Презентація на тему:
Т.Шевченко. Сон

Т.Шевченко "Сон" ("У всякого своя доля...")

Поема (комедія) “Сон” і сучасна поетові суспільно-політична дійсність. Композиційний прийом “Сну” , його роль для розширення можливостей поетичного зображення. Протистояння імперського режиму і вільнодумної, національно свідомої особистості. Сатиричний пафос поеми, його спрямування.

Улітку 1844 року Шевченко написав один із найвидатніших своїх творів, нищівну сатиру на деспотичний режим Миколи І - поему «Сон» («У всякого своя доля»). Це одна з найбільших вершин політичної поезії Шевченка. Пафос викриття самодержавно-кріпосницького ладу виявився у цьому творі з небаченою до того глибиною й силою.

Твір має підзаголовок «Комедія», що вказує, однак,  на драматичну його форму, а на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми. Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та їх оцінки.

Створений у поемі образ безіменного розповідача не тотожний реальному авторові - Шевченкові, але скільки-небудь помітної ідейно-психологічної відстані між ними нема. В усьому основному й істотному образ розповідача наближений до автора і є речником його думок і оцінок, виражає його ставлення до подій, відтворених у поемі.

Образ розповідача в поемі багатогранний, багатоплановий, складний. Він  «маска» автора, його друге «я». Разом з тим розповідач - не тільки умовна «маска» автора. Він виступає як самостійний образ. Це - безпосередній учасник подій і пригод, в поемі .

Свідомість і внутрішній світ героя-розповідача в деяких частина» твору відокремлені від авторської свідомості. Ведучи розповідь переважно в серйозному, іноді - патетичному тоні, розповідач часом вдається до ледь помітної містифікації, вдаючи з себе то підпитого ш жонатого гульвісу, то провінційного простачка, який уперше потрапив до столиці де все викликає у нього подив.

Шевченко надав образові розповідача різнобічності, здатності вдаватися до гри і містифікації, бути не тільки «маскою» автора, а й виступати в «масці з власною волею - волею організатора розповіді. Поет повертає умовного читача то одним, то іншим боком, показує його то як інтелігента-демократа, а палкого борця, яким був він сам, то як «людину з народу», що потрапляє в незвичну для себе обстановку. Це яскраво індивідуалізує образ розповідача, над йому життєвої повнокровності й виняткової художньої сили.

Образ розповідача розкривається поступово в кожній новій частині твору І новими рисами й гранями. В усій своїй цілісності він постає лише з усієї сукупності сцен, картин та епізодів поеми; Але деякі основні, визначальні його риси виступають у найперших же рядках поеми, що передують розвиткові сюжетній подій, тобто розповіді про сон. Рядки ці передають роздуми розповідача про суспільні болячки, про «долю» II «шляхи» людини в умовах соціального розбрату та моральної спустошеності суспільства .

Ця сатирична галерея суспільних хижаків, здирників і хапуг виростає в характеристику суспільства, де панує розбрат, де людина людині - вовк. Змалювавши соціально точну, глибоко правдиву та яскраву галерею суспільних хижаків, розповідач тут же підходить до зображення з іншого, протилежного боку. Думка його переноситься на інше, не менш небезпечне зло - байдужість тих, хто примирився з насильством і гнітом, хто потурає злу своєю пасивністю й покорою.

Розповідач закликає прокинутись від духовної сплячки, скинути з себе віру, с шукати «раю» на тім світі, будить почуття гідності, проголошує природну рівність людей. Своє обурення покірливістю «братії» розповідач висловлює зневажливим, порівнянням «як ягнята». У рядках про смиренну «братію» мова розповідача набуває нового емоційного напруження, викривальної патетики, пристрасного осудливого пафосу. У поемі проведена чітка антитеза між прагненнями.

З різкого осуду розповідачем і здирників та хапуг, і інертної, немічної юрби випливає, що сам він поза ними. Він не з тих і не з інших. Хто ж тоді він? Це запитання прохоплюється в нього ж самого: «І той, і той, а хто ж то я?» І тут інтонація розповіді знов змінюється, мова розповідача стає іронічно-жартівливою, набуває зниженої тональності .

Прохопившись питанням, оповідач немовби ухиляється од відповіді на нього і постає в новій «масці» - в «масці» іронічного жартівника, підпитого гульвіси, що «попідтинню» повертається додому, до пустої своєї хати, «з бенкету п’яний уночі».

Презентацію підготувала учениця 9 –А класу Денисенко Анна