Презентація на тему:
Т.Г. Шевченко – видатний художник України

Тарас Григорович Шевченко – художник. (до 200-річчя від дня народження) Презентацію створили учителі української мови та літератури Кам’янець - Подільського НВК №13 Кучерява Ж. М., Болтанюк Л. М. .

Т.Г. Шевченко успішно закінчив Петербурзьку Академію мистецтв (1844 р.) Його образотворчий доробок сягає тисячі найменувань. Це картини олійними фарбами, сепією, малюнки аквареллю, олівцем та офорти. За успіхи у гравіюванні він був удостоєний звання академіка, а сучасники називали його російським Рембрандтом.

Великий син українського народу Т. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям в українському мистецтві. Три роки Шевченко відвідує навчальні класи Товариства заохочення художників і малює картини на історичні та міфологічні сюжети. Завдяки допомозі таких яскравих особистостей, як Жуковський, Вільєгорський, Венеціанов, Брюллов, кріпак Шевченко отримав волю і став студентом Петербурзької Академії мистецтв. Упродовж семи років навчання Тарас був тричі нагороджений срібними медалями.

Саме з цих робіт бере витоки глобальна тема, що стане для Шевченка основною впродовж усього життя. Це тема України, її минулого, сучасного і вимріяного у серцях простого люду щасливого майбутнього. Учнівські роботи Шевченка (1835-1837 рр.)

«Смерть Богдана Хмельницького» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1836—1837 роках в Санкт-Петербурзі. Розмір 30,8 х 45,1. На звороті олівцем рукою Дениса Залєського, сина Богдана Залєського, напис польською мовою: Смерть гетьмана Богдана Хмельницького роботи Тараса Шевченка. В томі 4-му творів Богдана Залєського, стор. 104, є згадка автора про цей малюнок: «Блаженной пам’яті Костянтин Свідзінський за кілька днів перед смертю прислав мені також приємний спомин про Шевченка: оригінальну акварель смерті Богдана Хмельницького та ескіз олівцем козацького бенкету.»

СМЕРТЬ ОЛЕГА, КНЯЗЯ ДРЕВЛЯНСЬКОГО. Туш, 1836.

«Смерть Олега, князя древлянського» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1836 році в Санкт-Петербурзі тушшю і пензлем на папері. Розмір 27,5 х 38,9. Зліва внизу тушшю дата і підпис автора: 1836 р. , Т. Шевченко. Сюжетом для малюнка став епізод міжусобної боротьби з історії Київської Русі — загибель древлянського князя Олега в 977 році під час нападу на нього його брата, київського князя Ярополка, підмовленого на це воєводою Свінельдом. Зміст і деталі малюнка збігаються з описом закінчення походу Ярополка в «Истории государства Российского» М. М. Карамзіна.

“ Смерть Лукреції ”

«Смерть Лукреції» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1835 році в Санкт-Петербурзі тушшю на папері. Розмір 34,3 х 50,3. Зліва внизу тушшю дата і підпис автора: 1835 р. , Т. Шевченко. Малюнок виконано на одну з поширених на той час в Академії мистецтв тем «історичного живопису». До цієї ж тематичної групи належать роботи Шевченка «Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії», «Смерть Сократа». Лукреція — легендарна героїня стародавнього Риму. Збезчещена Секстом Тарквінієм, сином царя Тарквінія Гордого, Лукреція заподіяла собі смерть. На малюнку зображено смерть Лукреції; біля неї її чоловік, батько, їх друзі і серед них Люцій Брут, який, вийнявши ніж з грудей Лукреції, дав слово помститись.

“ Македонський виявляє довір'я своєму лікарю Філіппу ”

«Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1836 році в Санкт-Петербурзі. Розмір 26 Х 35,7. Зліва внизу аквареллю дата і підпис автора: 1836, Шевченко. На малюнку зображено хворого Александра Македонського, який, незважаючи на одержану записку з повідомленням про намір лікаря Філіппа отруїти його, передавши цю записку лікарю, з повним довір’ям п’є його ліки. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

“ Смерть Сократа ”

«Смерть Сократа» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1837 році в Санкт-Петербурзі. Розмір 24,5 х 32,3. Зліва внизу тушшю дата і підпис автора: 1837, Шевченко. На малюнку зображено засудженого на смерть Сократа у в'язниці, який, тримаючи в руці келих з отрутою, звертається з промовою до своїх учнів. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

“ Смерть Віргінії ”

«Смерть Віргінії» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в 1836 році в Санкт-Петербурзі. Розмір 25,1 х 35,7. Зліва внизу аквареллю дата і підпис автора: 1836. Шевченко. Сюжет малюнка взято з історії стародавнього Риму. Віргінія (V століття до н. е.) — дочка плебея Люція Віргінія. Аппій Клавдій, щоб оволодіти Віргінією, оголосив її рабинею свого клієнта Марка Клавдія. Батько Віргінії вбив свою дочку, щоб врятувати її від рабства. Закликане до повстання плебеєм Віргінієм римське військо повалило владу децемвірів.

“ Казка ”

«Казка» 1844. Папір, офорт. 21,6x17,7. На зображенні праворуч унизу авторські підпис і дата: Шевченко. 1844, посередині назва: «Казка», а нижче пояснювальний текст: "А відкіля і куди бог несе Господа москалю? І де таки табачку брали: чи несчимиричкою часом?! Бо ми вас знаємо піддобрики!!! — ...Изъ самой Расии идемъ на тот светъ, сударыня смерть , ... а табачок истинно Лубенский..." В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю. Діалог відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною. Можливо, вона тільки понюхає табачку, залишить "москалика" і піде собі далі. Пояснювальний текст, сюжет, образи пройняті гумором. Дія відбувається в полудень.

Техніки образотворчого мистецтва . Акварель. Олія. Олівець. Офорт. Сепія. Туш. Гравюра. Поезія Т. Шевченка здобула загальнонародне визнання, принесла її творцеві любов читачів і невмирущу славу. Але не менш багатою і цікавою є творчість Шевченка-художника. Поетична спадщина Т.Шевченка налічує понад 240 творів, а живописна – 1200 робіт. Лише ця кількість робіт свідчить про те, що малярству Шевченко приділяв багато часу й уваги. Він досконало володів олівцем, аквареллю, олією, білилом, офортом, сепією.

АКВАРЕЛЬ Акварель - живопис акварельними фарбами. Основна якість акварелі - прозорість і легкість зображення. Акварель - одна з найскладніших живописних технік. Удавані простота і легкість малювання аквареллю оманлива. Акварельний живопис вимагає майстерності володіння пензлем, майстерності бачення тону і кольору, знання законів змішування кольорів і нанесення барвистого шару на папір. В акварелі існує безліч прийомів: робота по сухій папері, робота по сирій папері ("A la Prima"), використання акварельних олівців, туші, багатошарова живопис, робота сухим пензлем, заливка, змивання, використання мастихина, солі, застосування змішаної техніки. Акварель, незважаючи на простоту і легкість малювання, складна мальовнича техніка. Акварельний живопис вимагає майстерності володіння пензлем, майстерності бачення тону і кольору, знання законів змішування кольорів і нанесення барвистого шару на папір.

Для акварельної роботи папір є одним з найважливіших матеріалів. Важлива її якість, тип, рельєф, щільність, зернистість, проклейка. Залежно від якостей паперу акварельні фарби по-різному наносяться на папір, вбираються, висихають. Заливка - дуже цікавий прийом в акварелі. Плавні переходи кольорів дозволяють ефектно зображати небо, воду, гори. Мастихин використовується не тільки в живописі олією, але і в акварельному живописі. Мастихином можна підкреслювати обриси гір, каменів, скель, хмар, морських хвиль, зображати дерева, квіти . Вбираючі властивості солі використовуються для отримання цікавих ефектів в акварелі. За допомогою солі можна прикрасити луг квітами, отримати рухливо повітряне середовище в картині, рухливі тональні переходи.

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка. Праву руку простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух, та слухає вона ворожку уважно. Постать циганки подано лише до половини, вона стоїть за огорожею. Картина зображає сцену з народного життя. Це, очевидно, й стало причиною, що Шевченку жодного разу не присуджували золоту медаль, бо сюжети з повсякденного життя вважалися “ низькими ” . За цю картину Т.Шевченко втретє здобув срібну медаль. На сьогодні картини немає, її хтось купив і подальша доля невідома – зберігся лише акварельний малюнок. “ Циганка-ворожка ”.

“ ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА З ЗАХОДУ.” Акварель, 1846.

“ ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА З ПІВДНЯ.” Акварель, 1846”

Почаївська лавра з півдня, 1846. Папір, акварель. 28,9 х 37,8. 21 вересня 1846 року Тарас Шевченко за завданням Археографічної комісії виїхав до Київської, Подільської і Волинської губерній. Йому було доручено відвідати Почаївську лавру та замалювати її зовнішній вигляд, інтер'єр собору і краєвид, який відкривається із лаврської тераси на околиці. На малюнку зображено осяяний сонцем архітектурний комплекс Почаївської лаври з Успенським собором у центрі. На передньому плані вбога хатинка під солом'яною стріхою, а поряд повітка й хлів. Подвір'я обнесене похиленим тином із розчиненими ворітьми. До лаври в'їздили дорогою, що веде нагору. При в'їзді ліворуч — двоповерховий будинок архієрея, праворуч — одноповерховий готель, в якому проживав Шевченко. Напрочуд вдало художник передає гру яскравих осінніх кольорів і світлотіньових контрастів: блакитно-сіре хмарне небо, прозоре повітря, жовтаво-зеленувате листя дерев, сліпучо-білі споруди Успенського собору. Все це характеризує Шевченка як великого колориста, зрілого майстра архітектурного пейзажу.

“ ПОРТРЕТ В.П.ЕНГЕЛЬГАРДТА.” АКВАРЕЛЬ,1833. Ще змалку Тарас захоплювався малюванням і шукав учителя, який би зміг його навчити малярству, та замість цього попав на кухню кухарчуком, а згодом козачком у покої пана Енгельгардта . Помітивши неабиякий хист у свого козачка, пан віддав його в науку до майстра живописного цеху в місті Петербурзі – Ширяєва. У літньому саду Тарас випадково познайомився зі студентом Академії мистецтв Сошенком. Саме він відкрив “ діаманта у кожусі ”, як назвав Тараса професор Академії Карл Брюллов.

