Презентація на тему:
Людина - біосоціальний вид

З історії становлення людини і розселення ї ї по земній кулі божественна гіпотеза стверджує, що людину створив Бог; космічна гіпотеза прагне довести, що людина на Землі з’явилась із Космосу. найпоширенішою є гіпотеза, за якою людина і сучасні людиноподібні мавпи походять від спільного предка. Цю гіпотезу вперше висунув Ж.Б. Ламарк, а розвинув Ч. Дарвін. Гіпотези походження людини

Австралопітек (1), пітекантроп (2), кроманьйонець(3) В еволюції людини розрізняють три стадії: найдавніші люди – людина уміла і людина прямоходяча(пітекантроп, синантроп); давні люди – неандертальці; перші сучасні люди –кроманьйонці

Вид Людина розумна (Homo sapiens) з’явився на Землі близько 400 тис. років тому. Хоча це питання залишається дискусійним у науці, проте археологічні розкопки підтверджують, що людина походить з Африки. Причиною появи людини саме тут вчені називають підвищену природну радіацію, яка зумовлює мутації в живому організмі. В кінці палеоліту давні люди з Африки могли розселитися в інші частини світу – в Європу та Азію. З Азії через Берингову протоку люди стали заселяти Америку, Південно-Східну Азію, Австралію, Океанію. Найбільше знаходять слідів життя неандертальців у Західній Європі. Крім того, такі знахідки є в Африці. А в Східній Азії проживав інший вид гомінідів – синантроп. Сліди життя кроманьйонця знаходять на всіх континентах.

Близько 35 тис. років тому датується поява людини сучасного типу –кроманьйонця, який отримав цю назву від грота КроМаньйон у французьких Альпах, де вперше було знайдено останки людей цього типу. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини. У цей час розпочинається і процес виникнення рас - представників трьох основних типів - європеоїдної, негроїдної та монголоїдної.

Антропосфера – людське суспільство Сучасна людина є не тільки окремим біологічним видом, вона є ще й особливим біосоціальним видом. Адже кожна людина живе в соціумі, є громадянином певної держави, мешканцем конкретного міста чи села. Здебільшого вона мешкає з іншими людьми, працює з колегами, спілкується за інтересами, створюючи антропосферу – людське суспільство. Елементом антропосфери є соціум – предметно-духовний світ людини з її свідомістю, діяльністю і спілкуванням (спосіб життя).

Географічна оболонка Землі є цілісним природно-суспільним утворенням, де взаємодіють різні закони природи і суспільства. Ця взаємодія здійснюється шляхом пізнання людьми законів природи і активного пристосування їхньої діяльності до існуючих природних умов і ресурсів з метою доцільного їх використання. На цій основі розвиваються природно-антропогенні процеси. Змістом цієї взаємодії є праця – як процес, у якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Формою виразу цього природно-суспільного процесу є природокористування – сукупність усіх впливів людства на природу, що передбачає заходи щодо її освоєння, перетворення й охорони.

Tехносферою називають частину біосфери, що перебуває під впливом технічних процесів, засобів, споруд (міста, села, заводи, фабрики, залізниці, штучні водойми, сільськогосподарські угіддя, шахти, кар’єри, автодороги, газо- ,нафтопроводи тощо).

Геоекологія – це міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає екосферу як взаємопов’язану систему геосфер (атмосфери, гідросфери, літосфери та біосфери) у процесі її інтеграції з суспільством. Базується геоекологія на глобальному, загальносвітовому підході, проте не менше значення мають проблеми регіонального та локального характеру. Основи геоекології як науки заклав у 1911 р. Х.К. Коулс, а сам термін «геоекологія» ввів німецький географ Карл Тролль (1972 р.).

Людство має великий геоекологічний досвід у процесі підкорення природи. А в епоху НТР (з ХVІІІ ст.) вчені занепокоїлись з приводу місткості середовища життя і масштабів негативного впливу людини на природу (Т. Мальтус в кінці ХVІІІ ст., Г. Марш, Ф. Енгельс, Е. Реклю в другій половині ХІХ ст.)

