Презентація на тему:
ІНТЕГРАЦІЯ КЛІТИН. МІЖКЛІТИННІ СПОЛУЧЕННЯ.

ІНТЕГРАЦІЯ КЛІТИН. МІЖКЛІТИННІ СПОЛУЧЕННЯ. ПОНЯТТЯ ПРО ТКАНИНИ

Мета: сформувати поняття про інтеграцію функцій клітин на рівні організму, способи їхньої комунікації та класифікацію тканин рослин і тварин.

ІНТЕГРАЦІЯ Інтеграція – це об’єднання різних частин системи в єдине ціле та координація їхніх дій. Інтеграція живих систем здійснюється на різних рівнях їх організації – молекулярному, клітинному, організмовому, а також в різних біологічних системах надорганізмового рівня – популяціях, видах, біоценозах та ін., хоча механізми інтеграції різних рівнів є специфічними.

Інтеграція клітин відбувається на ранніх етапах ембріонального розвитку. Перші етапи диференціювання призводять до утворення зародкових листків, з клітин яких шляхом подальшого диференціювання формуються тканини та органи. Координований ріст органів та частин тіла підтримується міжклітинними взаємодіями. Після завершення росту інтеграція клітин організму, що сформувався, підтримується за рахунок клітинних взаємодій.

Міжклітинна взаємодія: дистантна взаємодія характерна для нервової системи, в якій узгодження функціонування нейронів, розташованих в різних частинах організму, досягається завдяки хімічним посередникам (нейрогормонам та нейропептидам), здатним впливати гуморально на нейрони інших відділів. Суміжна взаємодія клітин здійснюється коли мембрани клітин розділені лише міжклітинним простором, і може відбуватися передача певних сигнальних молекул або електричних імпульсів сусіднім клітинам (нейрони). Контактна взаємодія зумовлена специфічними контактами мембран клітин, наприклад, синапсами в нервовій системі. дистантна суміжна контактна

При контакті клітин одна з одною їхні плазмолеми вступають у взаємодію. При цьому утворюються особливі сполучні структури – міжклітинні сполучення. Міжклітинні сполучення Прості Складні

Прості сполучення плазмолеми сусідніх клітин формують вирости, які схожі на зубці, таким чином, що зубець однієї клітини занурюється між двома зубцями іншої (зубчасте сполучення) або інтердигітацій, які переплітаються між собою (пальцеподібне сполучення). Між плазмолемами сусідніх клітин завжди зберігається міжклітинна щілина 15-20 нм завширшки.

Складні сполучення поділяються на адгезійні, замикальні та комунікаційні. до адгезійних сполучень відносяться десмосома, напівдесмосома та поясок зчеплення (стрічкоподібна десмосома). Десмосома складається з двох електроннощільних половин, які належать плазмолемам сусідніх клітин, що розділені міжклітинним простором біля 25 нм, заповненим тонкофібрилярною речовиною глікопротеїнової природи. Напівдесмосома, утворена лише однією пластинкою з тонофіламентами, які входять до неї, прикріплює клітину до базальної мембрани. Поясок зчеплення, або стрічкоподібна десмосома, являє собою “стрічку”, яка огинає всю поверхню клітини поблизу її апікального відділу.

Десмосоми та напівдесмосоми (епітеліальна тканина) а – розташування адгезійних сполучень в епітеліальній тканині; б – будова десмосоми; 1 – плазмолема; 2 – глікопротеїни; 3 – пластинка десмосоми; 4 – тонофіламент; Д – десмосома; ПД – напівдесмосома.

Щільні сполучення, або запиральні зони, проходять через апікальні поверхні клітин у вигляді поясків 0,5-0,6 мкм завширшки. До провідних сполучень відносяться нексус, або щільовий контакт, синапс та плазмодесми. Через них з однієї клітини в іншу проходять водорозчинні малі молекули з молекулярною масою не більше 1500 Да. В нексусі між плазмолемами сусідніх клітин є простір 2-4 нм завширшки. Обидві плазмолеми сполучені між собою конексонами – порожнинними гексагональними білковими структурами розміром біля 9 нм, кожна з яких утворена шістьма білковими субодиницями

Будова нексуса 1 – плазмолема; 2 – конексон.

Синапси До складу синапсу входять пресинаптична та постсинаптична мембрани, а також синаптична щілина. За механізмом функціонування синапси поділяють на: Електричні, Хімічні, Змішані.

Електричні синапси Електричні синапси представляють собою злиття, або зближення, ділянок мембрани. Електричним синапсам притаманне однобічне проведення збудження. Функція електричних синапсів полягає насамперед в забезпеченні термінових реакцій тварин. Електричні синапси порівняно повільно втомлюються, є стійкими до змін зовнішнього та внутрішнього середовища, і відрізняються високою надійністю.

Хімічні синапси В пресинаптичній частині знаходяться гранулярні та агранулярні пухирці, які містять специфічну хімічну речовину ‑ медіатор. В пресинаптичному розширенні також знаходяться мітохондрії, які забезпечують синтез медіатора, гранули глікогену. Збудження аксону приводить до вивільнення медіатора в синаптичну щілину шляхом екзоцитозу. Медіатор взаємодіє з рецепторами на постсинаптичній мембрані і призводить до відкриття іонних каналів на ній, що викликає генерацію потенціалу дії на постсинаптичній мембрані, і подальшу його передачу по клітині.

Плазмодесми – це цитоплазматичні тяжі, що з’єднують дві сусідні клітини. плазмодесми поєднують усі живі клітини рослини в єдину систему, яку називають симпласт. Апопласт – це система неживих частин рослини.

ТКАНИНИ Тканини – це групи клітин, які мають подібну будову, функції та походження. Тваринні тканини поділяють за розбіжностями в ролі матриксу та міжклітинних сполучень на чотири групи: епітеліальні, сполучні, нервові, м’язові.

Епітеліальні тканини

Сполучниі тканини Кісткова тканина

М’язова тканина Непосмугована й серцева посмугована м’язові тканини.

Будова нейрона: 1 – тіло нейрона; 2 – ядро; 3 – аксон; 4 – дендрити; 5 – мієлінова оболонка; 6 – перехват Ранв’є; 7 – нервові закінчення.

Рослинні тканини Чітко визначити кожну рослинну тканину і розділити тканини на групи досить важко. Причини цього полягають в особливостях будови тканин, розміщення їх у рослині і взаємозв’язків у системі рослинного організму: 1) більшість рослинних тканин поліфункціональні: вони виконують дві і більше функції; 2) деякі тканини змінюють свої функції в процесі онтогенезу; 3) у ряді випадків елементи однієї тканини можуть бути розсіяні серед клітин іншої, при цьому вони різко відрізняються за формою і функціями від клітин, серед яких розташовуються; 4) у рослинах існують прості і складні тканини; 5) клітини однієї і тієї ж тканини можуть мати різне походження.

В основу сучасної класифікації рослинних тканин покладений комплекс анатомо-фізіологічних ознак – подібність будови, функцій і походження. Розрізняють такі типи рослинних тканин: твірні та постійні (спеціалізовані). Постійні тканини, в свою чергу, поділяють за функціями на: покривні, механічні, провідні, видільні, основні.