Презентація на тему:
"Місце людини в природі, довкіллі"

Місце людини в природі, довкіллі Підготувала Учениця 11 класу Радчук Руслана

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину. У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Людина як біологічний вид має: * характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо); * високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; * свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи; * мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі. Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини. Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці. Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті:

Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів. Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність. Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Кожна жива істота має своє місце і свою роль на Землі, слугуючи своєрідним гвинтиком у біосфері та екосистемі планети. Щодо місця людини, то визначити його неможливо. Людина заполонила всі сфери існування, всі континенти та океани і навіть частинку космічного простору. Вибухоподібна дисперсія людства, що досягла навіть місць, де життя не можливе взагалі, є загадкою історії. З виходом людини до космосу, вона усвідомила, що меж її поширення теоретично не омила, що меж її поширення теоретично не існує.

На основі природного світу людство збудувало світ власний, гігантський та величний за розмахом, власний штучний світ, вплівши новий візерунок в мереживо світу. Але людство створило світ для себе. Сьогодні існування людства поза людством сенсу немає. Здавалося б, що з того? Хай сенс існування людства полягає в самовдосконаленні, у розвитку; утвердженні царства розуму і т.д.

Але всесвіт єдиний. Жодна система не може існувати замкнено. Отримане має компенсуватись віддачею. Що є світ для людини? Все без винятку, першооснова життя, середовище існування. А що є людина для світу? Роль її в самому існуванні, як ступеня розвитку матерії? Але цей доказ втрачає силу перед фактом: людина – паразит, що своєю діяльністю руйнує гармонію природи, призводить до незворотних змін, і в кінцевому рахунку – до хвороби планети і летаргійного сну зруйнованої біосфери.

Виходить, що людина не має сформованої поза собою мети на Землі. Можна припустити, що людство виконує якусь всесвітню місію, коли покине межі Землі і вийде в космос. Можливо, воно виконує роль експерименту для вищих розумних форм життя? Чи якась майбутня катастрофа, відкриє значення людини? Можливо припустити те, що роль людини у вдосконаленні духу, у відкритті вічних істин, у богоподібності? Але істини існують і без людини, і вона винаходить їх для себе.

Невже не існує сенсу існування людини для Землі? Людина – дитя Землі, а тому такий сенс має існувати. І він існує. Він існує приховано, і людство ще досі не усвідомило його. Це Милосердя, як вища форма духовності. До появи людини на Землі не було милосердя. Існував лише жорстокий, однаковий для всього живого закон природного відбору і боротьби за виживання. Боротьби на смерть. Милосердя є помилкою, збоєм у світі, де один їсть іншого, де хтось завжди має вижити або загинути. Але це може бути і новий закон, який прийде на зміну першому. І провідника цього вищого закону – людства.

Підсвідомо, на мовленнєвому рівні, ці поняття стали синонімічними, і закон цей називають “гуманний”. Перебудова світу на принципі милосердя, де слабкий не гине, де поранений не відчужується і не стає парією, де вистачає місця всім – ось високе завдання людства. Це лише припущення і воно натикається на безліч суперечностей. Як світ може стати милосердним, коли один стає жертвою іншого? Але, хай це не здається безглуздо, вже сьогодні людина вміє синтезувати будь-яку їжу з хім. речовини. Чому це не може бути частиною космічного задуму? Людина не усвідомлює себе як виконавця цього задуму сьогодні. Сьогоднішня реальність як ніколи далека від такого ідеалу. Людство не усвідомлює себе як провідник милосердя, навпаки, приводить себе як хижак і паразитична істота. Спадковість поколінь і служіння планеті стануть основою визначеності