовано на парадигмі про те, що грунт є функція п'яти чинників - клімату, гірських порід, живих організмів, рельєфу та часу. Грунт виникає тоді, коли ці фактори сходяться воєдино. Для грунтів характерний певний патерн організації, завдяки якому ми завжди з упевненістю скажемо, що це грунт. Поряд з організацією у грунтів є наступні біосферні функції: - перетворення складу верхніх шарів літосфери з утворенням нових мінералів, зміною дисперсності матеріалу, залишкової або акумулятивний концентрацією елементів (в т. ч. З утворенням покладів корисних копалин); - формування складу грунтових і поверхневих вод і регулювання загального гідрологічного режимутериторії; - регулювання газового складу приземного шару повітря і, в кінцевому рахунку, складу атмосфери; - поглинання, акумулювання та передача в нижні шари літосфери сонячної енергії, трансформація її в інші види енергії; - захист літосфери відерозії та геохімічного забруднення, захист гідросфери від забруднення; - початкове і кінцевеланка трофічних ланцюгів, джерело життя і депо її метаболітів, середовище проживанняорганізмів і їх притулок; - сховище діаспор; - сполучна ланкабіологічного та геологічного кругообіга речовин; - фактор і наслідок еволюції біосфери; дзеркало її сучасного стану і пам'ять про її історію.

Повітряний режим Повітряний режим ґрунтів також залежить від їхнього механічного складу: чим більші частки, тим більша пухкість, а отже й шпаруватість та повітро- і коренепроникність. Наприклад, висока повітропроникність властива піщаним ґрунтам, низька – глинистим; повітряний режим структурних чорноземних ґрунтів сприятливіший для рослин, ніж болотних надлишково зволожених, де рослинам не вистачає кисню для кореневого дихання, а мікроорганізмам– для мінералізації рослинних решток.

Водний режим Водний режим ґрунтів також є важливим екологічним фактором, котрий великою мірою впливає на розвиток рослин і стан ґрунту. Наприклад, на торф'яних ґрунтах, завжди насичених вологою, погіршується розвиток багатьох рослин.

Капілярність грунтів Важливе екологічне значення має капілярність ґрунту. Переміщення відбувається по капілярах (порах). Завдяки капілярності ґрунту висихаючі поверхневі шари його зволожуються, при чому структурні чорноземні і лучні ґрунти краще і повніше забезпечені вологою, ніж безструктурні піщані, оскільки останні характеризуються незадовільним капілярним надходженням води з нижніх шарів. Відповідно до цього й степова рослинність на чорноземах добре розвинута, рясна, а псамофітна – розріджена, мало продуктивна.

Вологоємність До числа важливих фізичних властивостей ґрунту належить вологоємність.Розрізняють повну та відносну вологоємність. Перша настає за повного насичення ґрунту атмосферною вологою. Звичайно вона виникає після тривалих дощів. З цієї вологи більша частина випаровується і поглинається рослинами, а менша просочується в нижні горизонти. Саме ця волога і становить відносну вологоємність ґрунту. У чорноземах вона дорівнює 59% повної вологоємності, в суглинків – 43%, супіщаних ґрунтів – 23%. Проте слід мати на увазі, що рослини поглинають тільки фізіологічно доступну вологу. У чорноземах міститься 8-8,5% недоступної для рослин вологи, в глинистих –6,5-7,0%, у піщаних – 2-2,5%.

Кислотність Кислотність ґрунту, як і інші його фізичні властивості, впливає на ріст і розвиток рослин. Визначається вона вмістом у грунтовому розчині вільних обмінних іонів водню. Насиченість ґрунту іонами водню відбувається в процесі окисно-відновних реакцій вугільної та органічних кислот. Розрізняють загальну, обмінну й актуальну кислотність. Загальна кислотність визначається надлишком вільних іонів водню, а обмінна – надлишком обмінних іонів алюмінію або ґрунтових колоїдів. Актуальна кислотність або рН, являє собою від'ємний логарифм активності водневих іонів у даному розчині. Є три рівні рН, котрі характеризують реакцію грунтового розчину: кисла (рН – 2,4-6,7), нейтральна (рН – 6,7-7,0) та лужна з крайніми значеннями рН – 7,0-14,0, хоча реальна величина їх у природних фітоценозах є нижчою.