Презентація на тему:
Михайло Михайлович Коцюбинський

Михайло Михайлович Коцюбинський Підготувала учениця 10 класу Коринець Карина

Життя письменника Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).

На відкритті пам'ятника Іванові Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник Олена Пчілка Леся Українка Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

У рідному міст письменника йога ім'я носить одна з центральних магістралей, педагогічний університет,кінотеатр, школа, будинок відпочинку. Кращі твори письменників Поділля відзначені літературною премією імені Михайла Коцюбинського. Її лауреатами стали Анатолій Бортняк, Дмитро Дереч, Григорій Усач, Михайло Каменюк.

Постійно діюча виставка   "Його ім'я носить університет"   в бібліотеці ВДПУ

На Південному Бузі є так звана "Скеля Коцюбинського", мальовничий куточок, де любив відпочивати і обмірковувати свої твори письменник. За традицією до пам'ятного місця приїздять після випускного вечора юнаки та дівчата, щоб зустріти схід сонця, послухати соловейка, помріяти, поспівати.

Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь був, як пісня»). Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби, замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях гине, не в силі перемогти недугу, трагічне серце мужньої Лесі Українки глибоко його вразила. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок. 

Деякі книги письменника

“ Тіні забутих предків “ «Ті ні забу тих пре дків» — український художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий у 1964 році на кіностудії «Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», екранізація одноіменної повісті Михайла Коцюбинського.  

Іван Васильович Миколайчук   Іван Васильович Миколайчук (15 червня 1941, Чортория  — 3 серпня 1987) — український актор, режисер, сценариста. Після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам'ятовувався в більшості картинах. Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого. Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий.

ПРО ФІЛЬМ Своєю пластичністю фільм нагадував гуцульські оповідки кінця ХІХ ст., але як! Розхристаний і шалений, вільний від турботи про тяглість нарації, перейнятий залюбленістю в темнавий фольклор, у вражаючу красу незвичних композицій, в чар засмаглого жіночого тіла, в експерименти кольору і звуку — він відрізнявся від усього, зробленого раніше. Єжи Плажевський, Варшава. Це було не просто свято українського мистецтва. Це було свято української душі. Підтвердження того, що Україна може стати естетичною і духовною величиною в світі. 

Кадри з фільму

“ Тіні забутих предків ” Фільм за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Знімався в 1963-64 рр. Київською кіностудією ім. О. Довженка.Була «відлига» 60-х рр., друге українське відродження. Над фільмом працював потужний творчий колектив, «люди великої творчої міри» (І. Дзюба). Режисер-постановник — Сергій Параджанов, оператор — Юрій Іллєнко, художник — Георгій (Юрій) Якутович, композитор — Мирослав Скорик, актори — Іван Миколайчук (Іван), Лариса Кадочникова (Марічка), Тетяна Бестаєва (Палагна), Спартак Багішвілі (Мольфар). Автор сценарію — закарпатський письменник Іван Чендей, у співавторстві з С. Параджановим.У жовтні 1964 р. стрічку запустили на екрани — до 100-річчя М. Коцюбинського, що відзначалося 17 вересня 1964 р.У 1965 р. на Міжнародному кінофестивалі (МКФ) «Південний хрест» (Мар-Дель Плата, Аргентина) фільм одержав золоту медаль та приз ФІПРЕССІ за колір, світло й спецефекти.«Тіні» отримали ще десятки призів на різних кінофестивалях. Зокрема, Кубок Фестивалю фестивалів у Римі (1965), Премію Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм (1966), Золоту медаль за режисуру МКФ у Салоніках, Греція (1966). У 1991 р. Державної премії України ім. Т. Шевченка удостоєно С. Параджанова (посмертно), Ю. Іллєнка, Л. Кадочникову, Г. Якутовича.    

«Коли б нині запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в „Тінях забутих предків“, я б відповіла б: „Ні-ні! Тільки Миколайчук!“. Інакше то був би інший фільм, і було б все інше» — говорить Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з «Тіней…»  Цей фільм-легенда про любов гуцульських Ромео і Джульєти, створений за мотивами новели Михайла Коцюбинського, приголомшує драматизмом подій і доль.  

На відміну від повісті, у фільмі на перший план висунуто не світогляд  і звичаї народу, а найтонші переживання особистості. Чудова операторська робота створює відчуття ілюзорності буття. Герой бачить світ людей і речей крізь призму власних почуттів. Режисер прагнув передати силу мрій і пристрастей, які здатні змінити реальність, і йому це блискуче вдалося. Завдяки цьому фільму Іван Миколайчук назавжди ввійшов у історію світового кінематографу як неперевершений майстер створення романтично-ліричного образу. Кіношедевр Сергія Параджанова пробуджує свідомість глядача не прославленням народу, а звеличенням Краси і Любові.