Презентація на тему:
"Тарас Шевченко та українське козацтво"

Городнюк Юлія Романівна Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів імені Василя Симоненка №33 11-Б клас

«Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став» «Слово Тараса — наша зброя і окраса» «Шевченко Тарас — наче сонце для нас» «Хто з Шевченком знається, той розуму набирається» «Шевченкові думки переживуть віки» Так оцінив сам народ свого Кобзаря і Пророка, великого національного поета-демократа, основоположника нової української літератури Тараса Григоровича Шевченка.

Т. Шевченко як справжній письменник, геній української літератури, примушує нас, його читачів, замислюватись над історичним минулим нашої батьківщини, вчитися на героїчних прикладах козаків патріотизму і готовності до самопожертви. програма " Шевченко-пророк"

Письменство І пол. ХІХ ст. позначене інтересом до національної історії, передусім спогадів народу про колишню козацьку славу, Хмельниччину, осередок козацької вольниці – Запорозької Січі. Козакоцентризм – поставлення феномену козацтва у центрі уваги – стає однією з домінуючих рис художнього світогляду доби. Козакоцентризм Тараса Шевченка сформувався на основі легенд і переказів, які він чув із уст свого діді Івана. Козакоцентризм як світоглядна риса поета визначився уже в ранній період його творчості й зберігався протягом усього творчого шляху митця.

Тематика творів охоплює усі сторони життя нашого народу. У віршах, баладах, поемах Великий Кобзар оповідає про історію козацтва, розмірковує над сенсом буття людини, над долею Батьківщини, зображує романтичні події та реальні історичні, розповідає про долю людей та долі цілих держав.

Образ козака носив узагальнений, дещо романтизований, характер. Це смілива, мужня людина, яка любить свою країну і готова віддати за неї усе, що має, а має часто тільки власне життя. «Козацька воля гарцювала», вони «як та хмара, ляхів обступили» і готові пролити за народ «чисту», «святу» свою кров.

Таємниця козацької величі й криється у любові до рідної України, в прагненні до волі. Горді, міцні, як леви, козаки були прикладом для наслідування. Це підтверджує творчість Тараса Шевченка, в якій він наголошує, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.

Велич і красу козацької звитяги Тарас Шевченко розкриває у творах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «До Основ’яненка», народних думах «У неділеньку у святую» (вибори гетьмана), «Хустина» (епізод козацького воєнного походу), баладі «У тієї Катерини» (вага козацької честі та звичаю побратимства), поемах «Невольник», «Чернець» та багатьох інших.

Звернення до образу козацтва зумовлене повагою до славних традицій і героїчної боротьби за волю і незалежність. Шевченко наголошує, що Україна стала бездержавною через внутрішні протистояння між своїми через боротьбу гетьманів за владу. Тож рушійною силою національного відродження вважає просте козацтво.

Поема “Гайдамаки”, присвячена одному з найзначніших козацько-селянських повстань XVIII ст. — Коліївщині. Письменник докладно змальовує історичні особи гайдамацьких ватажків, з глибокою ніжністю благословляє їх могили.

Непереборна сила українського народу втілена в образі Яреми, який подається в еволюційному розвитку і вражає розмаїттям почуттів: Ярема-наймит дивує рабською покірністю (“гнувся-нагинався”); Ярема-закоханий — спалахом ніжних почуттів, від яких відчув, “що виросли крила, що неба достане, коли полетить”; Ярема-месник — своєю грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю.

Максим Залізняк — улюбленець повсталих, які складають про нього пісні, прихильно називають сизим орлом. Єдність з народом — визначальна риса “батька Максима”. Люблять його козаки і за патріотичне горіння в боротьбі за правду і волю, і за розум та людяність, і за тонке почуття гумору. Він добре “і воює, і гарцює з усієї сили”.

