Презентація на тему:
А.П.Чехов “Три сестри”

А.П.Чехов “Три сестри” Підготувала учениця 10-в класу Хоцька Марина

А.П.Чехов (1860-1905) Антон Павлович Чехов - видатний російський письменник і драматург. Він відчутно вирізняється серед інших представників російської літератури ХIХ ст. Сфера інтересів письменника- стислі, лаконічні, майстерно написані оповідання і повісті, малі та середні жанри. Але не варто забувати про його прекрасні п’єси, які навічно уславили російський театр.

П’єса “Три сестри” Наприкінці 1890-х років розгортається кар’єра Чехова як драматурга. У 1901 році на сцені Московського художнього театру відбулася постановка п’єси “Три сестри” під керівництвом К.С. Стані- славського. Славетний режисер здійснив постановку й інших п’єс Чехова – “Чайка”, “Дядя Ваня”, “Вишневий сад”.

“Три сестри”. Головні герої: Прозоров Андрій Сергійович. Наталя Іванівна, його наречена, потім дружина. Ольга, Маша, Ірина, його сестри. Кулигін Федір Ілліч, вчитель гімназії, чоловік Маші. Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик. Солений Василь Васильович, штабс-капітан. Чебутикін Іван Романович, військовий лікар. Федотик Олексій Петрович, підпоручик. Роде Володимир Карлович, підпоручик.

Дія перша Дія відбувається в губернському місті, у будинку Прозорових. Ірині, молодшій з трьох сестер, виповнюється двадцять років. «На дворі сонячно, весело», а в залі накривається стіл, чекають гостей — офіцерів розквартированої в місті артилерійської батареї та її нового командира - підполковника Вершиніна. Всі сповнені радісних сподівань і надій. Ірина: «Я не знаю, чому у мене на душі так ясно!... Точно я на вітрилах, наді мною широке блакитне піднебесся і літають великі білі птахи». На осінь намічений переїзд Прозорових до Москви. Сестри не сумніваються, що їх брат Андрій поступить до університету і з часом обов'язково стане професором. Розкошує Кулигін, вчитель гімназії, чоловік однієї з сестер, Маші. Піддається загальному радісному настрою Чебутикін, військовий доктор, що колись шалено кохав покійну матір Прозорових. Поручик барон Тузенбах з натхненням говорить про майбутнє. Так само оптимістичний Вершинін. З його появою у Маші проходить її ностальгія. Атмосферу невимушеної життєрадісності не порушує і поява Наташі, хоча сама вона жахливо збентежена великим суспільством. Андрій робить їй пропозицію: «О молодість, дивна, прекрасна молодість!... Мені так добре, душа повна любові, захвату. Дорога моя, хороша, чиста, будьте моєю дружиною!"

Дія друга Але вже у другій дії мажорні ноти змінюються мінорними. Не знаходить собі місця від нудьги Андрій. Мріючи про професуру в Москві, він не зовсім задоволений посадою секретаря земської управи, а в місті відчуває себе «чужим і самотнім». Маша остаточно розчаровується в чоловікові, який колись здавався їй «жахливо вченим, розумним і поважним», а серед його товаришів- вчителів вона просто страждає. Не задоволена своєю роботою на телеграфі Ірина: «Чого я так хотіла, про що мріяла, саме цього в ній немає. Праця без поезії, без думок...» Утомленою, з головним болем повертається з гімназії Ольга. Не в настрої Вершинін. Він говорить: «І як би мені хотілося довести вам, що щастя немає, не повинно бути і не буде для нас... ми повинні лише працювати і працювати.» У жарти Чебутикіна, якими він потішає оточуючих, проривається прихований біль: «Як там не філософствуй, а самотність страшна штука». Наташа поступово прибирає до рук весь дім.

Дія третя Минуло три роки. Якщо перша дія розігрувалася опівдні, а надворі було «сонячно, весело», то ремарки до третьої дії «попереджають» зовсім про інші — похмурі, сумні — події: «За сценою б'ють на сполох через пожежу, що почалася вже давно. У відкриті двері видно вікно, червоне від заграви». Будинок Прозорових повний людей, що рятуються від пожежі. Ірина ридає: «Куди? Куди все пішло?... а життя минає і ніколи не повернеться, ніколи, ніколи ми не виїдемо до Москви. Я у відчаї...”. Замислюється в тривозі Маша: «Як ми проживемо наше життя, що з нас буде?» Плаче Андрій: «Коли я одружувався, я думав, що ми будемо щасливі, усі щасливі... Але Боже мій...» Ще сильніше розчарований Тузенбах: «Яке мені тоді, три роки тому, увижалося щасливе життя! Де воно?» У запої Чебутикін: «У голові порожньо, на душі холодно. Можливо, я і не людина, а лише вдаю, що у мене руки і ноги, і голова...” І чим упертіше мовить Кулигін: "Я задоволений...", тим видніше стає, які всі нещасливі.

Дія четверта Наближається осінь. Артилерійська бригада залишає місто: її переводять в інше місце, чи то до Польщі, чи то до Чити. Офіцери приходять попрощатися з Прозоровими. Федотик, роблячи фотографію на пам'ять, помічає: «... в місті настане тиша і спокій». Тузенбах додає: «І нудьга страшна». Маша розлучається з Вершиніним, якого вона так пристрасно покохала. Ольга, ставши начальником гімназії, розуміє: «У Москві, значить, не бути». Ірина вирішила прийняти пропозицію Тузенбаха, який вийшов у відставку: «Ми з бароном завтра вінчаємося, завтра ж виїжджаємо на цегельний, і післязавтра я вже в школі, починається нове життя...” Чебутикін розчулений: «Летіть, мої милі, летіть з Богом!». Він благословляє по-своєму і Андрія: «Знаєш, надінь шапку, візьми в руки палицю і вирушай... вирушай і йди, йди не оглядаючись. І чим далі підеш, тим краще». Але не призначено збутися навіть найскромнішим надіям героїв п'єси. Солоний, закоханий в Ірину, провокує сварку з бароном і вбиває його на дуелі. Надломленому Андрію не вистачає сил, щоб послухатися поради Чебутикіна. Батарея покидає місто. Звучить військовий марш. Ольга: «Музика грає так весело, бадьоро, і хочеться жити!... здається, ще небагато, і ми дізнаємось, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо. Якби знати! Якби знати, якби знати!»

Долі сестер Ось такі три сестри – Ольга, Маша та Ірина. Вони поміщені в міцну соціальну «клітку», і особисті долі всіх, що до неї потрапили, підвладні законам, за якими живе країна. Бажання сестер поїхати до Москви так і не здійснилося, бо всі вони залежали від життєвих обставин, від повсякденних негараздів, що отруювали їхні долі.

Висновок Питання про пошук сенсу життя, висловлене старшою сестрою Ольгою, є риторичним. Мало того, воно актуальне і в наш час. Чехов у п’єсі “Три сестри” намагався дати відповідь на нього. К і н е ц ь