Презентація на тему:
Поняття про популяцію

Тема 2 Поняття про популяцію Виконала: Студентка 6 курсу ННІ природничих наук Спеціальність:Біологія Гуліоненко Вікторія

План 1.Підходи до визначення популяції 2.Критерії виділення популяції 3.Структура популяції 4.Організація популяцій і способи формування

1.Підходи до визначення популяції Вони викликані трьома причинами (Гіляров, 1990): -Об'єкт "популяцію" вивчають різні фахівці (екологи, генетики, еволюціоністи), які ставлять різну мету дослідження і використовують різні підходи, методи. - Популяції мають складну ієрархічну структуру (мікроклони, парцели, ДЄМИ, прайди, сім'ї тощо, межі між якими розмиті), тому постає проблема, окреслити такі межі, виділити рівні значущості цих структур і на якому ріпні розглядати популяцію. - В різних таксономічних групах популяції мають різний обсяг, фор мують різні системи. Об'єкти дослідження якого рухаються, оцінює популяцію за радіусом міграції, тобто за динамічними ознаками.

Незважаючина таку різноманітність підходів до дослідження,визначення поняття популяції можна звести до двох: генотипічний та фенотипічного.

Генотипічний підхід Характеризується тим, що предметом дослідження популяції є її генотип, точніше його характеристики.

Генетики розглядають популяцію як більш-менш ізольовану групу особин, котрі здатні до стійкого самовідновлення,пов’язані між собою гентично,тобто спадково.

Генетики уникають широкого вживання терміна "популяція", якщо не переконані в такій генетичній повноцінності певної групи, що здатна протидіяти впливу інбридінгу. Тобто популяція має включати набір особин з такою генетичною мінливістю, гетерозиготністю, яка б протидіяла мож ливості утворення гомозигот зі зниженою життєздатністю.

Фенотипічний підхід Екологи визначають популяцію як сукупність особин одного виду, що заселяють територію конкретної екосистеми. Такий під хід ще називають демовий (бо він передбачає обмеження території )

Популяція- це сукупність особин одного виду,здатна до самовідновлення і відмежована від інших аналогічних сукупностей цього ж виду екологічними чи біологічними бар’єрами,що ускладнює- обмін генетичною інформацією.

2.Критерії виділення популяції Критерії виділення популяції можуть виступати: а) на явність ареалу і відповідної множини; б) можливість самовідновлення; в) можливість обміну генетичним матеріалом у групі; г) наявність і характер бар'єрів.

Типи бар’єрів Часовий бар'єр – суть в тому коли на одній і тій же території формуються сукупності особин; але в різний час, розділений певним чітким проміжком, то такі сукупності ми розглядаємо як різні популяції.

Фенологічний бар'єр-характеризується тим, що різні індивідууми одного й того ж виду розвиваються чи квітують в різний період, тому опилення між ними не відбувається.

Морфологічні бар'єри- спостерігаються на прикладі гетеростилії квіткових рослин, зокрема, медунки (Pulmonaria officinalis). У одних рос лин тичинки висуваються із трубки віночка, у інших — маточка, а тичинки заховані в трубку. Тому запилення може відбуватися лише між рослинами, у яких пилок з довгих тичинок попадає на довгу маточку. Якщо такий розподіл не має закономірностей, то ці рослини формують одну популяцію. Але коли це явище закріплюється генетично, то потенційно можуть виникнути різні популяції.

3.Структура популяцій Ю.А. Злобін (1996), вважає нові теоретичні дослідження в області і сруктури популяцій базуються на двох важливих концепціях: 1)біологічної ієрархії 2)біологічної різноманітності що в сукупності забезпечують цілісність і стійке функціонування популяцій.

Популяція як функціональна єдність існує за рахунок диференціації та її ієархічності особин —її елементів. Кожна особина, індивід відрізняється під іншої за багатьма параметрами і намагається залишити після себе нащадків. Таким чином, в результаті функціонального поділу елементів і взаємодії між ними формується система — популяція, що здатна до самовідновлення.

Якщо особина розвивається із зиготи (насіння чи спори) і зберігає свою цілісність до кінця життя, то такі особини називають генетами, а організми — унітарними. Якщо особина розмножується шляхом негетативного поділу на окремі модулі, то такі особини називають раметами, а організми — медулярними. В останніх випадках окремі особини часто виділити неможливо

Організми в популяції відрізняються і за іншими характеристиками: ге нетичними, морфологічними, віковими, за розмірами, інтеграцією тощо. Поліморфізм — це одна із суттєвих і основних характеристик популяції. Багатомірність форм,і властивостей індивідуумів у популяціях характеризує їх структуру та організацію.