“ Голова жінки ”

“ Марія ” «Марія» — малюнок Тараса Шевченка виконаний ним в Санкт-Петербурзі в 1840 році за поемою О. С. Пушкіна «Полтава». Папір, акварель, бронза. Розмір 24,7 × 20,1. Зліва внизу аквареллю дата і підпис автора: 1840 Шевченко. Малюнок відповідає словам поеми: «Еще Мария сладко дышит, Дремой обнятая, и слышит Сквозь легкий сон, что кто-то к ней Вошел и ног ее коснулся. Она проснулась — поскорей С улыбкой взор ее сомкнулся От блеска утренних лучей… Вздрогнув, она глядит… и что же? Пред нею мать…» У літературі зустрічається під іншими назвами та датами: «Мотря Кочубей в палатах Мазепи», 1841 — 1842, та «Сон Марии», 1841 — 1842.

“ Натурщиця “

“ Портрет Є. П. Гребінки ” Портрет Євгена Павловича Гребінки — портрет українського письменника-байкаря Євгена Павловича Гребінки виконаний Тарасом Шевченком аквареллю на брістольському картоні в 1837 році у Петербурзі. Справа олівцем дата і підпис автора: 1837р. Шевченко. На звороті начерк руки до цього ж портрета. До 1914 року портрет публікувався під назвою «Портрет невідомого». Нинішню його назву встановив академік В. Щурат. Портрет зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

“ Церква в Суботові “ У червні 1843 року Шевченко приїхав до Києва.  Вивчаючи місцеву старовину, готував малюнки для художнього альбому "Живописная Украина", який мав намір саме тоді видавати.  "…Я рисую тепер Україну — і для історії прошу вашої допомоги; я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачте, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге — як теперішній народ живе, втретє — як він колись жив і що виробляв..." (Лист до Бодянського від 29 червня 1844 р.)

« Богданові руїни в Суботові. » Акварель [IV -- X 1845]. «Богданові руїни в Суботові» — малюнок Шевченка з альбому 1845 року (зворот 12-го аркуша), виконаний у квітні — жовтні 1845 року. Зліва, трохи нижче центра, на малюнку чорнилом напис рукою Шевченка: Богдановые руины въ Суботови. Датується часом перебування Шевченка на Полтавщині та Київщині. В літературі зустрічається під назвою «Дом Хмельницкого в Субботове».

“ Костьол св. Олександра в Києві ”

Костел, названо на честь Олександра І, збудовано в 1817-1842 роках. Автор першого проекту невідомий (можливо, архітектор В. Беретті), а закінчував будівництво архітектор Ф. І. Мєхович. Костел зведено у місцевості, що з давніх-давен відома як Лядська слобода. Неподалік, на Козиному болоті, в будинку Івана Житницького, влітку 1846 року мешкав Шевченко. Збудований у стилі класицизму, костел окремими деталями (колонадою, великою банею з двома вежами і чотирикутним портиком головного фасаду з вулиці Костьольної) дещо нагадує архітектурні форми папського Риму. Праворуч, за огорожею, зелена парость молодих дерев, а далі, на тлі блакитного з білими хмарами неба, чітко вимальовуються будівлі Михайлівського Золотоверхого монастиря. Ліворуч, за тополями, — залишки кріпосного валу, а вдалині — Університет святого Володимира. Поруч із костелом - будинок настоятеля, котрий у перебудованому вигляді зберігся до наших днів.

“ БЕРЕГ ОСТРОВА МИКОЛАЯ.” Акварель, 1848.

Берег острова Миколая, 1848-1849. Папір, акварель. 15,3x28,7. Малюнок рівнинної частини нововідкритого острова в Аральському морі, названого на честь імператора Миколи І. Піщаний берег, порослий високим очеретом і низькими кущами саксаулу. Над ним — безмежне вечірнє небо, підсвічене останніми сонячними променями. Ліричний пейзаж ніби перегукується з поезією Шевченка: І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть, Без вітру гнеться. Боже милий! Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі, Понад оцим нікчемним морем Нудити світом ?

ОЛІЯ Живопис олією на полотні - найпопулярніша техніка живопису. Живопис олією дає майстру безмежне число способів зображення і передачі настрою навколишнього світу. Пастозні або повітряні прозорі мазки, крізь які видно полотно, створення рельєфу мастихином, лессировка, використання прозорих фарб, що криють різні варіації змішування квітів - все це різноманіття прийомів живопису маслом дозволяє художнику знайти і передати настрій, обсяг зображуваних предметів, повітряного середовища, створити ілюзію простору, передати багатство відтінків навколишнього світу. Олійний живопис має свою особливість - картина пишеться в декілька шарів (2-3), кожному шару необхідно висохнути кілька днів в залежності від використаних матеріалів, тому картина маслом пишеться від декількох днів до декількох тижнів.

Найбільш прийнятним для олійного живопису є льняне полотно. Воно міцне, відрізняється живою фактурою. Ці полотна бувають різної зернистості. Для портрета і живопису з детальним промальовуванням використовують дрібнозернисте, більш гладке полотно. Грубозернисте полотно підійде для живопису з вираженою фактурою (камені, скелі, дерева), пастозного живопису та живопису мастихином. Раніше використовувалася техніка лессировок (нанесення фарб тонкими шарами) , тому шорсткість льняного шару надавала картині витонченості. Зараз у живописі часто використовується техніка пастозних мазків. Тим не менш, якість полотна важлива для виразності картини. Бавовняне полотно - міцний і недорогий матеріал, підходить для живопису пастозними мазками.

У живописі олією використовуються такі основи , як мішковина, фанера, оргаліт, метал, папір. Полотна бувають натягнуті на картон і на підрамник. Полотна на картоні тонкі , не бувають великих розмірів і не перевищують розміру 50 х 70. Перед роботою маслом полотна проклеюють і ґрунтують. Це необхідно для того, щоб олійна фарба не руйнувала полотно, і щоб фарба добре лягла на полотно. Картини олійними фарбами найчастіше пишуть, встановлюючи полотно на мольберті. В олійному живописі використовують техніку роботи мастихином. Мастихин - інструмент з гнучкої сталі у вигляді ножа або лопатки з вигнутою ручкою. Різна форма мастихина допомагає домогтися різної фактури, рельєфності, об'ємності. Мастихином можна також наносити рівні й гладкі мазки. Лезо мастихина можна також використовувати для створення тонких ліній - вертикальних, горизонтальних, хаотичних .

“ ГОЛОВА МАТЕРІ.” Олія, 1838.

«Голова матері» — малюнок роботи Тараса Шевченка виконаний ним у Санкт-Петербурзі в 1838—1840 роках. Розмір 68 х 58. Зображення в овалі. Зліва внизу за межами овалу олійними фарбами напис: списано Т. Ш. . Малюнок є навчальною копією голови матері з картини К. Брюллова «Останній день Помпеї». При виконанні копії Шевченко від себе домалював частину покривала на голові та на лівому плечі. Дата визначена на підставі порівняння копії з іншими олійними роботами Т. Г. Шевченка академічного періоду. Атрибуція належить С. Є. Раєвському. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

“ Портрет П. Закревського ”

«Портрет Платона Закревського», 1843. Полотно, олія. 52 х 40,1. Платон Олексійович Закревський (1801 — 1882) — поміщик, один з власників села Березової Рудки, полковник у відставці, старший брат Віктора Закревського, чоловік Ганни. Шевченко познайомився з родиною Закревських 29—30 червня 1843 року у Тетяни Вольховської у Мойсівці, неодноразово бував у їхньому маєтку, заприятелював з молодшим братом Віктором і 15—24 грудня цього ж року виконав на згадку їхні портрети. На портреті виразно простежується особливість творчого методу художника: збереження найхарактерніших індивідуальних рис зображуваного. Чітке моделювання обличчя, не позбавленого сили й енергії, зосереджений і заглиблений у себе погляд, сіро-темна колірна гама — все це створює злегка суворий і внутрішньо напружений образ сильної особистості. Шевченко не зумів подолати дещо прохолодно-стримане власне ставлення до особи портретованого.

“ Портрет Ганни Закревської ” Шевченка зачарувала ця жінка, в листах до друзів називав її “ Ганною вродливою ”. Пізніше, перебуваючи на засланні, він напише: Оце нагадую. Ніколи Ти не здавалася мені Такою свіжо-молодою І прехорошою такою Так, як тепер на чужині, Та ще й в неволі…

Портрет Ганни Закревської 1843. Полотно, олія. 51 х 39,6. Ганна Іванівна Закревська (уроджена Заславська, 1822 — 1857) — дружина Платона Закревського. Про намір намалювати її портрет художник писав у листі до Віктора Закревського (брата її чоловіка): "А Ганні вродливій скажи, що як тільки очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень..." Портрет виконано 15—24 грудня 1843 року. Погрудне зображення, закомпоноване в овал, привертає увагу гармонійною цілісністю образу. На червоно-малиновому тлі, що контрастує з блакитною сукнею, створено витончене обличчя "Ганни вродливої" з довірливо лагідним поглядом. Художник вдало відобразив духовний стан і емоційний настрій портретованої, виявивши себе добрим знавцем жіночої психології. Твір засвідчує не лише високий професіоналізм художника, а й його щире захоплення цією жінкою. На засланні поет присвятив Ганні Закревській вірш Г. 3." ("Немає гірше, як в неволі"). З її ім'ям пов'язана поезія "Якби зустрілися ми знову". Особливості колористичного мислення Шевченка-художника позначилися і на його поетичних творах, у яких переважають кольорові образи. Прикладом у даному разі є сприйняття поетом і художником кольору очей Ганни: І тими очима, Аж чорними-голубими, І досі чаруєш людські душі?

“ Катерина ” Створена за мотивами власної однойменної поеми. Зберігається ця картина у Києві в музеї Шевченка. Це єдина картина, яка збереглася з часів навчання Шевченка в Академії.

«Катерина» — картина Тараса Григоровича Шевченка виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі. Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С.Тарновського: «...Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тільки не плаче..., а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.» Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842, Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842, Т. Шевченко. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.

“ Селянська родина “ 1843 рік. Шевченко, після довгої розлуки з Україною, має змогу побачити рідний край, зустрітися з рідними. Подорожує Чернігівщиною, Київщиною, Полтавщиною.

