Презентація на тему:
Бароко — літературний і загальномистецький напрям

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень.

Класици зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Визначальні риси класицизму: раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів); наслідування зразків античного мистецтва; нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця); обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів; аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви; встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Романтизм Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.        Визначальні риси романтизму:        - заперечення раціоналізму доби Просвітництва;        - ідеалізм у філософії;        - вільна побудова творів;        - апологія (захист) особистості;        - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);        - культ почуттів;        - ліричні та ліро-епічні форми;        - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;        - інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Реалі зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині. конкретно-історичне, всебічне зображення типових образів у типових умовах,раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); Правдиве змалювання подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; вільна побудова творів; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Модернізм Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Визначальні риси модернізму:        - новизна та антитрадиціоналізм;        - у творах затверджується перевага форми над змістом;        - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;        - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;        - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;        - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;        - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;        - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);        - естетизм.

Імпресіонізм Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Визначальні риси імпресіонізму:        - зображується не сам предмет, а враження від нього;        - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;        - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;        - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;        - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

Моде рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям в мистецтві кінця XIX — початку ХХ століття. Модерн постав на противагу домінуючому на той час історицизмові як мистецтво молодих людей Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики

Експресіонізм. Напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творчості західноєвропейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.), а далі й інші європейські літератури.        Визначальні риси експресіонізму:        - зацікавленість глибинними психічними процесами;        - заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;        - оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;        - суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.       

Кубізм (фр. cubisme, від лат. cubus — куб) — авангардистська течія у західноєвропейському (французькому) малярстві. її представники (П.Пікассо, Ж.Брак та ін.) у пошуках "четвертого виміру" та розмивання берегів живопису намагалися у своїх композиційних конструкціях розкласти оманливий видимий світ на геометричні складники. Цей творчий процес супроводжувався опрощенням колористики та форми. лінія циркуль коло троєкутник в квадраті дивись от на голій площі виникло місто поривання кутів до неба троєкутник на куб ромб башта конусом вріжеться в око

Футуризм Авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст.. Визначальні риси футуризму:        - заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей);        - прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій;        - культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста);        - переплетіння документального матеріалу з фантастикою;        - у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі».

Абстракціоні зм, абстрактне мистецтво, безпредметне мистецтво, конфігуративне мистецтво — одна з течій авангардистського мистецтва. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910 — 1920. Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою.

Сюрреалі зм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найпоширеніших напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції.