Презентація на тему:
Доходи в ринковій економіці

Доходи в ринковій економіці

Дохід – це обсяг грошових надходжень за певний період часу. У кількісному вираженні доходи можна визначити як різницю між витратами праці й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу. Джерела формування доходів: 1. за пропозицією економічних ресурсів – заробітна плата, рента, орендна плата, прибуток. 2. за пропозицією грошей – позичкові проценти. 3. за наявністю особливого статусу – пенсії, стипендії тощо. 4. випадкові – виграши, знахідки, спадщина. Формування доходів населення можна визначити такою формулою: Дт+Дп+Дм=Дф, де Дт – дохід від трудової діяльності; Дп - дохід від підприємницької діяльності; Дм – дохід від власності; Дф - доходи населення.

Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів: 1.  Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер,    є    функціонально-виробничим,    а    основними факторними  доходами  виступають  заробітна  плата,  рента, відсоток і прибуток. 2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються. 3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку   соціально-економічних  проблем:   підривати   стимули, загострювати     соціальну     несправедливість,     погіршувати можливості для розвитку суспільства. 4. Для    нормального    функціонування    економіки    необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет. 5. У зв'язку із функціонування  недосконалої конкуренції у сучасній   ринковій   економіці  розмір   доходу   може   не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.   Це   пов'язується,   наприклад,   із   монопольним становищем  підприємств,  можливістю  отримати  спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом. Характерною рисою ринкового розподілу доходів є ринкова ступінь нерівномірності доходів.

Характерною рисою ринкового розподілу доходів є ринкова ступінь нерівномірності доходів. Причини нерівномірності розподілу доходів населення: 1. відмінності в освіті та особливих здібностях; 2. нерівномірний розподіл економічних ресурсів; 3. відмінності у становищі на ринку; 4. різне ставлення до ризику; 5. наявність дискримінації. Показником диференціації є крива Лоренца: Якщо заштриховану площу між бісектрисою і кривою Лоренца поділити на площу трикутника АОВ, отримаємо показник ступеня нерівномірності в доходах. Його називають коефіцієнтом Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884-1965 рр.), який запропонував використовувати цей коефіцієнт). Чим більший цей коефіцієнт, тим більший ступінь нерівномірності. На сьогодні цей індекс в Україні складає 0,359.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від : 1. складності та умов виконаної роботи,  2. професійно-ділових якостей працівника,  3. результатів його праці, 4. господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи). 

До мінімальної заробітної плати не включаються: 1. доплати; 2. надбавки; 3. заохочувальні і компенсаційні виплати. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Система оплати праці розподіляється на дві форми : погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності. Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди : пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми. При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки.Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку. Непряма відрядна система праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний сверх норми, сплачується по збільшених розцінках. При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках сверх заробітку за досягнень результати роботи. Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно розрядах робітників та кількості відпрацьованих ними годин. Акордна оплата праці - одна з форм заробітної плати, яка є різновидністю відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі.

Існують певні виплати за заробітною платою працівників підприємства, що не включаються до фонду оплати праці.

Кожен громадянин України, який перебуває у трудових відносинах з підприємствами, організаціями, установами, має право на відпустку.  Відпустка - це тимчасове звільнення від роботи для відпочинку. Право на відпустку не залежить від місця роботи, форми власності підприємства, посади, системи оплати праці, тривалості та періодичності робочого часу, терміну трудового договору. 

Рента - це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента можлива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створюється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень в інші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різних галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різні види ренти. Гірська рента виникає при використанні родовищ корисних копалин; екологічна рента створюються завдяки якості навколишнього середовища, наприклад, на ринку житла, рекреаційних зон тощо; рента рідкісності стосується використання таланту або виняткових здібностей певних людей. Ми детальніше розглянему земельну ренту. Земельна рента – це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі.

Мета купівлі землі: 1. виробництво с/г продуктів 2. забудова 3. видобуток корисних копалин 4. спорудження автомагістралей, аеропортів тощо. Ціна землі має бути такою, що пренесе власнику річний дохід у вигляді відсотка не нижчий від того, який він одержував би у формі ренти: V=(R/S)*100% , де  V – ціна землі; R – рента; S – ставка позичкового відсотка.

