Презентація на тему:
Джовані Боккаччо - Автор безсмертного «Декамерону»

Письменник Суддя Нотар Військовий Дипломат Політик Громадський діяч Поет Крамар

Відродження було справді революційною епохою, епохою відкриття світу, природи, людини. Біля самих її витоків стоїть італійський письменник-гуманіст Джованні Боккаччо, автор безсмертного «Декамерону».

. Народився Джованні Боккаччо в сім’ї флорентійського купця. Його предки були селянами й жили в маленькому тосканському містечку Чертальдо, де мали будинок і клапоть землі. Та його батько став купцем. У Флоренції його звали трохи зневажливо — Боккаччіно, та батька це не ображало. Боккаччіно займався не лише торгівлею, а й лихварством, і був енергійною людиною. Справи його швидко йшли вгору: спочатку він став агентом, а згодом і компаньйоном банкірського дому Барді. Оскільки Барді були всемогутніми, тому не дивно, що їхній агент, мужикуватий Боккаччіно, 1321 року засідав у флорентійському уряді сильних світу цього Як агентові, Боккаччіно доводилося бувати за кордоном. Найчастіше він відвідував Неаполь і подовгу жив у Парижі. Флорентійський історик Філіпп Віллані стверджував, що письменник народився у Парижі в середині 1313 року внаслідок незаконного зв’язку Боккаччіно із Жанною ді Келліно — знатною французькою дамою майже королівського походження. У 1313 році він утік з Парижу, а бідна покинута Жанетта народила сина і невдовзі померла. Проте це — легенда. Насправді ж Джованні Боккаччо народився або у Флоренції, або, що вірогідніше, у Чертальдо. Точно встановлено, що він був позашлюбною дитиною. Про його дитинство майже нічого невідомо, крім того, що мачуха, зайнята своїми дітьми, ігнорувала інтереси Джованні.

Про дитинство самого Боккаччо майже Навряд чи воно було радісним, адже вдача у батька була нелегкою. Відомо, що десь у середині 20‑х років батько відвіз Джованні до Неаполя і віддав у науку до великого комерсанта. Купця з юнака явно не вийшло. Тому йому було наказано ходити до університету і вивчати канонічне право. Але й до професії юриста юний Боккаччо не відчував схильності. Єдине, що його захоплювало — це поезія. Гроші й становище батька відкрили йому доступ до великосвітського товариства, де читалися вірші трубадурів, а також до літературно-наукового гуртка, який збирався навколо короля Роберта. . Під впливом спілкування з найосвіченішими людьми свого часу Джованні Боккаччо по-новому задумався над роллю, яку відігравали у житті людини розум, великодушність, мужність, доля, випадок. В цей же час Боккаччо знайомиться з віршами Петрарки, з яким листувався король. Прочитавши сонети великого майстра, Джованні спалив усі свої юнацькі вірші, але бажання стати хорошим поетом у ньому не згасло. При дворі короля Роберта Джованні Боккаччо зустрів Марію д’Аквіно, яку палко покохав і під ім’ям Ф’ямметти («вогник») прославив у багатьох своїх творах

Перший, неаполітанський, період творчості Джованні Боккачччо був досить інтенсивним. Він писав вірші про кохання, що оспівували Ф’ямметту, створив прозовий роман «Філоколо» та дві великі поеми — «Філострато» та «Тезеїда». У 1340 році сталося нещастя: банкрутство дому Барді розорило батька Боккаччо, і молодому поетові довелося повернутися до Флоренції. Відтоді він уже ніколи не вилазив із нестатків. Ніякого бажання продовжувати справу батька не було, юнак, як і раніше, захоплювався поезією. Флоренція, куди повернувся молодий поет, жила неспокійним життям: тут точилася жорстока політична боротьба Повне естетичне розкриття ідеали гуманізму знайшли своє в «Декамероні», написанному 1353 року і виданому більше, ніж через століття. Цей твір відіграв велику роль у розвитку ренесансних ідей в Італії і мав значний вплив на європейську літературу.

Перейшовши сорокарічний життєвий рубіж, Боккаччо дуже змінився. Закоханість у життя потроху згасала. Невдачі в особистому житті, втрата друзів, відсутність надійного джерела для існування поступово привели його до духовної кризи. Петрарка підтримував його морально в листах. Час від часу власті- Флоренції давали поетові дипломатичні доручення, які він успішно виконував.