«Селянська родина», 1843. На картині під час реставрації 1928 року виявлено праворуч унизу залишки авторського підпису. Художник написав картину під час першої подорожі Україною. В цьому реалістичному, далекому від академічних канонів полотні Шевченко відтворив родинну сцену біля хати: молоде подружжя втішається першими кроками своєї дитини. Сніп сонячного проміння падає на стіну хати, на обличчя, увиразнює білий одяг чоловіка і сорочку жінки. Світло є виразником змісту. За його допомогою художник виділяє головних персонажів, моделює складки одягу, особливо сорочку чоловіка, відтворює простір та повітря, яким наче напоєно картину. Контрастом до променистих теплих тонів звучать затінення — де напіввиразні й м'які, а де глибші й темніші. У композиції полотна, у трактуванні образів відчувається відгомін традиційного сюжету "Свята родина", до якого часто зверталися Шевченкові сучасники. Домінують на картині теплі вохристо-червоні відтінки. Вирізняється градація коричневого кольору — від майже чорного (тінь за спиною чоловіка) до ледь означеного коричневого (плахта жінки). Білим кольором з ніжним золотавим відтінком змальовано найяскравіші місця (сорочку, стіну хати). Підставою для датування картини є ескізи та етюди, виконані 1843 року.

І ось, нарешті, Шевченко на волі. Подорожуючи кораблем з Астрахані до Новгорода, милуючись берегами Волги, художник робить начерки. Майже два десятки портретів написав він у Нижньому Новгороді . Тут були створені шедеври, найвищі досягнення Шевченка - портретиста – портрети М. Щепкіна та А. Олдріджа .

«Портрет Айри Олдріджа». Кольоровий папір, олівець (35,6 х 28,32), 1858. Внизу на портреті білим олівцем авторський підпис і дата: 1858. Т. Шевченко, 25 грудня та чорнилом автограф А. Олдріджа: Jra Aldridg. Шевченко познайомився з А. Олдріджем під час гастролей його у Петербурзі (XI — XII 1858 p.). Очевидець зустрічей Шевченка і Олдріджа — дочка Ф. П. Толстого К. Ф. Юнге у своїх спогадах так пояснює їх дружбу: «Кроме сходства характеров, у этих двух людей было много общего, что возбуждало в них глубокое сочувствие друг к другу: один в молодости был крепостным, другой принадлежал к презираемой pace; и тот и другой испытали в жизни много горького и обидного, оба горячо любили свой обездоленный народ». Розповідаючи про виконання Шевченком портрета Олдріджа, К. Ф. Юнге пише: «Особенно памятны мне сеансы в мастерской Шевченка, когда он писал трагика... Мы с сестрой усаживались с ногами на турецкий диван, Олдридж — на стул против Шевченка, и сеанс начинался. Несколько минут слышен был только скрип карандаша о бумагу, но разве мог Олдридж усидеть на месте. Он начинал шевелиться, мы кричали ему, чтобы он сидел смирно, он делал гримасы, мы не могли удержаться от смеха. Шевченко сердито прекращал работу.

Олдридж делал испуганное лицо и снова сидел некоторое время неподвижно. «Можно петь?» — спрашивал он вдруг. «А ну его, пусть себе поет», — говорил Шевченко. Начиналась трогательная заунывная негритянская мелодия, постепенно переходила в более живой темп и кончалась отчаянным джигом, отплясываемым Олдриджем посреди мастерской. Вслед за этим он представлял нам целые комические бытовые сцены (он был превосходный комик); Тарас Григорьевич увлекался его веселостью и пел ему малорусские песни; завязывались разговоры о типических чертах разных народностей, о сходстве народных преданий и т. д. Несмотря на то, что это веселое и интересное времяпрепровождение, к нашему с сестрой удовольствию, очень затягивало сеансы, портрет был таки окончен и вышел живым и похожим» (Е. Ф. Юнге, Воспоминания, М., Книгоиздательство «Сфинкс», [Б. p.], стор. 167 — 170).

«Портрет Михайла Семеновича Щепкіна». Тонований папір, італійський та білий олівець (35,8 х 28,7)1858. Справа внизу білим олівцем авторська дата та підпис: 1858р., Т. Шевченко. У щоденнику від 16 березня 1858 р. Шевченко записав: «Нарисовал портрет, не совсем удачно, Михайла Семеновича. Причиной неудачи были сначала Максимович, а потом Маркович. Пренаивные посетители. Им и в голову не пришла поговорка, что не вовремя гость — хуже татарина» (див. т. V, стор. 158). В роботі М. Калаушина «Т. Г. Шевченко в портретах и иллюстрациях» (Л., 1940, стор. 150) помилково датується 1859 р. 1898 р. експонувався на виставці в пам’ять В. Г. Бєлінського («Альбом выставки, устроенной обществом любителей российской словесности в память В. Г. Белинского», М., 1898, табл. 25), 1939 р.

“ Портрет М. Рєпніна ”

«Портрет Миколи Григоровича Рєпніна». Полотно, олія (63,6х50,5). [Яготин]. Копія з портрета роботи швейцарського художника Йозефа Горнунга (1792 — 1870), оригінал якого зберігається в фондах ДМШ. М. Г. Рєпнін — старший брат декабриста С. Г. Волконського, поміщик містечка Яготина, де Шевченко перебував неодноразово під час подорожі Україною. Дата встановлена відповідно до даних в листі В. М. Рєпніної до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 p., де вона писала: «...я уехала с родителями в Седнево. В наше отсутствие Шевченко снова побывал в Яготине, у моего брата и моей невестки, чтобы посмотреть портрет папы, писанный Горнунгом, так как ему заказали две копии этого портрета. Уезжая, он обещал еще раз приехать на две недели. Затем мы вернулись и однажды вечером в октябре входит мой брат вместе с господином, которого он тут же представляет моим родителям: это был он [Шевченко]» («Русские пропилен», т. II, М., 1916, стор. 205).

“ Портрет Варвари Рєпніної “ Проживаючи в Яготині, в маєтку князя Рєпніна, Шевченко написав портрет дочки князя – Варвари. У серці княжни спалахнула любов до поета, але він сприймав Варвару як друга, називав своїм янголом-хоронителем.

“ Портрет дітей В. М. Рєпніна ”

«Портрет дітей В. М. Рєпніна». Полотно, олія (40 х 51,3). [Яготин]. 1844. Зліва внизу червоною фарбою підпис автора і дата: Т. Шевченко. 1844. Портрет вмонтовано в овал. На портреті зображені Варвара та Микола Рєпніни — діти Василя Миколайовича Рєпніна — рідного брата Варвари Рєпніної. В листі до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р. В. М. Рєпніна писала: «...он [Шевченко] работал в мастерской Глафиры над портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они сидели смирно» («Русские пропилены», т. II, М., 1916, стор. 217). Портрет був закінчений не пізніше 10 січня — часу виїзду Шевченка з Яготина.

“ Портрет Є. Кейкуатової ”

«Портрет Єлизавети Василівни Кейкуатової». Полотно, олія (66,7 х 56,5). [Бігач]. 1847. Зліва внизу олійною фарбою дата і підпис автора: 1847. Т. Шевченко. Дата уточнюється часом перебування Шевченка в с. Бігач. Про своє перебування в с. Бігач, Чернігівського повіту Шевченко згадував у листі до А. І. Лизогуба від 16.VIІ 1852 р. (див. т. VI цього видання, стор. 68; спогади В. Демича — «Русская старина», кн. V, 1891, стор. 430, а також рапорт чернігівського губернатора кн. М. А. Долгорукову — «Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах», К., 1950, стор. 103). Єлизавета Василівна Кейкуатова, нар. 1813 p., походить з родини Лукашевичів (див. В. Л. Модзалевский, Малороссийский Родословник, т. III, K., 1908, стор. 209). Про неї також згадує В. Рєпніна в листі до Ш. Ейнара (див. «Русские пропилены», т. II, М., 1916, стор. 211, 221). В літературі портретована невірно визначається як Наталія Дмитрівна Кейкуатова. Вперше названа як Є. Кейкуатова у книзі С. Є. Раєвського «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (X., 1939, стор. 37).

“ На пасіці ”

«На пасіці». Попередні місця збереження: Київський державний музей російського мистецтва, ГКШ полотно, олія (53 х 41). [Н. р. V 1843]. До реставрації картини на звороті був напис, що невірно пояснював зміст картини: Dziewczyna rozmawiająca z kozaklem. Obrazek malowany przez Szewczemke. Нижче іншою рукою: Szewczenko (див. матеріали реставрації в фондах ДМШ). Зараз полотно дубльоване. Картину датовано за етюдом до неї (див. № 295), що знаходиться на звороті малюнка «Сліпий» («Невольник») з авторською датою 1843 р. С. Раєвський в статті «Невідома картина Т. Г. Шевченка» називає її «Дівчина, що розмовляє з козаком» («Літературна газета», 1936, № 41).

ОЛІВЕЦЬ Олівець - матеріал для малювання. Розрізняють олівці чернографітні й кольорові. Малюнок олівцем виконується на папері з використанням штрихування, тональних плям, передачі світлотіні. Акварельні олівці - вид кольорових олівців, водорозчинні. Прийоми використання акварельних олівців різноманітні: розмивання малюнка акварельним олівцем водою, робота намоченим у воді акварельним олівцем . За допомогою олівця можна отримати нескінченно багато відтінків, градацій тону. У малюнку використовуються олівці різні за ступенем м'якості. Починають роботу над графічним малюнком з конструктивного малюнка, тобто малюнка зовнішніх контурів предмета з використанням ліній побудови, зазвичай олівцем середньої м'якості H, HB, B, F, далі в тоновому малюнку, в якому вже відсутні лінії контурів предметів, а кордони предметів позначаються штрихуванням, при необхідності використовують більш м'які олівці. Найбільш твердий це 9H, самий м'який 9B.

У малюнку олівцем бажано якомога менше робити виправлень і акуратно використовувати гумку, щоб не залишати плям, так малюнок буде виглядати свіжим і акуратним. Розтушовуванням у малюнків олівцем краще не користуватися з тих же причин. Для нанесення тону застосовується прийом штрихування. Штрихи можуть бути різними за напрямком, довжиною, натиску олівця. Напрямок штриха (горизонтальний, вертикальний, похилий) визначається формою, розмірами предмета, рухом поверхні в малюнку. Портрет олівцем виходить дуже реалістичним і наповненим світлом. Адже за допомогою олівця можна передати безліч відтінків, глибину і об'ємність зображення, переходи світлотіні. Малюнок олівцем закріплюється фіксативом, так малюнок не втрачає свою чіткість, не розмазується навіть при його торканні рукою і зберігається надовго.