Виділяють просторову, генетичну, вікову, статеву, розмірну, екологічну структури. Просторова структура характеризується поняттями розміру, чисельності, щільності та константності. Розмір популяції залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До числа внутрішніх належить об'єкт досліджень, тобто розміри індивідів. Чим меншим він є, тим більша ймовірність розмежування груп індивідів, а значить менший розмір популяції: так, популяції мікроорганізмів (наприклад інфузорій) ми можемо розділити за характером зміни локальних мікроекотопів (калюж), тимчасом як популяція слимаків буде більшою, а білок — ще більшою.

Розмір популяції також залежить від характеру рухливості організмів (в широкому розумінні — мігрування їх нащадків, що забезпечує розмноження). Для статичних організмів, насіння яких далеко не розноситься, більшою є ймовірність мати популяцію менших розмірів, ніж у рухливих. Крім того, розмір популяції залежить від способу концентрації індивідів.

Просторове розміщення особин може бути: рівномірним, випадковим і груповим

При рівномірному (регулярному) розподіл особини розміщені через більш-менш рівні проміжки (наприклад, дерева в зрілому сосновому лісі). При випадковому (дифузійному) розподіл особини розміщені нерівномірно і їх зустрічі один з одним носять випадковий характер. При груповому (мозаїчному) розселенні особини зустрічаються групами. Це розміщення забезпечує популяції більш високу стійкість по відношенню до несприятливих умов.

Важливим елементом просторової струкутри є константність популяції. Для однакової площі характерне певне середнє число особин виду, що трактується як закон кількісної константності популяції.

На основі вікових співвідношень організмів м|ж предками та нащадками виділяють певні групи, що характеризує вікову структуру. Віковий стан — певний етап розвитку, який характеризується рядом однакових індикаторних ознак (сходи дерев мають сім'ядолі, які в наступній віковій фазі (віргінільній) зникають; генеративна фаза характеризується наявністю квітів, плодів, а старша — сенільна втратою цього процесу).

Вікова група, стадія — сукупність особин одного вікового стан^ Співвідношення цих категорій відображають характер розвитку популяції і є дуже важливою ознакою. Це віковий спектр, або вікова структур, популяції і вона є специфічною ознакою для виду, залежить в\) екологічних умов Покоління — особини (нащадки) минулого покоління, які одночас ж знаходяться у генеративній фазі. Воно може об'єднувати організмі протягом кількох годин (мікроорганізми) до сотен років (дерева). Когорта, приплід, посів — особини, що народилися у батьків різних поколінь, але в один період.

Статева структура характеризується співвідношенням статей в популяції, яке може бути постійним або змінюватись залежно від виду або періоду. Статева структура характерна і для популяцій одностатевих рослин, що оцінюється за співвідношенням маточкових та тичинкових форм. Кількість цих форм може широко варіювати, хоча в кожного з видів ці варіації специфічні.

4. Організація популяцій і способи їх формування. Щоб оцінити ступінь організації, слід ранжувати властивості, ознаки за їх значущістю, масштабністю в межах популяції. На основі такого узагальнення виділяють такі складові: біотипи, морфоекологічні ірупи, екоелементи та елементарні популяції.

Біотипи — це найменш значуща група генетично ідентичних організмів, які самостійно не відновлюються, бо не мають спадкових ознак. Такими групами є гомозиготи домінантні або рецесивні та гетерозиготи. Вони виділяються на основі аналізу хромосом, але, оскільки внаслідок розмноження відбувається їх вільне схрещування і зміна інацій, вони не можуть постійно існувати тривалий час в популяції, а змінюються в результаті обміну хромосомами. Морфо-біологічні групи — це групи індивідуумів, які морфологічно не відрізняються від інших, але мають специфічні риси розвитку, і екологічні відмінності. Залежно від причин і форм таких груп виділяють: -феногрупи, що відрізняються за ритмом чітку, часом проходження певних стадій; ценогрупи — відіграють різну роль в складі ценозів (домінуючу чи підпорядковану); едафогрупи — комплекси, що зростають на різних грунтах.

Екоелементи — найбільша складова популяції. Це групи індивідуум що відрізняються за морфологічними і фізіологічними (ритм росту розвитку) ознаками, відношенням до екологічних факторів, що є спадко закріпленими, тобто це відшліфована, пристосована в результаті добо внутрішньопопуляційна форма, достатньо стабільна конкурентоспроможна, для того, щоб відновитися за межами популяції. Елементарна популяція — це сукупність особин виду, що займають невелику однорідну ділянку, в межах якої можливе вільне схрещування. Але проблема виділення цих типів полягає в тому, щоб оцінити причину їх формування і характер закріпленості ознак, що буває не зовсім легко. Популяція формується завдяки розмноженню організмів різними способами. Якщо розмноження відбувається статевим способом, то популяція формується за рахунок унітарних організмів. При вегетативному розмноженні популяцію формують модулярні організми, як у плавуна (Lycopodium annotinum)

Дякую за увагу!