У 1363 році письменник покинув Флоренцію і оселився в Чертальдо. Останній період життя і творчості Боккаччо минув під знаком дружби з Петраркою, який був у той час визнаним вождем європейського гуманізму. Письменник, як і Петрарка, спираючись на давнину, закладає основи гуманістичної «науки про людину», Останні роки Боккаччо були віддані творчості Данте. В жовтні 1373 року флорентійська комуна доручила йому прочитати лекції про «Божественну комедію». Боккаччо читав їх у церкві Св. Стефана до січня наступного року, коли хвороба змусила його відмовитися від публічних виступів. Коментар до «Комедії» був його останньою працею. Боккаччо познайомив гуманістичну молодь з Д анте, прилучив її до світу дантівських ідей. Помер Джованні Боккаччо в Чертальдо 21 грудня 1375 року. На його могилі написано: «Він займався благодатною поезією».

Нове ла (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Психологічний роман- прозовий твір у якому основним об'єктом зображення є особисті почуття людини

«Декамерон» став найвідомішим твором доби Відродження. Письменник працював над ним з 1350 по 1353 роки. Збірка мала грецьку назву, що перекладається «десятиденник». Складається вона зі ста оповідок, новел. Взагалі, Боккаччо вважається «батьком європейської новели».

Дж.Боккаччо "Декамерон" (1350-1353) - "Десятиденник" 100 новел 10 героїв: семеро молодих дам та троє юнаків, рятуючись від епідемії чуми 10 героїв: семеро молодих дам та троє юнаків, рятуючись від епідемії чуми по 10 новел Композиція роману

Зміст твору — зображення приватного життя; веселі й сумні любовні пригоди, різні бувальщини, тогочасні та стародавні історії; серйозні життєві випробування; кумедні ситуації; - повчальні випадки із життя людини

Теми твору: •; • антиклерикальна; • любовна; • філософська; • морально-етична Боккаччо заперечує церковну аскетичну мораль; потяг до земних благ він вважає природним для людини і відстоює право на життєві насолоди. Священнослужителі висміюються за те , що прикидаються і лицемірять, спекулюють на віруючих, маскують своє шахрайство Боккаччо по-новому змалював жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту гріховну, показав її особистістю, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородну. Кохання зображується як сила, що облагороджує людину, збагачує її душу.

. Провідна думка - віра у можливість морального вдосконалення людини Герої: королі, імператори, духовні особи, знамениті ченці, поети, художники, полководці хрестових походів, звичайні городяни, що уславилися дивовижною долею, сміливими та ризикованими вчинками: ремісники, купці, лихварі, нотарі, студенти, лицарі, шляхтичі

Висвітлюються такі риси людей: - кмітливість, дотепність; - жадібність; - чесність, - зло, яке каралось; - хитрість; - добро, милосердя

1-ий день — «про що кому заманеться»; 2-ий день — «про таких, що, всякого лиха набравшись, негадано знаходять добру долю»; 3-ій день — «про тих, що кмітливістю своєю чого бажали добули або що втратили повернули»; 4-ий день — «про тих, чия любов мала нещасливе закінчення»; 5-ий день — «про те, як після різних сумних і нещасливих пригод закохані зазнають нарешті щастя»; 6-ий день — «про тих, які дотепною відповіддю давали відсіч глузливому слову або бистроумністю і винахідливістю своєю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали»; 7-ий день — «про штуки, які чи то з кохання, чи то для власного рятунку витворяють жінки зі своїми чоловіками»; 8-ий день — «про різні штуки, що то раз у раз люди людям строять: жінки чоловікам, чоловіки жінкам або чоловік чоловікові»; 9-ий день — «кожен розповідає по своїй уподобі, що кому любе»; 10-ий день — «про тих, які вчинили щось доблесне або благородне чи то в любовних, чи в інших яких справах».

• інтерес до долі простої людини; • розкриття характерів і психології головних героїв; • описання природи • утвердження вічних ідеалів любові, краси й інтелігентності; • змалювання рис доброчинності і вад людського роду

Парадокс: твір, який нині вважається головним у творчому доробку письменника, сучасниками визнаний не був. Згодом «Декамерон» не раз потрапляв до індексу заборонених книг, бо головним його героєм є вулиця, людське суспільство з його вірою та забобонами, шляхетністю і підлістю, освіченістю і дурістю, вишуканістю і вульгарністю, міфами і дійсністю. Проте збірка пережила століття, і кожен читач може знайти в ній історію, яка зворушить його душу...

збірка пережила століття, і кожен читач може знайти в ній історію, яка зворушить його душу...