“ Портрет поліцейського ”

«Портрет поліцейського». Папір, олівець (25 х 22). [Нижній Новгород]. [Н. p. 20.IX 1857]. На папері водяний знак: Whatman Turkey Mill 1857. В Нижньому Новгороді, крім портретів П. А. Овсянникова, К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького, М. А. Фреліха, які репродукуються в цьому томі, Шевченко виконав також не знайдені досі портрети В. В. Кишкіна, І. П. Граса, М. О. Брилкіна, Олєйникова і О. Є. Бабкіна. Можливо, на цьому портреті зображений нижегородський ісправник О. Є. Бабкін, бо з нерозшуканих нижегородських портретів лише О. Є. Бабкін міг бути у військовому мундирі начальника повітової поліції (див. прим. до № 153). В літературі був відомий під назвою: «Портрет чиновника» (Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского, Чернигов, 1900, т. II, стор. 191, № 408).

У щоденнику Шевченко називає її «милая очаровательная землячка». Стомлене серце поета зігрівалось теплом і увагою Марії Максимович. Не раз Шевченко звертався до неї з проханням, щоб вона знайшла йому пару і женила його: “Жените, пожалуйста, а то как вы не жените, то и сам бог не женит. Так и пропаду бурлаком на чужбине... Сделайте же так, мое сердце единственное". Портрет Марії Василівни Максимович — дружини Шевченкового знайомого М. О. Максимовича.

“ Погруддя жінки ”

«Погруддя жінки». Папір, італійський олівець (47,5 х 38). [Вільно]. 1830. Копія з невідомого оригіналу. Справа під малюнком поверх стертого напису, в якому, за даними Харківського інституту науково-судової експертизи від 10.II 1941 p., прочитується: R: V.. N.. Григорьевъ, — напис олівцем: 1830 — Года Рисовалъ Тарасъ Шевченко. Весь напис, і особливо слово «Шевченко», нагадує його автограф. Зліва внизу чорнилом авторський напис: На память Александру Ивановичу Уварову Т.Шевченко. Внизу нерозбірливий напис олівцем. Про родину Уварових Т. Г. Шевченко згадує у повісті «Художник»: «Праздник встретил я в семействе Уваровых. Не подумайте — графов. Боже сохрани, мы еще так высоко не летаем. Это простое, скромное, купеческое семейство, но такое доброе, милое, гармоничное, что дай бог, чтобы все семейства на свете были таковы. Я принят у них как самый близкий, родной. Карл Павлович тоже их нередко посещает» (т. IV цього видання, стор. 169, 175, 176; т. V, стор. 176, 177, 182). В літературі зустрічається під назвою «Жіноча голівка» («Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї», X., 1934, стор. 14, № 4).

“ Натюрморт ”

«Натюрморт». Папір, олівець, сепія (32,7 х 24,4)1860. Зліва вгорі рукою Шевченка позначено номер, що зараз напіввідрізаний: 3 або 5. В літературі інколи помилково датується роками заслання. За списком Честахівського цей малюнок разом з малюнком «Хлопчик-натурщик» (див. № 58) визначено як роботи, «рисовані в Петербурзі 1860 року» (№ 69 і 71). Дата підтверджується також зображенням на малюнку тих речей (настінного годинника, килима, різної скульптури та ін.), про які згадує Честахівський у списку предметів, що залишились в майстерні Шевченка після його смерті (Г. П. Паламарчук, Куточок майстерні художника, «Україна», К., 1961, № 9, стор. 18)

“ ДЕРЕВО. “ Олівець, 1845-1846.

«Дерево». Папір, олівець (30,4 х 23,5). 1845 — осінь 1846. За характером виконання малюнок близький до аналогічних зарисовок Шевченка 1845 — 1847 pp. Ця дата для даного малюнка може бути обмежена до 1845 — 1846 pp., оскільки Шевченко був арештований 5.IV. 1847 p., коли рослинність не була ще так розвинена, як це зображено на малюнку. Попередні місця збереження: ЧМТ — № 398, ЧІМ, ГКШ. В літературі згадується під назвою «Дуб» (І. Плещинський, Малюнки й акварелі, «Образотворче мистецтво», К., 1939, № 2 — 3, стор. 57). 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 24).

“ ХАТА НАД ВОДОЮ.” Олівець, 1845.

«Хата над водою». Папір, олівець (15,9 х 24,3). [IV — X 1845]. Справа внизу чорнилом напис: «Хата над водою», вгорі чорнилом: № 97. На звороті ледве помітний начерк «Пейзаж з річкою» (не репродукується). Датується часом перебування Шевченка на Полтавщині та Київщині (див. прим. до № 113 — 126). /45/ За списком Честахівського — № 89. Попередні місця збереження: ЧМТ — № 183, ЧІМ, ГКШ. 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 20).

“ ПОРТРЕТ ЛИКЕРИ ПОЛУСМАКОВОЇ.” Олівець, 1860.

«Портрет Ликери Полусмакової». Тонований папір, італійський олівець (34х23,3). [Літо 1860] На звороті малюнка вгорі чорнилом рукою Б.Мікешина напис: «Симъ свидетельствую, что этотъ рисунокъ рисованъ поэтомъ Шевченкомъ и подаренъ моему отцу Академику М. Мікешину въ бытность его въ Академии художествъ вместе съ Шевченко. 17 сентября 1900 г. С.-Петербург. Б. Мікешин». Портрет датується часом знайомства Шевченка з Ликерою. Це знайомство відбулося влітку 1860 р. на дачі Н. М. Забіли-Білозерської в Стрєльні під Петербургом, де Карташевські залишили Ликеру на час свого від’їзду за кордон. Про це пише дочка Н. М. Забіли-Білозерської — Н. М. Кибальчич: «Родные мои летом [1860] жили на даче в Стрельне с Лукерьей» (Н. М. Кибальчич, Воспоминание о Шевченко, «Киевская старина», 1890, кн. II, стор. 177). З листа Шевченка до Н. М. Забіли-Білозерської від 18 вересня 1860 р. видно, що дружні відносини між Шевченком і Ликерою на той час уже порвалися (див. т. VI, стор. 219). /36/ Напис на звороті портрета підтверджує, що це є той самий малюнок, про який писав М. Й. Мікешин у своїх спогадах. «Он [Шевченко]... хотел изорвать очень мило набросанный им портрет своей неверной «любы»; но я портрет этот у него отнял и храню его доселе» («Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова и Микешина», Прага, 1876, стор. XXII).

“ ВИДУБЕЦЬКИЙ МОНАСТИР .” Олівець, 1843.

«Видубецький монастир», 1844. Папір, офорт. 17,1 х 24,2; 20,1 х 26,5; 36,1 х 41. Ліворуч унизу авторські підпис і дата, а праворуч назву повторено французькою мовою. На офорті зображено найдавнішу будівлю Видубецького монастиря — Михайлівську церкву, зведену сином Ярослава Мудрого Всеволодом Ярославичем, відновлену в XVII ст. коштом митрополита Петра Могили. Походження назви монастиря пояснюється легендою про прийняття християнства киянами: коли у Дніпро із Старокиївської гори було скинуто головного бога язичників — дерев'яного Перуна, кияни бігли вздовж річки, просячи свого ідола випливти, "видибати". Саме біля того місця, де Перун виплив, і було побудовано монастир. Перед глядачем відкривається простір вкритого купчастими хмарами неба, увінчана хрестом Михайлівська церква, прибережні кручі, дерева. Чіткий контраст світлотіні — від яскравих бліків освітлення крони одних дерев до повного затінення інших частин композиції, безмежна далечінь Дніпра, наявність жанрових мотивів свідчать про те, що Шевченко відтворив не просто архітектурну пам'ятку Київської Русі, а поетичний краєвид української природи. У колекції музею зберігається підготовчий малюнок до офорта.

ОФОРТ Офорт - від французького eau-forte - азотна кислота. Малюнок продряпується гравірувальною голкою у шарі кислотно - наполегливого лаку, що покриває металеву пластину. Подряпані місця протравлюються кислотою, а отримане поглиблене зображення заповнюється фарбою і відтискається на папір. (Французький художник Жак Калло: сепія "Великі нещастя війни" 1633р., Сепія "Нижчі" 1622р.) Акватинта - від італійського aquatinta - метод гравіювання, заснований на протравлюванні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленою асфальтованої або каніфольної пилом і зображенням нанесеним за допомогою кисті кислотовідштовхуваним лаком. Має величезну кількість відтінків від чорного до білого.

“ Вечір в Альбано поблизу Рима “

«Вечір в Альбано поблизу Рима (Ліс)». Папір, туш, перо, сепія (22,5 х 28,2). [Н. п. 25.V 1859]. На монтировочному аркуші по нижньому краю невідомою рукою олівцем напис: М. Лебедевъ 1836. Вечеръ въ Альбано вблизи Рима. Малюнок виконаний за однойменною картиною М. І. Лебедєва, яка належала Музею Академії художеств. Мотиви датування див. у примітці до однойменного офорта (№ 42). Як роботу Шевченка вперше опубліковано у статті М. І. Мацапури (журн. «Україна», К., 1961, № 5, стор. 28).

“ СВЯТА РОДИНА.” Офорт, акватинта,1858.

«Свята родина». Папір, офорт, акватинта 22 х 16,5; 26,9 х 18,8; (42,5 х 32). [V — 12.VII] 1858. /20/ Під зображенням зліва офортним штрихом запис: съ эскиза Мурильо гравир: Т. Шевченко 1858; посередині кирилицею: СВЯТАЯ СЕМЬЯ . Офорт виконаний за олійною картиною Мурільйо «Свята родина», що зберігається в Ермітажі (дерево, 24 ? 18 см, інв. № 337).

“ МАНГИШЛАЦЬКИЙ САД.” Офорт, акватинта.

«Мангишлацький сад». [1851 — 1852]. Назву серії малюнків встановлено на підставі офорта Б. Залеського «Мангишлацький сад» (альбом «La vie des steppes Kirghizes», Paris, 1865. Поверхня півострова складається з вапнякових нашарувань, покрита крейдяними буграми різноманітної форми і майже позбавлена рослинності. В деяких місцях півострова, між уламками скель та каміння, зустрічаються гаї тутових дерев. Такі ж дерева були вирощені поблизу Новопетровського укріплення та в урочищі Ханга-Баба. В пояснювальному тексті до згаданого офорта Бр. Залеський дає опис цього саду: «Недалеко від скелі «Монах» сотня тутових дерев, що мають в більшості дивовижні форми, росте в щілинах товстого шару вапнякових відкладень... Дерева ці досить великі, листя на них рясне; без сумніву, під скелями, які начебто нависли над ними, дерева ці сягають корінням води; без таких джерел як могли б вони рости під жагучим небом пустелі, в місцевості, зовсім позбавленій дерев? З часу збудування Новопетровського укріплення цей тутовий гай використовується як місце відпочинку» (стор. 47). В перші роки перебування в Новопетровському укріпленні (1851 — 1852) Шевченко неодноразово змальовував дерева Мангишлацького саду. Ці малюнки бачив у Шевченка М. Ф. Савичев при зустрічі з ним 1852 p.: «...в портфеле Шевченко были этюды каменистых балок, каменных обвалов и групп тутовых деревьев...» (газ. «Казачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53 — 54; «Літературний журнал», К., 1939, № 2, стор. 118). В літературі ці малюнки відомі переважно під назвами: «Дерева серед каменів» (І. Плещинський, Малюнки й акварелі, «Образотворче мистецтво», К., 1939, № 2 — 3, стор. 57;

“ ДУБ.” Офорт, акватинта, 1860.

