Презентація на тему:
"Вишні"

Вишні Богдан – Ігор Антонич Підготували учні 11 класу Юрій Кінаш Максим Гіцман Петро Ферій

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 

Мета фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Вірш Антонича «Вишні» був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру. Не зрозумілі їм були й метафори поета:  Віршовий розмір: шестистопний ямб з допоміжною стопою пірихієм. Вірш написано16 квітня 1935 року.

«Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,  На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.»  Образ поета-хруща на шевченківській вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі..., частина, органічно зв'язана з загальним біологічним ростом... образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи...»

Далі Антонич пояснює своє «перевтілення» в «хруща», як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках «Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко» , «як за Шевченка» чітко просліджується зв'язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть». 

У своєму роз'ясненні до вірша «Вишні» Антонич пише: «Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв'язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів».

Символи Вишня — символ свiтового дерева життя, сонця, святе Боже дерево, утiлення образу дiвчини, матерi, рiдної домiвки, рiдного краю, любовi, злагоди, символ України. Про нього складено багато пісень, балад, на його гілочках ворожили: ставили гілочку взимку в хаті й чекали, щоб зацвіла, пророкуючи дівчині швидке щасливе заміжжя, а в родині – врожай та добробут. Образ вишні – архетип рідної оселі, краю, України – до вершин національної символіки підніс у поезії «Садок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченко. Вишневий сад — це i окраса обійстя, що вабить прохолодою, де приємно відпочити, особливо пiсля лiтнього спекотного дня, i ознака маєтностi, достойності. Україна - пряме значення, рідний край, у який разом з автором залюблений ліричний герой.

Поезія «Вишні» виказує глибоку любов автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Тому він називає свою батьківщину не інакше, як «моя країно зоряна, біблійна й пишна».  У тогочасній ліриці, особливо авангардистській, традиційні символи вважалися застарілими, такими, що не відповідають урбаністичному світові. Але в митця інша думка, і він знаходив в архетипних образах ознаки нашої ментальності, що не втрачають свіжості й до нашого часу.

Вірші Б.-І. Антонича збагачують духовний світ людини, відбивають багату гаму тонів і фарб довколишнього світу, переконують, що щастя людини — в її гармонійній єдності з природою. Словацький поет Мікулаш Неврлий, який упорядковував збірку Б.-І. Антонича у Братиславі, так відгукнувся про творчість українського поета: «Його вірші Читаються з відкритими очима здивованої дитини, з глибоким внутрішнім хвилюванням». Дмитро Павличко сказав: « Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

Дякуємо за увагу!