Позичковий відсоток - це плата за капітал, тобто за гроші, позичені для ведення бізнесу. Для кредитора він виступає як плата за ризик неповернення грошей, а для позичальника - це плата за право користуватися грошовими ресурсами в даний період часу. Сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно від того, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу. Пояснюється такий підхід тим, що в сучасних умовах, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як відсоток грошового капіталу. Відсоткова номінальна ставка - це ціна, яку сплачує позичальник кредиторові за надані в користування кошти і виражається в незмінних грошових одиницях. Реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка, скоректована на темп інфляції. Щоб розрахувати реальну відсоткову ставку, слід від номінальної ставки відняти відсоток інфляції. Розмір відсоткової ставки залежить від таких факторів: 1. обсягів грошового капіталу; 2. загального стану економічної кон'юнктури; 3. попиту і пропозиції на ринку капіталу; 4. сезонності умов виробництва; 5. середньої норми прибутку у підприємців; 6. темпів інфляції; 7. співвідношення між внутрішнім і зовнішнім державним боргом та ін. Вона розраховується як сума сплати за позику, поділена на суму позиченого капіталу, виражену у відсотках: Позичковий відсоток=  (Сума сплати за позику/ Сума позиченого капіталу ) * 100%.

Винагорода, яку отримує підприємець за використання своїх здібностей, за організаційну та управлінську діяльність, за новаторство і ризик, називається підприємницьким доходом або прибутком. До визначення прибутку в економічній теорії також існує декілька підходів. Класики та марксисти вважали, що прибуток - це частина новоствореної вартості, яка присвоюється капіталістом у результаті експлуатації робочої сили. На думку неокласиків прибуток -   це результат використання продуктивного капіталу. Представники теорії  втримання   дотримуються   погляду,   що   прибуток   -   це винагорода підприємця за відстрочку особистого споживання. Сучасна економічна теорія твердить, що прибуток - це плата за підприємницькі здібності. Його величина визначається граничним продуктом ресурсу, який називається здатністю до підприємництва. Розрізняють нормальний та економічний, або чистий прибуток; економічний і бухгалтерський прибуток; монопольний прибуток. Нормальний прибуток - це така величина прибутку, яка виправдовує зусилля підприємця і дозволяє йому залишатися в даній галузі. Економічний, або чистий прибуток - це додатковий прибуток, який підприємець може отримати, якщо він постійно вдосконалює техніку, технологію, організацію виробництва. Різниця між бухгалтерським та економічним прибутком пов'язується із різницею у його підрахунку. Бухгалтерський прибуток - це загальна виручка мінус явні (бухгалтерські) витрати. Економічний прибуток - це загальна виручка мінус явні та неявні (внутрішні) витрати. Економічний прибуток менший, оскільки при його розрахунку враховуються ті виграти, які фірма несе за власний рахунок, а також альтернативні виграти (втрачені можливості). Монопольний прибуток отримують монополії за рахунок перерозподілу на свою користь доходів немонополізованих фірм шляхом встановлення монопольних цін як на ринках факторів виробництва, так і на ринках готової продукції. Прибутковість виробництва - це співвідношення між величиною прибутку та витратами на його одержання, виражене у відсотках.  Факторами, що впливають на величину прибутковості, виступають: -   кількість залучених до виробництва коштів; -  технологія виробництва; -  розміри та структура витрат виробництва; -  рівень продуктивності праці, фондоозброєності; -  масштабність виробництва; -  становище на ринку; -  ціни, тарифи, податки та ін.

Прибуток виступає рушійною силою виробництва. Прагнення отримати більш високі прибутки спричиняє перелив капіталу із галузі в галузь і тим самим сприяє раціональному розподілу ресурсів з метою виробництва продукції відповідно до потреб ринку. Він є стимулом для впровадження нових технологій, а також виступає джерелом для нових капіталовкладень.