«Дуб». Папір, офорт, акватинта 21,9 х 28,3; 27,7 х31,3; (33,7х50,5).1860. Справа внизу на відтиску офортним штрихом напис: А. Мещерскій. 1860. Зліва під зображенням: Грав. Т. Шевченко. 1860. Офорт виконаний за однойменним малюнком А. І. Мещерського. Дата уточнюється на підставі встановленого терміну подачі робіт на виставку в Академії художеств у 1860 р. Крім цього відтиска в ДМШ зберігається пробний відбиток цього ж офорта першого стану 1860 р. один з відбитків цього офорта експонувався на виставці в Академії художеств (див. А. А. Благовещенский, Шевченко в Петербурге, «Исторический вестник», 1896, т. 64, стор. 799; «Указатель художественных произведений, выставленных в залах имп. Академии художеств», СПБ, 1860, стор. 27, № 31). В літературі зустрічається під назвою «Пейзаж» (В. Г., Картины, рисунки и офорты Шевченка, «Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 84 — 85).

“ СТАРОСТИ.” Офорт, 1844

«Старости». Папір, офорт 18 х 25,6; 23,8 х 29,9; (26,8 х 35,2). [Пб.]. [Н. п. XI] 1844. Під зображенням зліва підпис автора і дата: Шевченко 1844. Посередині назва: Старости, нижче — ця ж назва, повторена французькою мовою. Зліва від неї — пояснювальний текст Шевченка до офорта: «Покохавшись лито чито два парубокъ з дивчиною, роспизнавше и уподобавше одно другого, парубокъ до дивчининого батька и матери посыла Старостивъ, людей добромовыхъ и на таку ричъ дотепныхъ; коли батько й маты поблагословлять, то дивчина перевязавше старостамъ рушники черезъ плечи, подае зарученому своему на тарильци, або крамну, або самодильну хустку. Справа від назви — цей же текст, повторений французькою мовою. Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до Я. Г. Кухаренка від 26.XI 1844 р. (див. прим. до № 92 — 97). Етюди та начерки до композиції див. в альбомі 1839 — 1843 pp. (№ 176, 177, 178, 185, 186, 187). /40/ Попередні місця збереження описаного примірника: Державний Ермітаж, ІТГ, ГКШ. Попередні місця збереження описаного примірника.

“ У Києві ”

«У Києві». Папір, офорт 17,6 х 25,7; 22,3 х 30; (36 х 44,3). [Пб.]. [III — 6 — 7. VI 1844. Зліва внизу рукою Шевченка вигравірувано дату і підпис: 1844р., Шевченко. Під зображенням посередині назва: «У Кыеви». Цей офорт в листах Шевченко називав «Печерська Київська криниця». Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до О. М. Бодянського від 6 — 7.V 1844 р. (див. прим. до № 92 — 97). Підготовчий рисунок, використаний до офорта, див. № 302; ескіз та етюди до рисунка див. в альбомі 1839 — 1843 pp. (№ 160, 162, 165). Експонувався на виставці художніх творів Т. Шевченка у Києві (Каталог, № 72). Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 р. знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження цієї дошки не встановлено. ДМШ, інв. № г — 307.

“ СУДНА РАДА “ Офорт, 1844.

«Судня рада». Папір, офорт 19 х 26,1; 26,1 х 32,1; (42,5 х 63,5). [Пб.]. [III — 6 — 7.V] 1844. Під зображенням зліва дата і підпис автора: 1844. Т. Шевченко. Посередині назва: СУДНЯ РАДА. Зліва від неї пояснювальний текст Шевченка до офорта: «Отаманъ сбира на село громаду колы що трапиця незвичайне на раду и судъ, коло оранды або на майдани, громада, порадывше и посудывше добре и давше миръ ворогамъ чито кару, розходыця пьючи почарци позвовои». Справа від назви — цей же текст, повторений французькою мовою. Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до О. М. Бодянського від 6 — 7.V 1844 р. (див. прим. до № 92 — 97). Ескізи та начерки до композиції «Судня рада» див. в альбомі 1839 — 1843 pp. — № 180, 184, 193 та етюд № 300. 1911 р. експонувався на виставці художніх творів Т. Шевченка в Києві (Каталог, № 72).

СЕПІЯ СЕПІЯ — фарба для малювання сіро-брунатного кольору, пізніше — фарби акварельного тону. Природна сепія використовувалася в Європі із середини XVIII ст. Сучасна сепія виготовляється штучним способом. Терміном «сепія» позначається й техніка малюнка, виконаного відповідним матеріалом. Малюнок сепії виконують аналогічно до акварелі — м'яким пензлем із використанням води. Природна сепія вирізняється сірувато-коричневим тоном неповної насиченості, штучна сепія буває різноманітною за кольоровими відтінками.

“ Портрет А. Ускової “. Сепія, 1853-1854 рр. Перебуваючи на засланні, Шевченко все-таки малював і жіночі портрети, в Новопетровському укріпленні було створено понад 20 портретів. Серед них – портрет Агати Ускової, дружини коменданта укріплення. В їх сім’ї поет знайшов щирий прийом, дружнє співчуття.

“ Портрет А. Ускової з донькою “

“ Діоген ”

«Діоген». Папір, сепія, бістр (23,1 ? 20,3). [Новопетровське укріплення]. [1856]. Справа внизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко. На звороті зліва внизу чорнилом рукою Шевченка напис: 10. Диогенъ. Діоген (414 — 323 pp. до н. е.) — старогрецький філософ-кінік, який нехтував вигодами життя, жив у бочці. Деталі цього малюнка — будяк та жук — зроблені за етюдами № 167, 171. В’юнка рослина, зображена на малюнку, повторена також на малюнках № 51, 52, 65. Мотиви датування див. у прим. до № 46. В. Ф. Анісов («Новий факт з біографії Т. Г. Шевченка», «Вісник АН УРСР», 1953, № 1, стор. 72) помилково датує цей малюнок 1851 р. Попередні місця збереження: Цвєтковська галерея, ДТГ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ. У 1909 — 1910 pp. експонувався на виставці малюнків та естампів в Академії художеств (Каталог, № 195), 1930 р. — на виставці творів Т. Г. Шевченка в бібліотеці імені В. Г. Короленка в Харкові (Каталог, стор. 8), 1939 р. — на ЮШ (Каталог, № 116).

“ ЦЕРКВА ВСІХ СВЯТИХ У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ.” Сепія,1846.

«Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі». Папір, сепія (27,3 х 36,9). Київ. [IV — IX 1846]. Зліва внизу олівцем підпис: Михаилъ Сажинъ. За композицією твору, освітленням і особливо за прийомом зображення дерев Я. П. Затенацьким атрибутована як робота Шевченка (див. газ. «Література і мистецтво» від 29 березня 1945 p., № 11 (103). Очевидно, це один з тих малюнків, які Шевченко виконав після повернення з Седнева за своїм задумом «снять все замечательные виды Києва, внутренности храмов и интересные окрестности» (див. прим. до № 143) і в якому Сажин намалював «некоторые части». В цьому малюнку Сажину безсумнівно належить зображення жінки та монаха. Попередні місця збереження: музей П. І. Щукіна, Історичний музей (Москва).

“ АСКОЛЬДОВА МОГИЛА.” Сепія, акварель, 1846.

«Аскольдова могила», 1846. Папір, сепія, акварель. 26 х 37. У квітні 1846 року, оселившись у Києві після повернення з Седнева, Шевченко, як згадує Олександр Чужбинський, "задумав змалювати усі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці". Вірогідно, що Аскольдова могила привернула увагу художника не лише як історично-архітектурна пам'ятка, а й як місце, овіяне переказами і легендами. Місцевість, відому ще з доби Київської Русі як Угорське урочище, а згодом — Хрести, кияни завжди вважали священною. У центрі композиції — кам'яна церква-ротонда з круглим периптером, зведена 1810 року архітектором Андрієм Меленським у стилі ампір. У підвалі храму була стародавня гробниця, де поховано князя Аскольда, якого, як і його брата Діра, підступно вбив у 882 році новгородський князь Олег. Навколо храму цвинтар-некрополь, де ховали київську аристократію. Заслуговує на увагу й те, що тут пізніше поховано відомого збирача української старовини, знайомого Тараса Шевченка і пристрасного поціновувача його спадщини Василя Тарновського. Колорит акварелі багатий відтінками, але спокійний. Особливо виразно передано як стан природи, так і настрій зображених персонажів. Завдяки тонким світлотіньовим нюансам Шевченко досяг значної експресивності в зображенні краєвиду.

“ Розп’яття .” Ескіз, сепія, 1850.

«Розп’яття»,1850. Ескіз. Папір, сепія. 19,6 х 11,8. Працюючи над матеріалами Аральської експедиції в Оренбурзі, Шевченко зблизився з багатьма поляками, які відбували тут заслання. Серед них — Михайло Зельонка, засновник католицької общини і організатор будівництва костелу в Оренбурзі. Для костелу Шевченко планував виконати запрестольний образ розп'яття. Про це він писав у листі до В. Рєпніної: "Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ (без всякой цены и уговору), изображающий смерть Спасителя нашего, повешенного между разбойниками, но ксендз не соглашается молиться перед разбойниками! что делать! поневоле находишь сходство между 19 и 12-м веком". Опис задуму збігається з зображенням на малюнку.

“ МОЛИТВА МАТЕРІ.” Сепія, 1853.

«Молитва матері». Папір, сепія. [Новопетровське укріплення]. [Літо 1853]. Місцезнаходження оригіналу не встановлено. Опис дано за свідченням колишнього власника цього малюнка Б. Г. Суханова-Подколзіна (див. «Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 240). Публікується за репродукцією, що знаходиться в неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до видання малярської спадщини Шевченка, зробленою з фотографії, яка зберігалася в ЧМТ («Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернигов, 1900, стор. 201, № 518). У списку Честахівського фотографія з цієї роботи значиться за № 26. Обличчя матері дуже нагадує портрети А. О. Ускової (див. № 34, 35, 41). Сюжетом малюнка могла послужити тяжка недуга сина Ускових — Дмитра, який помер у червні 1853 p., що й є підставою для датування. Попередні місця збереження: власність Н. Б. Суханової-Подколзіної, Б. Г. Суханова-Подколзіна.

