Презентація на тему:
Наталя лівицька-холодна

Наталя лівицька-холодна Робота Учениці 11-А класу Брильової Дарини

Її часто зіставляли з Ахматовою, і підстави для зіставлень були. Є зізнання самої поетеси, є прямі відштовхування і навіть парафрази з Ахматової. Але ярлик “українська Ахматова”, вживаний, звичайно ж, як похвала, несе в собі приховане звинувачення у вторинності, впізнаваності, того, що вже було. Це ж стосовно таланту Лівицької-Холодної справедливо тільки частково, тому потребує уточнень.

Відома поетеса українського зарубіжжя, дочка президента УНР в екзилі Андрія Лівицького - Наталя Лівицька-Холодна народилася 16 червня 1902 року на родинному хуторі біля Гельм’язіва (нині Золотоніського району на Черкащині). Вісімнадцятирічною дівчиною вона залишила Україну, і з того часу почалися її поневіряння країнами: Польща, Чехія, Німеччина, США, Канада.    

 Наталя Лівицька-Холодна мешкала у Празі, але у Подєбрадах мала багато друзів, яких часто відвідувала. Так було і того разу. Поетка поїхала на якусь вечірку. Там під час розмови з друзями Лесею Крат та її братом Борисом до них підійшов якийсь чоловік і заговорив до Лесі. Про подальший перебіг подій Наталя Лівицька розповідала так: «Раптом Леся до мене: «Натусю, дайте мені Вашу квітку». Я без роздумів вийняла з волосся квітку і подала їй. Раптом із здивуванням побачила, що та квітка помандрувала до її співрозмовника... Він заклав її до петлі свого жакета і, низько вклонившись, подякував мені».

З волі випадку на вечірці не було Петра Холодного (молодшого) – майбутнього чоловіка поетки, з яким у неї вже тоді почався роман. Наталя Лівицька не могла не захопитися Євгеном Маланюком. Надто романтично відбулося їхнє знайомство, і надто привабливим він був на той час: і зовнішньо – гарний, високий, стрункий, атлетичний; і літературно – вже визнаний поет. Петро Холодний

Саме Євген Маланюк познайомив її із найкращими тоді зразками поезій, завдяки йому вона відвідувала літературні збори, творчі вечори, він був слухачем і критиком її перших віршів.  На жаль, Євген Маланюк сприйняв захоплення Наталі за кохання. Його чекало гірке розчарування – відмова, і більше того – шлюб коханої з іншим... Євген Маланюк

Наталя Лівицька-Холодна згадувала: «...Він одного разу на якихось літературних зборах представив мене присутнім словами: «Наша Анна Ахматова». Порівняння з Ахматовою, якою тоді зачитувалася поетка, збентежило молоду дівчину, але, безумовно, дуже потішило. Анна Ахматова Наталя Лівицька- Холодна

 У 1927 р. Наталя переїздить до Варшави, студіює філологію при Варшавському університеті. Була однією з організаторів літературної групи «Танк»Авторка багатьох поетичних збірок: «Вогонь і попіл», «Сім літер», «На грані», «Перекотиполе» та ін.     

Кінець XX століття – тяжкий час для Наталі Лівицької-Холодної: один за одним відходять її друзі, у грудні 1989 року помирає її брат Микола Лівицький, а 24 січня 1990 року не стало Петра Холодного. Цим втратам передує смерть Євгена Маланюка у лютому 1968 року. Майже два останні десятиліття свого життя Н. Лівицька-Холодна провела у будинку престарілих пансіонату ім. І. Франка у Канаді, де і померла у 2005 році. За заповітом, тіло її спалено, а прах поховано на кладовищі українського православного центру в Бавнд-Бруці неподалік Нью-Йорка – поряд із чоловіком Петром Холодним і братом Миколою. Батьки також лежать тут.    

Поезія НАТАЛІ ЛІВИЦЬКОЇ-ХОЛОДНОЇ Чорний колір — колір зради,  а червоний — то любов,  очі в мене два свічада  і палка татарська кров.  О тікай, стрункий юначе,  стережись моїх очей:  подивлюсь — припадком наче —  і не спатимеш ночей.  Поцілую — і до скону  будеш прагнуть уст моїх,  і затроїть кров червону,  кров юначу п'яний гріх.

Кульбаби одцвіли і мрією пухкою із вітром пурхнули кудись у далечінь. За ними серце злинуло у неспокої стежками маячінь. Минуло літо, тільки бабине горить ще, спадає листя на траву, неначе кров, і баня неба молитовно пнеться вище, темнішає немов. Ввесь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно, Ввесь Божий світ яріє барвами яси. І хочеться благать: очисти нас од скверни, Створителю краси!

Такий  похмурий  вечір  нині, кривавий  захід  знов  мовчить, і  западає  тінь  в  долині, і  вітер  з  півночі  шумить. А  потім  прийде  ніч-старчиха, простягне  руку  під  вікно, і  знов  присниться  далеч  тиха, степів  квітчасте  полотно. І  битий  шлях  мені  присниться і  під  горою,  за  селом похилий  хрестик  і  криниця й  Христос  з  засмученим  чолом. 

І час настав. І сталось вічне.  Співали весняні вітри.  І Квітень під снігами січня  Ту зустріч подихом зустрів. Які ж наворожили зорі,  Що два життя в людській імлі –  Побачать віддалі прозорі,  Розквітнуть казкою землі? Який же янгол зореокий  З нічних небес на нас вказав,  І Бог забув про синій спокій,  І в вічність нас заколисав!