Презентація на тему:
Квінт Горацій Флакк — один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиції підбиття поетом підсумку свого творчого шляху

Квінт Горацій Флакк — один із найвидатніших поетів римської літератури. Ода «До Мельпомени» як початок традиції підбиття поетом підсумку свого творчого шляху.

Квінт Горацій Флакк (65–8 рр. до н. е.) народився на півдні Італії, в сім’ї вільновідпущеника — раба. Захопившись ідеями республіки, Горацій боровся в лавах захисників республіки і став військовим трибуном (командиром легіону) в армії Брута. Познайомившись з Августом, Горацій стає імператорським співцем, проповідником цезаріанства. Перу Горація належать 2 книги сатир, книга еподів (ліричних віршів), 4 книги од, 2 книги послань

Південь Італії

Рим

Афіни

Марк Брут Армія Брута

Вергилій Меценат

Сабійські гори

ДО МЕЛЬПОМЕНИ Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, Вищий од пірамід царських, просто їть він. Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі, Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких — Часу біг коловий — в прах не зітре його. Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу Частка краща моя. Поміж потомками Буду в славі цвісти, поки з Весталкою Йтиме понтифік-жрець до Капітолію. Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись Давн за владаря був серед полів сухих,— Будуть знати, що й — славний з убогого — Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні. Горда по праву будь, Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись, Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло. (Переклад Андрія Содомори)

Мольпена Капітолій

Я памятник себе воздвиг чудесный, вечный, Металлов тверже он и выше пирамид; Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный, И времени полет его не сокрушит. Так! — весь я не умру: но часть меня большая, От тлена убежав, по смерти станет жить, И слава возрастет моя, не увядая, Доколь славянов род вселенна будет чтить. Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных, Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал; Всяк будет помнить то в народах неисчетных, Как из безвестности я тем известен стал, Что первый я дерзнул в забавном русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить, В сердечной простоте беседовать о боге, И истину царям с улыбкой говорить. О Муза! возгордись заслугой справедливой, И презрит кто тебя, сама тех презирай, Непринужденною рукой, неторопливой, Чело твое зарей бессмертия венчай. Державін

Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не зарастет народная тропа, Вознесся выше он главою непокорной Александрийского столпа. Нет, весь я не умру — душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит — И славен буду я, доколь в подлунном мире Жив будет хоть один пиит. Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгуз, и друг степей калмык. И долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал. Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца; Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца. О. С. Пушкін

Горацій Державін (1796) Пушкін (1836) Мій пам’ятник стоїть три- валіший від міді. Піднісся він чолом над царські піраміди. Його не сточить дощ уїдли- вий, гризький, Не звалить налітни й пів- нічний буревій, Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний; Я не умру цілком: єства мого частина Переживе мене, і від люд- ських сердець Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець Ще сходить з дівою в висо- кий Капітолій Я памятник себе воз- двиг чудесный, вечный, Металлов тверже он и выше пирамид; Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротеч- ный, И времени полет его не сокрушит. Так! — весь я не умру: но часть меня большая, От тлена убежав, по смерти станет жить, И слава возрастет моя, не увядая, Доколь славянов род вселенна будет чтить Я памятник себе воз- двиг нерукотворный, К нему не зарастет на- родная тропа, Вознесся выше он главою непокорной Александрийского столпа. Нет, весь я не умру — душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит — И славен буду я, до- коль в подлунном мире Жив будет хоть один пиит

Горацій Державін Пушкін І де шумить Авфід в не- стриманій сваволі, Іде казковий Давн ра- тайський люд судив,— Скрізь говоритимуть, що син простих батьків, Я перший положив на італійську міру Еллади давній спів. Так не таїсь від миру, І лавром, що зростив святий дельфійський гай, О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных, Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал; Всяк будет помнить то в народах неисчетных, Как из безвестности я тем известен стал, Что первый я дерзнул в забавном русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить, В сердечной простоте беседовать о боге, И истину царям с улыбкой говорить. О Муза! возгордись заслугой справедливой, И презрит кто тебя, сама тех презирай, Непринужденною рукой, неторопливой, Чело твое зарей бессмертиявенчай Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгуз, и друг степей калмык. И долго буду тем любе- зен я народу, Что чувства добрые я ли- рой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал. Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца; Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца

“Кола Вена” Стали відомими завдяки поезії порівняння з пірамідами Тема, ідея Національний колорит; моральне значення поезії

Домашнє завдання Підготувати виразне читання поезії Горація «До Мельпомени».