Презентація на тему:
"Даль і Україна"

Даль і Україна Підготувала: учениця 8-А класу гімназії имені Миколи Трублаїні м.Ровеньок Григор Тетяна

План презентації План презентації 1 Біографія 2 Творчість 3 Тлумачний словник 4 Даль і Україна 5 Література 6 Сім’я.Батько 7 Сім’я.Мати 8 Брати Володимира 9 Дом-музей 10 Навчання 11 Володимир Даль 12 Висновки

Володимир Іванович Даль (10 листопада (22 листопада) 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Псевдонім: Козак Луганський

Б і о г р а ф і я Закінчив 1829 медичний факультет Дерптського університету. 1829—1832 служив військовим лікарем. 1831 під час боротьби з епідемією холери в Кам’янці-Подільському завідував першим районом міста (призначено 24 січня 1831). Враження від перебування в Кам’янці-Подільському знайшли відображення в повісті «Подолянка». Записував легенди, зокрема в с. Чорнокозинці. Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Творчість Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (томи 1—4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів. «Русский Мужик», «Денщик», «Петербургский дворник» - (1845р.). У 1846 році вийшли його «Повісті, казки і расказы. У чотирьох томах.

«Тлумачний словник живої великоросійської мови» оригінальна назва: ‘’Толковый словарь живаго Великорускаго языка’’ — словник, складений Володимиром Івановичем Далем у середині XIX століття . Один з найбільших словників російської мови. Містить близько 200 000 слів і 30 000 прислівїв приказок і загадок , що слугують для пояснення сенсу слів , що наводяться .

Даль і Україна Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні метеріали

Сім’я.Батько Його батько, Jochan Christian von Dahl (1764 - 21 жовтня 1821) - Іван Матвеївіч Даль у 1799 році. Він знав вісім мов, був богословом і медіком. Його як лінгвіста досягла імператріці Катерини II, яка викликало Його у Петербург на посаду прідвірного бібліотекаря.

Сім’я.Мати Марія Даль вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії Володимира Івановича - Марія Іванівна Фрейтаг - походила з роду французьких гугенотів де Мальі, займалася російською літературою. Дід Христофор Фрайтаг - колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту.

Брати Володимира Іван Даль у Петербурезі одружився на Марії Христофорівні Фрейтаг, в них народилося четверо синів: Володимир; Карл (род. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав и похован у Николаїві, дітей не було; Павел (род. 1805), хворів похован у Римі, помер молодим, дітей не було; Лев (?—1831), вбит польскими повстанцями.

Дом-музей Будинок сім'ї Далей в Луганську, зараз будинок-музей

Навчання Початкову освіту здобув вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім . 20 січні 1826 року Володимир Даль вступив в Дерптський університет на медичний факультет. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії».

Володимир Даль

Висновки Член-кореспондент Петербурзької академії наук з фізико-математичному відділенню 21 грудня 1838. Почесний член Академії по Відділенню природничих наук (1863 рік). Член Товариства любителів російської в 1868 році. Член Товариства історії та старожитностей Російських. Один з дванадцяти членів-засновників Російського географічного товариства. Знав щонайменше 6 мов, вважається одним з перших тюркологів. Етнограф, збирач фольклору.

Література Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Даль Володимир Іванович У Вікіджерелах є оригінали текстів Даль Володимир Іванович Паламарчук Л. С. Даль Володимир Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 9—10. Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978. — С. 181. Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 41—47.