“ Хлопчик-натурщик ”

«Хлопчик-натурщик». Папір, сепія, червоний олівець (36,3 х 25,8), [1860]. В літературі зустрічається помилкове датування: часом навчання в Академії художеств (Г. В. Гінзбург, Шевченко і брюлловська школа, «Збірник праць IX наукової шевченківської конференції», К., 1961, стор. 172). О. Бескін також датує цей малюнок 1838 — 1840 роками, але припускає можливість виконання його і в час заслання (1850 — 1857) («Т. Г. Шевченко как художник», «Искусство», 1939, № 2, стор. 39).. 172). Г. П. Паламарчук в статті «Куточок майстерні художника» доводить, що позував для цього малюнка Борис Суханов-Подколзін, який 1860 р. був учнем Шевченка («Україна», К., 1961, № 9, стор. 18). За манерою письма малюнок близький до такого ж студійного малюнка «Натюрморт» (див. № 57) та до інших робіт Шевченка останніх років його життя. Попередні місця збереження: власність Д. Л. Мордовця, ЧМТ — № 531, ЧІМ, ГКШ. 1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 16, № 2).

“ Благословіння дітей ”

«Благословіння дітей». Брістольський папір, сепія (28,8 х 21,7). [Новопетровське укріплення]. [Літо 1856]. Зліва внизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко. На звороті зліва внизу чорнилом рукою Шевченка напис: Благословеніе дитей. Малюнок виконано на євангельський сюжет. Зовнішність та одяг жінки на цьому малюнку нагадує «Казашку Катю» (№61), «Самаритянку» (№ 49) та «Казашку» (№ 50). Мотиви датування див. в прим. до № 46. Попередні місця збереження: Цвєтковська галерея, ДТГ, ІТШ, ГКШ.

ТУШ ТУШ — у технології малюнка матеріал для малювання пензлем або пером, що складається зі спеціально приготовленої сажі та клеючих речовин; техніка малюнка, виконаного за допомогою пензля або пера відповідним матеріалом. ТУШУВАННЯ — технічний прийом графічного мистецтва (графіка, малюнок), що полягає у розтиранні (втиранні) м'яких малювальних матеріалів у папір (штрихування). За допомогою тушування утворюються м'які, плавні тональні градації . Інша назва тушування — розтушовка; у цій техніці іноді використовується спеціальний інструмент — естомп.

“ ДАРИ В ЧИГИРИНІ.” 1649. Туш, 1844.

«Дари в Чигрині», 1649 року — малюнок Тараса Шевченка до однойменного офорта. Виконаний у Санкт-Петербурзі в 1844 році. Папір, туш. Розмір 19,7 х 27. На звороті зліва вгорі напис чорнилом: Дари в Чигрині 1649 року. Початкова дата визначається часом повернення Шевченка до Петербурга. Оскільки в листі до Бодянського в перших числах травня Шевченко повідомляє про те, що офорт «Дари в Чигрині» ним уже закінчений, підготовчий малюнок до нього виконаний, очевидно, не раніше часу повернення до Петербурга і не пізніше квітня місяця 1844 року. Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків). 1929 року експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові.

“ Програвся в карти ” «Програвся в карти ». Папір, туш, бістр (27,8 х 21,6). [XI 1856 — 10.V 1857]. В літературі зустрічається також під назвою «Игра в карты» (О. Бескин, Т. Г. Шевченко как художник, «Искусство», М., 1939, № 2, стор. 34). Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, Є. Є. Рейтера.

ГРАВЮРА “ Із усіх красних мистецтв мені тепер найбільше подобається гравюра. І не без підстав. Бути добрим гравером – значить ширити серед громади прекрасне і повчальне. Значить бути корисним людям і угодним Богові. Найкраще і найблагородніше покликання гравера. “ Тарас Шевченко

Гравюра по металу виконується на цинку, міді, залозі, сталі. Гравюра по металу ділиться на друк з травленням і без травлення. Існує велика кількість технік цього виду гравюри - техніка сухої голки (найбільш близька до авторської графіки і не має великого тиражу), мецо-тінто ("чорний друк"), офорт, акватинта, м'який лак (або зривний лак). Суха голка - малюнок наноситься безпосередньо на метал, шляхом процарапування вістрям твердої голки штрихів на поверхні металевої дошки. Меццо-тінто - від італійського mezzo - середній і tinto - окрашений. Вид поглибленої гравюри, в якій поверхні металевої дошки гранильників надається шорсткість, дає при друку суцільний чорний фон. Ділянки дошки, відповідні світлим місцям малюнка вискоблюються, вигладжуються, поліруються.

“ КАТОЛИЦЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ.” Гравюра на сталі, 1841.

«Католицький чернець» — ілюстрація Тараса Шевченка до твору М. І. Надєждіна «Сила воли. Воспоминания путешественника». Гравюра на сталі. Санкт-Петербург. 1841 рік. Місцезнаходження оригінального малюнка, з якого було виконано гравюру, не встановлено. Датується часом видачі цензурою дозволу на друкування збірника «Сто русских литераторов». Ілюстрацію до стор. 421 — 423 тексту «Сила воли» опубліковано в збірнику «Сто русских литераторов», т. II, изд. А. Смирдина, СПб., 1841, між стор. 398 — 399. Про приналежність роботи Шевченкові зазначено в переліку ілюстрацій цього ж видання (стор. III). К. Широцький називає цю ілюстрацію «Капуцинський монах». Гравюра на сталі з оригінального рисунка Шевченка для цього видання виконана в Англії; розмір її — 11,8 х 8,8 (23,2 х 15,4). Репродукується за гравюрою.

“ КОРОЛЬ ЛІР.” Гальванокаустика,1843.

«Король Лір». Композиція на тему однойменної трагедії Шекспіра. Папір, гальванокаустика. 12,4 х 9,2; 15,8 х 11,7; (20,7 х 14,6). [Пб.]. [Н. п. 10.II 1843]. Зліва внизу підпис автора: Т. Шевченко; посередині під зображенням назва: Король Лиръ. Цензурний дозвіл на випуск видання дано 10.II 1843 p., що і є підставою для датування рисунка. Видавець російського перекладу цієї книги замінив зразки гальванографічного способу репродукування, виконані німецькими художниками, роботами петербурзьких художників Р. К. Жуковського, В. Газенбергера та Т. Г. Шевченка. Щодо малюнка Шевченка «Король Лір» в книзі зазначено: «Гравюра, представляющая «Короля Лира», вытравлена посредством гальванизма в полчаса. Не в продолжительном времени выйдет в особенной брошюрке подробное описание этого полезного изобретения; теперь же картина приложена для опыта». Ці слова свідчать, що робота Шевченка є зразком іншого, штрихового способу травлення. Опис цього способу, що звався гальванокаустикою, див. у статті І. Г. Спаського «Первые годы гальванопластики в России» (Б. С. Якоби, Работы по электрохимии, «Сборник статей и материалов под ред. акад. А. Н. Фрумкина», М. — Л., 1957, стор. 231 — 235).

“ ПОРТРЕТ ПЕТРА І. “ Гравюра, 1844. Портрет Петра I. В передмові до видання зазначено: «Портрет Петра Великого взят с известной картины Лакруа, но поверен маскою, снятою с Петра Великого и хранящейся в Академии художеств» (стор. XI). Гравюра (14,5 х 12,3) з оригінала Шевченка вміщена перед першою сторінкою видання.

Казахська тематика . Портрети . Побутові картини. Пейзажі.

Живопис - площинне образотворче мистецтво, специфіка якого полягає в представленні за допомогою фарб, нанесених на поверхню зображення реального світу, перетворених творчою уявою художника. Живопис поділяється на: - монументальну - фреска (від італ. Fresco) - живопис по сирій штукатурці фарбами, розведеними на воді, і мозаїка (від французького mosaiqe) зображення з кольорових каменів, смальти ( кольорове прозоре скло.), керамічних плиток; - станкову (від слова "верстат") – полотно, яке створюється на мольберті.

Живопис представлений різноманітними жанрами (жанр (французьке genre, від лат. Genus, родовий відмінок generis - рід, вид) - художнє, яке історично склалося внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва.): - портрет - основне завдання передати уявлення про зовнішній вигляд людини, розкрити внутрішній світ людини, підкреслити його індивідуальність, психолого-емоційний образ; - пейзаж - відтворює навколишній світ у всьому різноманітті його форм. Зображення морського пейзажу визначається терміном «маринізм»; - натюрморт - зображення предметів побуту, знарядь праці, квітів, фруктів. Допомагає зрозуміти світогляд і устрій певної епохи.

“ Щасливий ловець .” Одна з найбільш маловідомих сторінок біографії великого Kобзаря - участь в Аральській географічній експедиції 1848-1849 років. Під час експедиції Тарас Григорович Шевченко природу Аралу побачив одночасно очима художника та науковця.

«Щасливий ловець». Папір, сепія (21,6 х 21,6). [Новопетровське укріплення]. [1856 — 13. V 1857]. Під малюнком справа на паспарту олівцем напис: Taras Szewczenko od Br. Zaleskiego, на звороті паспарту олівцем напис: Щасливый ловець. Разом з малюнком «Спритний продавець» сепія була надіслана для продажу Бр. Залеському з листом від 8 — 20.V 1857 p., в приписці до якого 13.V Шевченко пише: «Еще посылаю тебе Счастливого ловца и Ловкого продавца. Этим молодцам тебе цена известна» Обидві сепії Шевченко називає їх рідними братами у листі до Бр. Залеського від 10. VIII 1857 р. (там же, стор. 144). малюнки по часу виконання близькі до 1947 p. малюнок було передано Академією наук Литовської РСР в дар українському народу до 30-річчя Української РСР.

“ КАЗАШКА КАТЯ.” Сепія, 1856-1857.

