Презентація на тему:
Людина - біосоціальний вид

З історії становлення людини і розселення ї ї по земній кулі божественна гіпотеза стверджує, що людину створив Бог; космічна гіпотеза прагне довести, що людина на Землі з’явилась із Космосу. найпоширенішою є гіпотеза, за якою людина і сучасні людиноподібні мавпи походять від спільного предка. Цю гіпотезу вперше висунув Ж.Б. Ламарк, а розвинув Ч. Дарвін. Гіпотези походження людини

Австралопітек (1), пітекантроп (2), кроманьйонець(3) В еволюції людини розрізняють три стадії: найдавніші люди – людина уміла і людина прямоходяча(пітекантроп, синантроп); давні люди – неандертальці; перші сучасні люди –кроманьйонці

Вид Людина розумна (Homo sapiens) з’явився на Землі близько 400 тис. років тому. Хоча це питання залишається дискусійним у науці, проте археологічні розкопки підтверджують, що людина походить з Африки. Причиною появи людини саме тут вчені називають підвищену природну радіацію, яка зумовлює мутації в живому організмі. В кінці палеоліту давні люди з Африки могли розселитися в інші частини світу – в Європу та Азію. З Азії через Берингову протоку люди стали заселяти Америку, Південно-Східну Азію, Австралію, Океанію. Найбільше знаходять слідів життя неандертальців у Західній Європі. Крім того, такі знахідки є в Африці. А в Східній Азії проживав інший вид гомінідів – синантроп. Сліди життя кроманьйонця знаходять на всіх континентах.

Близько 35 тис. років тому датується поява людини сучасного типу –кроманьйонця, який отримав цю назву від грота КроМаньйон у французьких Альпах, де вперше було знайдено останки людей цього типу. Фізичною будовою кроманьйонець нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини. У цей час розпочинається і процес виникнення рас - представників трьох основних типів - європеоїдної, негроїдної та монголоїдної.

Антропосфера – людське суспільство Сучасна людина є не тільки окремим біологічним видом, вона є ще й особливим біосоціальним видом. Адже кожна людина живе в соціумі, є громадянином певної держави, мешканцем конкретного міста чи села. Здебільшого вона мешкає з іншими людьми, працює з колегами, спілкується за інтересами, створюючи антропосферу – людське суспільство. Елементом антропосфери є соціум – предметно-духовний світ людини з її свідомістю, діяльністю і спілкуванням (спосіб життя).

Географічна оболонка Землі є цілісним природно-суспільним утворенням, де взаємодіють різні закони природи і суспільства. Ця взаємодія здійснюється шляхом пізнання людьми законів природи і активного пристосування їхньої діяльності до існуючих природних умов і ресурсів з метою доцільного їх використання. На цій основі розвиваються природно-антропогенні процеси. Змістом цієї взаємодії є праця – як процес, у якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Формою виразу цього природно-суспільного процесу є природокористування – сукупність усіх впливів людства на природу, що передбачає заходи щодо її освоєння, перетворення й охорони.

Tехносферою називають частину біосфери, що перебуває під впливом технічних процесів, засобів, споруд (міста, села, заводи, фабрики, залізниці, штучні водойми, сільськогосподарські угіддя, шахти, кар’єри, автодороги, газо- ,нафтопроводи тощо).

Геоекологія – це міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає екосферу як взаємопов’язану систему геосфер (атмосфери, гідросфери, літосфери та біосфери) у процесі її інтеграції з суспільством. Базується геоекологія на глобальному, загальносвітовому підході, проте не менше значення мають проблеми регіонального та локального характеру. Основи геоекології як науки заклав у 1911 р. Х.К. Коулс, а сам термін «геоекологія» ввів німецький географ Карл Тролль (1972 р.).

Людство має великий геоекологічний досвід у процесі підкорення природи. А в епоху НТР (з ХVІІІ ст.) вчені занепокоїлись з приводу місткості середовища життя і масштабів негативного впливу людини на природу (Т. Мальтус в кінці ХVІІІ ст., Г. Марш, Ф. Енгельс, Е. Реклю в другій половині ХІХ ст.)

Сформувався новий тип відносин людини з природою – відносини глобального управління. Це передбачає розробку раціональних програм розвитку, які враховують межі дозволеного впливу на природу, необхідність її збереження і відновлення. Зростає залежність самої природи від людини та її діяльності. На цій основі формується новий сучасний тип ціннісного розуміння природи. Він виходить з оцінки природи як унікальної й універсальної оселі людини і всієї її культури. Формуються нові відносини суспільства і природи – відносини партнерів, які рівні за своїм потенціалом. У середині ХХ ст. людина почала брати від природи «без розрахунку». Обсяги використання джерел енергії, сировини, матеріалів стали дорівнювати загальним запасам їх у земній корі. Стало очевидним, що людина втручається і в механізм саморегулювання природи, її біосфери, змінює її та умови існування живої матерії.

Під терміном «ноосфера» (від грец. noos – розум, sphaira – куля) – сфера розуму – розуміють єдину систему людина – виробництво – природа, що розвивається на основі природничо-історичних законів, які визначають організованість біосфери та навколишнього космопланетарного простору відповідно до інтересів сучасного і майбутнього поколінь людей. Цей термін уперше ввели в наукове використання Е. Леруа (1927 р.) і П.Тейяр де Шарден (1930 р.), а обґрунтував його В.І.Вернадський (1944 р.). Як стверджують результати досліджень учених, у ноосфері розумна людська діяльність стає головним визначальним чинником розвитку біосфери: планетарний і космічний простір (природне середовище) перетворюється людським розумом на основі екологічно грамотного використання природних ресурсів.

Академік Вернадський представив ряд конкретних умов, які необхідні для становлення та існування ноосфери: заселення людиною всієї планети; різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами; посилення зв’язків, у тому числі й політичних, між всіма країнами Землі; початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, які відбуваються у біосфері; розширення меж біосфери та вихід у космос; відкриття нових джерел енергії; рівність людей всіх рас та релігій; збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики; свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних факторів та створення умов, сприятливих для вільної наукової думки; продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу; розумне перетворення первісної природи Землі з метою задовольняння всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення; виключення війн з життя суспільства.

Першопричиною і першоджерелом сучасного бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи вважають стрімке зростання чисельності населення планети, тобто демографічний вибух. Він зумовив збільшення темпів і обсягів використання природних ресурсів, накопичення величезної кількості відходів виробництва і побуту, масштабне забруднення навколишнього середовища. Все це може призвести до глобальних змін клімату, спричинити масові захворювання, голод і вимирання людей.

Історія ставлення людини і суспільства до природи

— посилити розвідку запасів невідновлюваних ресурсів на Землі; — здійснювати пошуки нових джерел сировини, палива, енергії; — розвивати термоядерну енергію, розширювати виробництво синтетичних матеріалів; — повне використання ресурсів, що поновлюються; — інтенсивне використання всіх видів ресурсів; — широке використання вторинної сировини; — комплексне використання природних ресурсів.