Презентація на тему:
Горацій

Античність 8 клас Підготувала Хитрій Олена Миколаївна, вчитель світової літератури Монастирищенського навчально – виховного комплексу “ Ліцей – загальноосвітня школа I-III ступенів “Ерудит”, Черкаської області

Квінт Горацій Флакк Квінт Горацій Флакк (лат. Quintus Horatius Flaccus; 8 грудня 65 до н. е.—27 листопада 8 до н. е.) — поет «золотого віку» римської літератури, разом з Вергілієм і Овідієм, один з найуславленіших авторів у всій світовій літературі.

Горацій народився у Венузії (суч. Веноза) на півдні Італії. Його батько володів невеликим маєтком. Подібно багатьом знатним римлянам, Горацій, після навчання в Римі, вирушив до Афін для поглибленого вивчення грецької літератури і філософії.

Там, в 44 до н.е., він познайомився з Марком Юнієм Брутом і приєднався до війська прихильників боротьби з Антонієм і Октавіаном. Після поразки при Филипах (42 до н.е.) , він повернувся додому в Італію, де, не маючи засобів до існування (його майно було конфісковано), був змушений вступити в колегію переписувачів.

У 38 до н.е. Горацій познайомився з поетами Вергілієм і Луцієм Варіем, які представили молодого поета Меценату. Високо оцінивши художні дарування Горація, Меценат в 33 до н.е. подарував поету невелику садибу в Сабінських горах (поблизу суч. Тиволі), завдяки чому йому більше не треба було турбуватися про гроші. Все своє життя Горацій дорожив дружбою з Меценатом, присвятивши йому свою першу поетичну збірку "Сатири". Помер Горацій 27 листопада 8 до н.е. в Римі

Поетичні твори Горація • "Еподи" з 17 віршів (40 - 30 до н.е.). Численні вірші збірки носять характер нападок і викривань і спрямовані проти різних негативних явищ суспільного життя. • "Сатири" - 18 сатир (35 - 33 до н.е.). "Сатири" зображують людські слабкості, пороки і мінливості долі.

• "Оди" - 4 книги (30 - 13 до н.е.). Збірник ліричних віршів був присвячений повчальним, цивільним і релігійним темам • "Послання" - 2 книги (20 - 13 до н.е.). Збірник послань, кожне з яких адресоване конкретній особі; теми самовиховання, філософії життя. Третє послання 2-й книги відомо під назвою "Наука поезії".

Горацій «ДО МЕЛЬПОМЕНИ» Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді. Піднісся він чолом над царські піраміди. Його не сточить дощ уїдливий, гризький, Не звалить налітний північний буревій, Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний; Я не умру цілком: єства мого частина Переживе мене, і від людських сердець Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець Ще сходить з дівою в високий Капітолій. І де шумить Авфід в нестриманій сваволі, І де казковий Давн ратайський люд судив,— Скрізь говоритимуть, що син простих батьків, Я перший положив на італійську міру Еллади давній спів. Так не таїсь від миру, І лавром, що зростив святий дельфійський гай, О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

Мельпомена — муза трагедії або взагалі поезії. Авфід — річка на півдні Італії. Давн — міфічний володар.

Горацій у світовій поетичній традиції Горацій був скоро визнаний "класиком" і його твори стали предметом читання і коментування в римській школі. Йому наслідували римські сатирики Персий і Ювенал. В середні віки в поезії Горація особливо цінували його морально-філософські твори - сатири і послання. Епоха Відродження оцінила Горація не тільки як етичного, але ліричного поета. Йому наслідували як латинською, так і національних мовах - і його поетична спадщина зіграло велику роль у формуванні новоєвропейської лірики.