Сформувався новий тип відносин людини з природою – відносини глобального управління. Це передбачає розробку раціональних програм розвитку, які враховують межі дозволеного впливу на природу, необхідність її збереження і відновлення. Зростає залежність самої природи від людини та її діяльності. На цій основі формується новий сучасний тип ціннісного розуміння природи. Він виходить з оцінки природи як унікальної й універсальної оселі людини і всієї її культури. Формуються нові відносини суспільства і природи – відносини партнерів, які рівні за своїм потенціалом. У середині ХХ ст. людина почала брати від природи «без розрахунку». Обсяги використання джерел енергії, сировини, матеріалів стали дорівнювати загальним запасам їх у земній корі. Стало очевидним, що людина втручається і в механізм саморегулювання природи, її біосфери, змінює її та умови існування живої матерії.

Під терміном «ноосфера» (від грец. noos – розум, sphaira – куля) – сфера розуму – розуміють єдину систему людина – виробництво – природа, що розвивається на основі природничо-історичних законів, які визначають організованість біосфери та навколишнього космопланетарного простору відповідно до інтересів сучасного і майбутнього поколінь людей. Цей термін уперше ввели в наукове використання Е. Леруа (1927 р.) і П.Тейяр де Шарден (1930 р.), а обґрунтував його В.І.Вернадський (1944 р.). Як стверджують результати досліджень учених, у ноосфері розумна людська діяльність стає головним визначальним чинником розвитку біосфери: планетарний і космічний простір (природне середовище) перетворюється людським розумом на основі екологічно грамотного використання природних ресурсів.

Академік Вернадський представив ряд конкретних умов, які необхідні для становлення та існування ноосфери: заселення людиною всієї планети; різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами; посилення зв’язків, у тому числі й політичних, між всіма країнами Землі; початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, які відбуваються у біосфері; розширення меж біосфери та вихід у космос; відкриття нових джерел енергії; рівність людей всіх рас та релігій; збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики; свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних факторів та створення умов, сприятливих для вільної наукової думки; продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу; розумне перетворення первісної природи Землі з метою задовольняння всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення; виключення війн з життя суспільства.

Першопричиною і першоджерелом сучасного бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи вважають стрімке зростання чисельності населення планети, тобто демографічний вибух. Він зумовив збільшення темпів і обсягів використання природних ресурсів, накопичення величезної кількості відходів виробництва і побуту, масштабне забруднення навколишнього середовища. Все це може призвести до глобальних змін клімату, спричинити масові захворювання, голод і вимирання людей.

Історія ставлення людини і суспільства до природи Історико- соціокультурні періоди Ставлення до природи Первісне суспільство Пряме споживання природи Часи античної культури Отримання, обробка і споживання матеріалів природи Нові часи Переробка матеріалів природи, виробництво нових неприродних продуктів

Історико- соціокультурні періоди Ставлення до природи Розвиток машинного виробництва Підкорення природи, розширення експлуатації природних ресурсів; перетворення природного простору Зміцнення позицій християнства Не злиття з природою, а піднесення над нею, підкорення її Епоха Відродження Повернення до античних ідеалів, втілення у відносини гармонії та досконалості : «Назад до природи», розвиток концепції природного права Ж.-Ж. Руссо Середина ХХ ст. Природокористування без розрахунку, людина втрутилася в природні механізми саморегулювання біосфери, змінює їх і умови існування живої матерії і для задоволення своїх потреб вимагає найбільш повного, ефективного, різноманітного і всебічного використання природних ресурсів

Історико- соціокультурні періоди Ставлення до природи 60-ті роки ХХ ст. Формування нового типу відносин – відносин глобального управління природою. Управлінням охоплюються процеси в природі і діяльності суспільства в цілому Кінець 60-х років ХХ ст Усвідомлюється зростаюча залежність природи від людини та її діяльності. Набувають великого значення цінності освіти, яка формує наш світогляд, потребу переходу від абсолютного панування над природою до її збереження Кінець ХХ – початок ХХІ ст. Відносини починають будуватися як відносини партнерів, рівних за своїми потенціалами. Новий підхід ґрунтується на ідеї єдиного, збалансованого і відповідального управління соціальними і природними процесами й умовами

— посилити розвідку запасів невідновлюваних ресурсів на Землі; — здійснювати пошуки нових джерел сировини, палива, енергії; — розвивати термоядерну енергію, розширювати виробництво синтетичних матеріалів; — повне використання ресурсів, що поновлюються; — інтенсивне використання всіх видів ресурсів; — широке використання вторинної сировини; — комплексне використання природних ресурсів.