Визначальна риса його побратима Івана Ґонти — вірність присязі. Якщо ти взяв до рук “свяченого ножа”, вважає він, то не зупиняйся ні перед чим, інакше ти — зрадник. Переконаний у невинності своїх дітей, Гонта, однак, вбиває їх, щоб ніхто не дорікнув йому у відступництві від присяги. Він виконує своє рішення, але несамовито мучиться й карається в нім люблячий батько.

Щоб спокутувати власні гріхи, Гонта убив своїх синів. Це символічний сюжет, бо насправді у Гонти було дві доньки і син, тому цей вчинок символізує суд особистості над власними вчинками. Гайдамацтво є для Шевченка втіленням кращих сил українського суспільства, здатних здійснювати перетворення.

Для Шевченка, як сина волелюбного козацького краю, душа якого з дитинства повставала проти рабства, найогиднішим у світі було рабство, національна образа і повсякденне приниження людської гідності і він картає тих «гречкосіїв і свинопасів», хто дає себе в пута взяти, не стидиться в неволі кайдани волочити та в ярмі конати. “… та вставайте, кайдани порвіте… “

Тарас Шевченко, виводячи образи морських витязів-захисників краю, мовби перегукується з автором «Історії Русів», який писав, що «всякий народ повинен мати своїх воїнів, щоби поручити свою долю і безпеку не чужоземному, а своєму воїнству». Шевченко своєю творчістю «викликав з мороку минулого тіні забутих і оббріханих предків», які ідуть у морі «слави шукати» заради свободи і волі рідної землі.

В основу покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків з військами польського гетьмана Станіслава Конецьпольського під Переяславом. Поет висловлює тугу, що десь поділася доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають: «Було колись — панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!».

У поезії «До Основ’яненка» поет виражає велику тугу за козацькою вольницею – за вільним життям запорожців, за всім, що уособлює козацьку гідність та шляхетність. Адже козацтво, яке служило нездоланною перепоною на шляху ворогів зі сходу і з півдня, яке врятувало не тільки Україну, а й усю Європу, було знищене. Саме тому і сумує поет за козацтвом. Т. Шевченко вірить, що їх повернення можливе, але розуміє, що це повернення можливе лише у вигляді ідеї.

Кобзар розумів, що для світлого майбутнього потрібен героїчний образ України, не тієї, яка вже ніколи не вернеться, а тієї, яка ще відродиться в душах її синів, витіснивши в непам’ять ганебний дух покори. Героїзм і мучеництво вільнолюбного народу й стали головними рисами Шевченкового образу України, його національного міфу, який творився поетом уже в ранній ліриці та історичних поемах.

До козацтва як уособлення лицарської звитяги та волелюбності Т. Шевченко викликає симпатію і зовнішніми ознаками: козацькі символи влади — клейноди — бунчук, булава; «вороний коник» — вірний товариш козака, «зброя золота» — гостра шаблюка». Образи героїв автор замальовує в піднесеному героїчному плані, гіперболічними рисами, твори мають виразно романтичний характер, використано в них ряд народних пісень, в дусі народних дум зображено і козаків

Шевченкова творчість збуджувала національну самосвідомість українців, протиставляла їхній громадянській пасивності героїчну боротьбу предків за волю. Тому оспівує він героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого немає майбутнього. Історична правда про наше минуле має згуртовувати наш народ у єдину націю. Шевченко запалив вогнем ідею національного визволення яка, стала рушійною силою проголошення незалежності України.

Творчість Тараса Шевченка мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. Немає з нами великого Кобзаря, та слова його актуальні й нині. Вірші, написані багато років тому, і сьогодні важливі, бо звернені до нашої історії. Мріялося поетові, що Україна стане вільною, щасливою. Палко хотілося, щоб ненька Україна пригорнула до себе своїх дітей. Отож він і закликає нас боротися за волю завжди!

http://www.univ.kiev.ua/pdfs/shevstud-16/21_Harmata_H.pdf http://www.hetman.tv/nomera/2010/2010-6-1-30/shevchenko.html http://www.google.com.ua http://ru.wikipedia.org/wiki/Шевченко,_Тарас_Григорьевич