Цитати Горація   • Відрадно і приємно померти за батьківщину • Май на увазі, що будь-який день може виявитися для тебе останнім • Зрештою не всі захоплюються одним і тим же і не всі люблять одне і те ж • Ощадливий не схожий на скупого • Скупий завжди потребує • Бажання уникнути помилки залучає в іншу • Золота середина

Публій Овідій Назон Публій Овідій Назон (лат. Publius Ovidius Naso), або Овідій (* 20 березня 43 до н. е., Сульмона, сучасна Італія — † 17 н. е., Томіс, сучасна Констанца, Румунія) — останній з поетів «золотої доби» римської літератури. На честь Овідія названий кратер на Меркурії і селище міського типу в Одеській області — Овідіополь.

Народився у забезпеченій провінційній сім'ї. За бажанням батька, він був посланий вчитися в Рим, щоб присвятити себе кар'єрі політика і юриста. На додаток до навчання здійснив подорож в Афіни, Малу Азію і на Сицилію. Після повернення до Риму швидко відмовився від кар'єри чиновника і цілком присвятив себе поезії. Перші твори відразу принесли Овідію гучну славу. Він був пов'язаний з поетичним гуртком Мессали. Знав Горація, захоплювався Вергілієм, дружив з Проперціем, а пам'яті Тибулла присвятив одну з прекрасних своїх елегій. Був тричі одружений, і тільки третій, з жінкою, вже мала доньку, виявився міцним і щасливим.

У 8 р. н. е.., на вершині популярності і слави, імператор Август несподівано заслав поета у Томи — грецьку колонію біля гирла Дунаю (нині сучасне місто Констанца на території Румунії). Причинами для вигнання стала поема «Мистецтво кохання», (вихід поеми випадково збігся зі скандалом, пов'язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії). На засланні лише віра у відданість дружини та сподівання на милість імператора слугували Овідію єдиною втіхою. Овідій у вигнанні, картина Іона Теодореску

Овідій прожив у вигнанні десять років. Тут були створені дві збірки його поезій: «Скорботні елегії» й «Листи з Понту».Одна з провідних тем цих збірок — тема самотності. Важлива тема «Скорботних елегій» — пам'ять про друзів, дружину. Поет помер у Томах в 17 році і був похований на околицях міста.

Твори, що дійшли до нас: - Любовні елегії; - Героїди; - Засіб від кохання; - Про косметику; - Наука кохання;

Твори, що дійшли до нас: - Метаморфози; - Ібіс; - Скорботні елегії; - Послання з Понта; Фасти, або Римський календар. «Метаморфози» Овідія. Фрагмент Давньоримського рукопису