«Казашка Катя». Папір, сепія (27,6 х 21,5). [Новопетровське укріплення]. [1856 — VII 1857]. В портреті використано ті ж мотиви релігійного звичаю казахів, що і в двох нерозшуканих сепіях, про які Шевченко пише Бр. Залеському в приписці від 20.V 1857 р. до листа від 8.V 1857 р. (див. № 222 — 223). Датується на підставі спільності деталей з сепіями 1856 p.: «Благословіння дітей», «Самаритянка», «Казашка» (див. № 48, 49, 50), а також з вищезгаданими сепіями «Молитва по вмерлих» (див. прим. № 222 — 223), надісланими Бр. Залеському 20.V 1857 р. Портрет був подарований Шевченком родині Ускових: «Усковым на память о прожитом с ними времени и о самом себе Шевченко оставил портреты жены коменданта Агафьи Емельяновны со старшей дочерью на руках, Кати — няни Наташиной в киргизском костюме и пять пейзажей...» («Воспоминания Н. И. Усковой о Шевченке», «Киевская старина», 1889, кн. II, стор. 304).

Сепія, “ Казашка ”.

«Казашка». Папір, сепія (28,2 ? 21,7). [Новопетровське укріплення]. [Літо 1856]. Справа внизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко. На звороті зліва внизу чорнилом рукою Шевченка напис: Киргизка. Зовнішність та одяг казашки нагадують «Самаритянку» (№ 49), «Казашку Катю» (№ 61) та постать жінки на малюнку «Благословіння дітей» (№ 48). В альбомі малюнків та віршів Шевченка 1846 — 1850 pp. є ескіз «Казашка над ступою» (див. т. VIII, № 125), що за темою і композицією близький до даного малюнка. В літературі зустрічається під назвами: «Киргизка б’є кумис» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 70, № 479, табл. 64), «Киргизка над ступою» (М. Г. Бурачек, Великий народний художник, X., 1939, табл. XLII), «Над ступою» (Т. Беисов, Т. Г. Шевченко в Казахстане, Алма-Ата, 1952, стор. 63, табл. 8) та з датуванням: 1853 — 1857 pp.

Сепія, “ Казахський хлопчик розпалює грубку ”.

«Хлопчик розпалює грубку», 1848-1849. Папір, сепія. 24,7 х 18,3. Один з багатьох жанрових малюнків Шевченка з життя і побуту казахського народу. Малюнок виконано під час зимівлі членів Аральської експедиції на острові Кос-Арал. В юрті — залізна пічка (її, мабуть, привезли з Оренбурга учасники експедиції), на ній - солдатський чайник. Двері грубки відкрито, і полум'я освітлює хлопчика, що сидить, підкладаючи у вогонь сухий очерет. Тіло його ледь прикрите, на голові старий тмак, що кидає тінь на обличчя, осяяне щирою, наївною усмішкою. Шевченко подарував цей малюнок начальникові Аральської експедиції О. Бутакову. На звороті малюнка Шевченко записав: "Веневитинова и Кольцова, въ одном переплете", — прохання до Бутакова купити і прислати йому ці твори. Цікаво, що в щоденнику Бутакова є відповідний запис: "В Москве Тарасию простые синие очки с боковими стеклами и сочинения Веневитинова и Кольцова"

“ БАЙГУШІ.” Сепія, 1853.

«Байгуші». Папір, сепія (28,8 х 22). [Новопетровське укріплення] [Н. п. осені 1853 p.]. Справа внизу червоною фарбою монограма автора: Байгуші — в минулому найбідніші казахські діти, яким дозволялося жебрачити. Очевидно, саме про цей малюнок Шевченко пише в листі до Бр. Залеського восени 1853 p.: «C последней почтой послал тебе Байгушей; приюти их, если можешь, где-нибудь, а перед тем, как пустишь ты их в чужие люди, сделай мне, если это не трудно, фотографические копии в величину обыкновенного конверта; мне хотелось бы подарить их Агате Усковой, ей они очень нравятся» (т. VI, стор. 78). В літературі зустрічається під назвами: «Автопортрет с детьми-киргизами» (А. М. Скворцов, Жизнь художника Тараса Шевченко, М., 1929, репр. між стор. 60 — 61), «Киргизькі діти-жебраки» («Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї», X., 1934, стор. 29).

Тяжко було Шевченку на засланні, особливо дошкуляла заборона писати й малювати. Та Шевченка зараховують до експедиції для дослідження Аральського моря. Понад сотню малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції: пейзажі, портрети, жанрові сцени з життя місцевого населення. “ Експедиція на Кос – Арал “

“ Туркменські Аби в Кара-Тау ”

“ Сюн - Кукх ”

« Пожежа в степу » Весною 1848 року Тарас Григорович і учасники Аральської експедиції стали свідками пожежі в степу. Шевченко зробив начерк і акварельний малюнок .

«Пожежа в степу». Папір, акварель (21,4 ? 29,6). [Н. p. 12.V] 1848. Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848. На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченка, подаренный г-мъ Шрейберомъ. Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: «Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слєдованія транспортовъ въ Укрепленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ веденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори». Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы» : « Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим изумленным очам.

Все пространство, виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь просидел под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова... Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1). Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв: «На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29). В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. І, Пб., 1914, стор. 120 — 121).

“ Кладовище Агаспеяр ”

«Кладовище Агаспеяр». Папір, олівець (17,2 х 30,5). [20.VI — 10.VII 1851]. Зліва внизу олівцем напис: 8. Агаспеяръ. Справа вгорі чорнилом позначено: № 117 — 36. Кладовище в долині Агаспеяр знаходиться між Кара-Тау і Південним Ак-Тау. Крайні дати визначаються днем виходу експедиції з долини Апазир і часом перебування в долині Кугус (див. прим. до № 1 — 17). Зображення цього ж кладовища з незначними змінами повторено Шевченком в акварельному малюнку (див. № 7) та в офорті Бр. Залеського «Кладовище Агаспеяр», ближчому за деталями до Шевченкового малюнка, ніж до акварелі. В пояснювальному тексті до офорта Бр. Залеський дає опис цього кладовища: «Це — одно із найкращих кладовищ на півострові Мангишлак. Білі гори Ак-Тау, фантастичної форми, ніби гірляндою оточують долину, в якій розкинулось кладовище. Кількість гробниць на ньому незчисленна, ми відтворюємо головні з них. Вони відрізняються від інших тим, що на їх фронтонах вирізьблені барельєфи, розмальовані яскравими фарбами» (альбом «La vie des steppes Kirghizes», Paris, 1865, crop. 55). Ці ж гробниці зображені на третьому плані рис. № 79.

“ Ханга – Баба ”

«Ханга-Баба». Тонований папір, олівець (16х29,4). [22 — 23.V 1851]. Зліва внизу олівцем рукою Шевченка напис: Ханга-Баба. Справа вгорі чорнилом позначено: № 117 — 28 Урочище Ханга-Баба (що означає «старий Ханг») знаходиться в 30 км на схід від Новопетровського укріплення.. малюнок міг бути виконаний або в кінці дня 22-го, або вранці 23 травня (див. прим. до № 1 — 17). /44/ Зображення місцевості Ханга-Баба з більшої відстані Шевченко повторив в кінці експедиції (№ 106). Акварельний малюнок урочища Ханга-Баба та примітку до нього див. № 1. Інші зарисовки в урочищі Ханга-Баба, виконані в різні роки, див. № 125, 126, 128

“ Шхуни біля форту Кос – Арал ”

«Шхуни біля форту Кос-Арал». Папір, акварель (20,6 х 30). [Кос-Арал]. [6.X 1848 — 6.V 1849]. На звороті зліва олівцем напис: Шевченко Т. Г. 1814 — 1861. Шхуна біля форту Косъ-Аралъ акварель м. 1716 Внизу посередині чорнилом іншою рукою напис: Форт на Кос-Аралі. На другому плані малюнка зліва зображені будівлі форту Кос-Арал. Датується часом перебування експедиції на Кос-Аралі з 6.Х 1848 до 6.V 1849 р. Оскільки Т. Шевченко протягом лютого і березня 1849 р. знаходився у Раїмі, в датування окремих малюнків цього періоду внесено відповідні уточнення Копія з цього малюнка, виконана невідомим автором, знаходиться в альбомі Обручових (ДМШ, інв. № г — 791). В літературі зустрічається під назвою «Шхуни в затоці біля форту Кос-Арал» («Образотворче мистецтво», К., 1939, № 2 — 3, вклейка між стор. 56 — 57).

АКМИШ-ТАУ. Акварель,1851.

«Акмиш-Тау». Папір, акварель (17,8 х 30,5). [VII — 8.VIII 1851]. Гора Акмиш-Тау знаходиться в центральній частині Північного Ак-Тау. Місцезнаходження оригіналу не встановлено. Описано за літературними джерелами. Репродукується за автотипією 1914 р. («Русский библиофил», СПб., 1914, № 1, між стор. 40 — 41), див. також № 2, 4, 8, 17. Очевидно, під малюнком на альбомному аркуші, як можна судити з репродукції, був напис: Акъ-Мышъ-Тау рис. съ нат. Т. Шевченко. Акварель виконана в фіалково-жовтому тоні (див. «Искусство и печатное дело», 1911, № 3, стор. 141, № 22). Датується за орієнтовно визначеним часом перебування експедиції в районі Північного Ак-Тау, див. прим. до № 1 — 17 Ця ж місцевість з ближчої відстані зображена Бр. Залеським в офорті «Крейдяні гори», в пояснювальному тексті до якого зазначено: «В горах Кара-Тау знаходять граніт і різні види кристалічних порід; гори ж Ак-Тау («білі гори») складаються виключно з крейди і мергеля. Ці останні гори безумовно більш живописні, ніж перші, вони витягнені довгим покрученим хребтом і поділяються на окремі групи у вигляді велетенських фантастичних руїн якихось невідомих фортець, міст, пишних палаців... сонячні промені, освітлюючи їх, пробиваючись крізь хмари, відкидають на ці гори найрізноманітніші відтінки і надають їм часом феєричної краси.

Вночі, при світлі місяця, місцевість набуває іншого вигляду, все стає ще більш грандіозним» (альбом «La vie des steppes Kirghizes», Paris, 1865, стор. 61). Гора Акмиш-Тау з іншої точки зображена Бр. Залеським також в офорті «Гірське пасмо Ак-Тау». Даючи пояснення до цього офорта, Залеський пише: «Окремі групи цих гір мають різні назви: зображені нами гори називаються у киргизів Усир-Тау, Акмиш-Тау, Кайрак-Тау. Як і все пасмо, ці окремі гори оточені зовсім рівною пустелею, де невеликі отари овець з труднощами знаходять для себе трав’яну поживу» (там же, стор. 63). Зображення гір в цій частині Ак-Тау див. № 8, 9, 83, 85, 86, 89, 90. Однойменний малюнок, виконаний в час Кара- Тауської експедиції, див. № 12. Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, В. В. Кочубей, В. П. Кочубея.

НОВОПЕТРОВСЬКЕ УКРІПЛЕННЯ З ХІВІНСЬКОГО ШЛЯХУ. Акварель, 1856-1857.

