Презентація на тему:
Юрій Клен

Юрій Клен (1891-1947) Благословись тепер скоряти шторми І мармур непіддатливий тесати, В устоєні, тверді, несхитні форми Навчись державну бронзу відливати!

Народився 4 жовтня 1891р. у селі Сербинівка на Поділлі. 1911р. вступив до Київського університету, де дістав грунтовну філологічну освіту. 3 початком першої світової війни був депортований до Архангельської губернії. Повернувся до Києва у 1918 р, був прийнятий до аспірантури при дослідному інституті УАН. Викладав разом з М.Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки. З 1931 року живе та працює в Німеччині, тісно співпрацює з поетами, які об'єднувались довкола «Вісника» Д. Донцова 30 жовтня 1947 року поет помер

Брав участь у діяльності Всеукраїнської академії наук. Перекладав твори Байрона, Шеллі, Рільке, Верхарна, Шекспіра, Рембо; Пропагував німецькому читачеві творчість М. Рильського, М. Драй-Хмари Викладав у школах Києва та Мюнстера Друкував твори у “Віснику”

Творчий доробок: “На переломі”(20-ті рр) “Сковорода” “Жовтень1917” “Провесна” Цикл “Осінні рядки”(1929) “Жанна д‘Арк” “Прокляті роки”(1937) збірка “Каравели”(1943) “Попіл імперії” (1943-47)

“Беатріче”   І   Тебе співець, піднісши понад зорі, Таким безсмертним світлом оточив, Що досі ще крізь далечінь віків Пронизують нас промені прозорі.   Як жадібно ти ловиш, темнозора, Пливке, як пух, летюче листя слів, Коли дзвінкі дощі моїх рядків Шумлять, немов осінні осокори.   Що всі скарби, затоплені в морях! Раптову радість і той блиск дитячий, Який спалахує в твоїх очах, Не проміняю ні на що: неначе Блакитний місяць, виплива з долонь Твоє волосся чорне й смагла скронь.  

II   Ти вся ще провесна, о Беатріче! В тобі все світло ранкове зорі, Що ним співці, поети й малярі Колись наситили середньовіччя.   Ще перші сльози радості й горичі Дрижать, як на березовій корі, Але вже славлять янголи вгорі Твоє ім'я, благословенне тричі.   Поглянь, тепер твої всі ночі й дні Круг тебе дивним сяйвом заясніли І засліпили нас, мов крила білі: Бо серед скель в похмурій тишині Своїх терцин холодні діаманти Тобі вплітав у шату темний Данте

“Сковорода” Піти, піти без цілі і мети… Вбирати в себе вітер і простори, І ліс, і лан, і небо неозоре. Душі лише співать: ”Цвіти, цвіти!” Аж власний світ у ній почне рости, В якому будуть теж сонця і зорі, І тихі води, чисті і прозорі. Прекрасний шлях ясної самоти. Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу І мудрості вином розвести хугу. Бо, може, це нам вічний заповіт, Оці мандрівки дальні і безкраї, І, може, іншого шляху немає, Щоб з хаосу душі створити світ.