Овідій « ЖИТТЯ ПОЕТА» Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов я,- Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя. Мила вітчизна моя - Сульмон, на джерела багатий; Дев'ятдесят туди миль треба від Рима пройти. Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив, Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді*. З Діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських, Не випадковість, не гріш в люди виводили нас. Парость не перша в сім'ї,- коли я на світ появився, Був уже брат у батьків, старший від мене на рік; Але зірниця одна привітала народження наші, День святкувався один, тільки на два пиріжки. Був то один із п'яти, зброєносній Мінерві відданих* Днів, коли перші бої в цирку кривавлять пісок. В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо: В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав. Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав, Форума сварки гучні вабили серце його. Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба, Муза до тихих пісень кликала душу мою. Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берешся, Славний Гомер, але й він так і помер нуждарем». Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши, Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі,- Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом Що б не почав я писать, вірші складались самі. Роки тим часом минали - нечутною перше ходою, Вільної тоги настав день для обох юнаків, Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий*. Нахили серця, проте, не відмінилися в нас. Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять лиш років,- Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв. Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну, Членом колегії трьох* деякий час я пробув. Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний*, Не до снаги бо мені був той почесний тягар: Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці, А честолюбство мені завжди огидне було; Сестри до того ж аонські* шептали про творче дозвілля, Що уявлялось і так даром найкращим мені. Як шанував, як любив я прославлених Римом поетів*! В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував. Слухав я Макра старого читання - про «Птахів» поему Та про отрутних гадюк, та про цілюще зело. Часто Проперцій мені довіряв свою сповідь вогненну: Щира й правдива приязнь нас сполучала обох. Басе, славнозвісний сатирою, славний гексаметром Понтік - Спільники любі були тих товариських зібрань, І незрівнянний Горацій втішав нас багатством мелодій, Пісні химерно-тонкій рідну навчивши етруну. Тільки на образ Вергілія знав я, і смерть передчасна Вирвала раптом з життя приязнь, Тібулле, твою. Галле, він твій спадкоємець, його спадкоємець - Проперцій, Я в тому колі з'явивсь вже як четвертий співець. Як я старіших колись, так мене привітали молодші; Хутко Талія моя* стала відомою всім. А виступав я з читаннями перед громадою в Римі,- Ледве чи й раз поголить бороду вправився я. Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна*, Так неправдивим ім'ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим, Сам я - суворий співець - кидав в огонь без жалю... Правда, тоді як я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою. Серце було в мене чуле, покірне Еротові серце; Часто з найменших причин поломеніло воно. Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри, Та на іменні моїм плям і чуток не було. Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям. Друга її заступила; не смію догани їй скласти, [492] Але недовго й вона ложе ділила моє. Третя й остання діждала зо мною поважного віку, Та й на заслання мене випало їй виряджать. Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався, Двох вона мала дітей, але і шлюб не один. От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно, Дев'ять десятків прожив він на своєму віку. Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого 6 він. Матері скоро своїй шану останню я склав. Щастя їм випало, що мого горя вони не діждали, Що мого вислання день їх в домовині застав. Щастя й моє, що недоля мене не при них перестріла. Не довелося старим гірко за мною тужить. Та як від мертвих не тільки ім'я на землі зостається, І від високих кострів тінь одлітае легка, І як про горе моє прилине до вас поголоска, І понад Стіксом мутним будуть судити мене,- Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання - Вчинок незважений мій, а не злочинство яке. Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою. Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром, В кучері чорні мої позапліталася скрізь, І переможний їздець на моєму віку олімпійський ' Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком,- Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи, Де чорноморський бурун в західні б'є береги. Кари моєї причина і так аж занадто відома, Але про власну біду свідчить не вільно мені. Зрада супутників, прикрості слуг - що я згадувать маю? Лихо те тяжче було, аніж вигнання само. Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої - перетерпіти біду. Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі, Скільки зірок золотих в небі високім горить. Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути І в непривичній руці зброю належну піднять. Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким, Зрештою нас привітав після набридлих блукань. Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути, Насамотйні свою пісню складаю сумну. І хоч нікого нема, хто б її привітав благодушно, Але скорочує день, час забирає вона. Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу. І що це трудне життя не підломило мене. Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки, І заспокоюєш ти серпе турботне моє. [493] Вождь і супутник єси: пориваєш мене від Дунаю, На Геліконі мені місце почесне даєш; Ти - це не часто буває - мені за життя ще з'єднала Славу й потужне ім'я, шану посмертну співців. Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить, В пащі неситій моїх не поглинула пісень. І хоча наша доба породила великих поетів, Але прихильні були людські й до мене уста. І хоч на думку мою є багацько співців поважніших, Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач. Передчування ж співецьке говорить мені - та чи правда? - Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм. Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з'єднали,- Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

Афоризми Овідія «Сказано — зроблено» «Заборонений плід солодкий» «Мистецтво полягає в тому, щоб в творі мистецтва його не було помітно» «Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю» «Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки» «Навчатися дозволено й у ворога»

Інтернет – ресурси: http://uk.wikipedia.org/wiki/Овідій http://ae-lib.org.ua/texts/ovidius__ http://uk.wikipedia.org/wiki/Горацій http://ae-lib.org.ua/texts-c/horatius__odes__ua.htm#3-30 http://www.google.com.ua/search