«Новопетровське укріплення з Хівінського шляху». Тонований папір, олівець, білило (12,3 х 33,5). [Новопетровське укріплення]. [1856 — 13.V 1857]. Справа вгорі чорнилом позначено: № 117 — 113. Малюнок датується як підготовча робота до однойменної акварелі, виконаної для «Віленського альбома» (див. № 59 та прим. до № 58). В літературі відомий під назвами: «Вид поселення с церковью в центре» («Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернигов, 1900, стор. 184, № 309), «Оселя з церквою» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 59, № 281), «Новопетровська фортеця» (О. Новицький, Малярські твори Тараса Шевченка [рукопис, в ДМШ], стор. 268, № 828).

„ Днювання експедиційного транспорту в степу ”

«Днювання експедиційного транспорту в степу». Папір, акварель (13,8 х 22,8). [V — VI 1848]. На альбомному аркуші, під наклеєним на нього малюнком чорнилом (можливо, рукою О. М. Бутакової) напис: Дневка транспорте, в киргизской степи (работа Шевченко). На звороті альбомного аркуша зліва олівцем рукою С. П. Глазенапа напис і підпис: Изъ альбома А. И. Бутакова С. Глазенапъ Датується часом переходу експедиції від Орська до Раїма. В літературі зустрічається помилкове визначення техніки — сепія («Образотворче мистецтво», К., 1939, № 2 — 3, стор. З обкладинки — Мистецький календар). З цього малюнка є офорт роботи О. М. Бутакової (див. Д. А. Ровинский, Подробный словарь русских граверов XVI —XIX вв., СПб., 1895, стор. 90). Малюнки олівцем з зображенням експедиційного табору в різних місцях його розташування див. № 64, 70, 71, 86, 95, 143, 146, 147. В літературі зустрічається під назвою «Становище експедиції Бутакова на березі моря» («Малюнки Т. Шевченка», вип. II, Пб., 1914, табл. XVI). Попередні місця збереження: власність Бутакових, Глазенапів, КММ, ВІМШ, ГКШ.

„ Kрутий берег Аральського моря ” «Крутий берег Аральського моря». Тонований папір, олівець (16 х 28,8). [30.VII — 23.IX 1848; 6.V — 22.IX 1849]. Справа вгорі чорнилом позначено: № 117 — 132. Датовано часом першого і другого плавань експедиції по Аральському морю. В літературі зустрічається під назвою «Скелі»

« Місячна ніч на Кос-Аралі. » Папір , акварель.

«Місячна ніч на Кос-Аралі», 1848-1849. Папір, акварель. 15x29,2. Один з малюнків, який після успішного завершення Аральської експедиції Шевченко подарував командиру Окремого Оренбурзького корпусу, оренбурзькому генерал-губернатору В. Обручеву. Неповторний нічний пейзаж Кос-Аральської землі. Біля піщаної коси непорушно застигли шхуни, поставлені на зимівлю. На березі — перевернуті човни і якір. Маленький собачка дивиться на повний місяць, що видніється з-за хмар. Його сяйво ніби позолотило спокійну поверхню води, місячна доріжка простяглася від берега до неба.

“ Кара – Бутак .” 1848 рік.

Форт Кара-Бутак 1848-1850. Папір, акварель. 20,4 х 29,5. Художник виконав акварель під час перебування Аральської експедиції у форті Карабутак. Першими об'єктами його уваги були степові укріплення, форти на шляху від Орська до Аральського моря. Про форт Шевченко згадав у повісті "Близнецы": "Мы остановились на речке Кара-Бутак, вблизи воздвигавшегося в то время форта. Здесь у нас была дневка". На малюнку зображено форт, розташований поблизу невеликої річки. Форт схожий на середньовічний замок на горі. Місцевий колорит малюнка підсилюють постаті казахів і невеличке шатро на березі.

Автопортрети . Т.Шевченко створив 30 малярських та графічних автопортретів. Від романтичного юнака ( 1840р.) до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини ( 1861р.). Гра кольору та світла, скрізь помітні різкі контрасти. Від К.Брюллова опанував мистецтво творення легких напівпрозорих тіней.

Зима 1840-18 41 р. 1840 рік. У цьому році Тарас малює “ Автопортрет ”. На картині він у розквіті творчих сил, сповнений натхнення. “ Автопортрет ” спочатку зберігався у Московському історичному музеї, нині зберігається в Державному музеї Шевченка.

Автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним взимку 1840—1841 років у Санкт-Петербурзі. Полотно (овал), олія. Розмір 43 х 35. Про створення цього твору згадує товариш Шевченка по Академії мистецтв Ф. П. Пономарьов: «Я был с Шевченко самый близкий друг. В конце 1830-х и в начале 1840-х годов мы были неразлучны почти ежедневно. Он жил на Острову, в 5-й линии, дом Аренста, а я в Академии художеств, где имел мастерскую, данную мне за успехи в рисовании и лепке. Эта мастерская (бывшая старая церковная ризница) состояла из одной комнаты с антресолями. На этих антресолях мой бедный Тарас помещался во время тяжкой своей болезни, поглощавшей наши скудные средства. В это самое время он написал с себя масляными красками портрет: …и подаренный мне торс св. Себастиана с натуры, в классах Академии. Рядом с моею мастерской находилась мастерская художника Петра Степановича Петровского, работавшего над программою «Агарь в пустыне». Згадка Пономарьова про те, що одночасно з працею Шевченка над автопортретом і «Себастьяном» художник Петровський працював над програмою «Агарь в пустыне», дає підставу для датування цих двох творів Шевченка, оскільки Петровський працював над згаданою програмою протягом зими 1840 — 1841 років і в кінці квітня вона була представлена на розгляд Товариства заохочування художників в Петербурзі. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, Державний історичний музей (Москва), Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ).

1843р. Автопортрет, подарований В. Рєпніній. Автопортрет, написаний в Яготині. Докладніше: Автопортрет (Шевченко, 1843) Автопортрет (папір, туш, перо, 22.7 х 18.4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23 — 26 листопада 1843 і подарований Варварі Рєпніній разом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передано уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери малювання голкою на міді.

Кінець серпня 1845 р.

Автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним в селі Потоки в кінці серпня 1845 року. На звороті рисунка, внизу, чорнилом напис: Портретъ Т. Шевченко сделанный имъ самимъ въ зеркало въ до 1845 года въ с. Потокахъ Кіев. губ. и подаренный своей куме Н. В. Тарновской Потоки — село Канівського повіту, Київської губернії (нині — Потік, Миронівського району, Київської області), де Шевченко бував у В. В. Тарновського. Тут 28 серпня він з Н. В. Тарновською хрестив дитину у місцевого диякона . М. М. Калаушин невірно датує автопортрет 1843 роком. Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: власність Н. В. Тарновської, Музей української старовини В. В. Тарновського (Чернігів), Чернігівський обласний історичний музей, Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ). 1929 pоку автопортрет експоновано на виставці творів Т. Г. Шевченка в Чернігові.

Червень-грудень 1847 р.

Перший автопортрет періоду заслання Перший автопортрет (папір, олія, 12.7 х 9.9, Державний Музей Тараса Шевченка), порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23 червням і 11 грудням 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11 грудня 1847 надіслав Андрієві Лизогубу. Це портрет поета в солдатському мундирі і кашкеті-безкозирці. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко-широко розкриті, сповнені скорботи очі .

Листопад 1849 р.

"Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни нельзя было бы придумать, как сослав меня в отдельный Оренбургский корпус солдатом. Вот где причина моих невыразимых страданий. И ко всему этому мне еще запрещено рисовать. Отнято благороднейшую часть моего существования". (« Щоденник » ,  19 червня 1857 року.)

1849-1850 р.

Автопортрети, написані під час Аральської експедиції. З автопортретів, виконаних під час перебування в Аральській експедиції (1848—1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія, 15,6 х 12,9, Львівський музей українського мистецтва), що його художник незабаром подарував А. Венгжиновському в Оренбурзі. Тарас Шевченко зобразив себе у вбранні, яке носив в експедиції, — звичайному цивільному пальті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі — сліди втоми від нелегких мандрів. До цього твору близькі три портрети (полотно, олія, закомпонований в овалі, відтворений у книжці «Тарас Шевченко як маляр», Львів-Москва, 1914, де тепер цей портрет — невідомо; які щодо авторства потребують додаткового дослідження: досі не встановлено, чи це Шевченкові автопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками. Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета, надісланого Варварі Рєпніній 14 листопада 1849, через три тижні після повернення з Оренбурга, невідома.

Серпень 1851 р.

1853 р.

Березень 1860 р.

Існує версія, що Тарас Шевченко подарував цей автопортрет Марії Вілінській. Червень 1860 р.

«Автопортрет зі свічкою». За малюнком, виконаним 1845, що його Шевченко відшукав (де — тепер невідомо), аж у травні 1860 він створив автопортрет зі свічкою (папір, офорт, акватина, 16.4 х 13), в якому майстерно передав ефект освітлення — боротьбу світла з темрявою, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертає увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об'єднаних шаром акватини, художник показав як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельовано прозорими перехресними штрихами, а вбрання зображено сіткою паралельних ліній, що імітують манери класичної гравюри різцем. Автопортрет у світлому костюмі За фотографією, яку зробив 1859 у Києві І. Гудовський, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 16.5 ? 12.5). Тут на обличчі Шевченка помітні сліди тяжкої недуги, яка підточувала і без того надламане засланням здоров'я поета. У цьому ж творі відбився також пригнічений стан Шевченка, у якому він повернувся в Петербург після перебування в Україні влітку 1859 року

1860 р.

Автопортрет виконано майстерно. На Шевченкові одяг нареченого – під свитою вишивана сорочка, бо незадовго до того він і справді збирався одружитися, але шлюб не відбувся. В очах такий глибокий сум, яким, мабуть, і породжені оці рядки: Минули літа молодії… Холодним вітром од надії Уже повіяло… Зима. Сиди один в холодній хаті. Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись. Нема, Анікогісінько нема! Січень-лютий 1861р.

Висновок Можна сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в творчій манері Тараса Шевченка, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ, що породив великого художника і поета. Подивившись репродукції картин Т.Г.Шевченка, мимоволі виникають різні думки, різні враження, якщо не для серця, то для розуму, але зовсім байдужими не залишається ніхто, бо існує високе, непідвладне часу, святе. Це наші моральні цінності: добро, милосердя, співчуття, здатність у будь-якій ситуації залишатися людиною. І в цьому нам допомагає класика.