Презентація на тему:
День Перемоги

«Час летить над нами. Але тінь свою залишає за нашою спиною. Чи не у цій тіні наше минуле й майбутнє?»   Американський романтик ХІХ ст.

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945рр. Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги.

Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

Ніхто не забутий; на попіл Ніхто не згорів: Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть. І доки є пам’ять в людей і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Їх прийняла війна, лишивши списки Загиблих у праведнім бою, Застигли в тузі обеліски, В гранітнім каміннім строю.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже не легко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні.

У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранамивійни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях– сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.

Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади.

Що ж залишиться після них

А залишиться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Спинись, проклятий супостате, На світ ввостаннє подивись: За тіло матері розп’яте Сини на пару піднялись! У бій за наші ниви,За ясний сміх дитячий, За юний спів щасливий, За славний труд гарячий. Вперед, полки суворі, Під прапором свободи, За наші ясні зорі, За наші тихі води. Сонце палило нестерпно, гнулось садове гілля: Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля. Рвали снаряди їй груди, Всюди гриміла війна, Падали скошені люди. Їх не щадила війна.

Бій розгортався лютий, Кулі, наче град. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Впав у траву солдат. Вдарило хлопця в груди, Вибухнув поруч снаряд. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Вмер молодий солдат. Мати довіку буде Сина свого виглядать. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Син її – той солдат. Нам тих розлук не забути, Мир нам повік врятувать. Тихо, вітри і люди, Тихо, вітри і люди. Спить під зорею солдат. Поки сонце ясне угріє, Й коли життя дає нам воно, Біль нам вічний, він не постаріє. Не кажіть: була війна давно!

Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. це важко усвідомити. Смерть однієїлюдини – це трагедія. А коли мільйони...

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

9 травня… Буде грім салютів, і поруч з нами в димній вишині повстають ті близькі і незабутні, хто назавжди лишився на війні. І будуть радість, будуть сум і сльози, багрянець квітів, спогади, пісні. Прийдуть до хат і сядуть на порозі, хто назавжди лишився на війні. Багато на нашій землі обелісків, вкарбовані в них золоті імена. Вклонися, людино, їм низько-низько, це – пам’ять, яку залишила війна.

У війни не жіноче обличчя...Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога

Дівчина в сірій шинелі, В куцих, простих чобітках Йшла, де взривались шрапнелі, Йшла з автоматом в руках. Дівчата в бої йшли крізь ночі, З калюж умивались дощем, Їм бачились коси дівочі Під грізним гарматним вогнем. Недобрії очі лякали, І танків боялись в бою. Але, як мужчини, вмирали, Землю обнявши свою.

А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв’язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Війна залишила сиротами сотні тисяч дітей…

Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.

День перемоги - це величне свято для усієї держави. Ви, молоде покоління, повинні вшановувати пам’ять тих, хто загинув, повинні віддячувати тим, хто залишився живий, ви маєте зробити все необхідне, щоб подібне лихо ніколи не повторилося. 9 травня 1945 – 2014

Пам’ятай!