Презентація на тему:
Презентація "Леся Українка"

Леся Українка (1871 – 1913)  Українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики і брала активну участь в українському національному русі.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському.

В родині українських інтелігентів Петра Антоновича Косача та Ольги Петрівни (уродженої Драгоманової, літературний псевдонім – Олена Пчілка) народилася дочка Лариса

 Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Вони обоє були поблажливі в ставленні до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо.    Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність. Леся Українка у 7 років Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському  (1871 — весна 1879)

Леся Українка та її брат Михайло вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати. Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. Леся Українка з братом Михайлом. Фото початку 1890-х років. Леся Украинка с братом Михайлом в 1880(81) г. За нерозлучність в сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишелосею», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова. У 6 років Леся почала вчитися вишивати.

Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.

«В КОЛОДЯЖНОМУ Я НЕ ПОЧУВАЮ СЕБЕ ЗАЙВОЮ НА СВІТІ…» «Ні про Київ, ні про Гадяч, ні про хутір я не можу так, як про Колодяжне, сказати що, мовляв, їду «додому»... а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє», — писала Леся Українка.  Літературно-меморіальний музей у  с. Колодяжному Ковельського району  Волинської області, заснований 1949 в садибі, де пройшли дитячі та юнацькі роки Леся Українки.

Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного, що недалеко повітового містечка Ковеля. Тут поліська народна стихія заполонила Лесю і на якийсь час повністю її поглинула. В цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні. Знаменитий ставочок біля якого народжувалися рядки “Лісової пісні”

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки  Олени Антонівни Косач. Надія Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, – Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкої гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна.

Коли Лесі виповнилося 13 років, у журналі “Зоря” (1884 р.) у м. Львові було опубліковано її вірш “Конвалія” - який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. І з того часу пішли по всьому світу прекрасні поетичні рядки, підписані гордим і гарним ім’ям Українка. КОНВАЛІЯ Росла в гаю конвалія Під дубом високим, Захищалась від негоди Під віттям широким. Та недовго навтішалась Конвалія біла, - І їй рука чоловіча Віку вкоротила…

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом "козака". Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори.    Любила Леся й серйозну роботу – господарчу.    Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

 "… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Ця застуда призвела до тяжкої хвороби яка змінила все її життя.  Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою воля і жадоба до життя. Не раз про це заявляла і  сама поетеса. Так у чудовому творі "Contra spem spero“ ("Без надії сподіваюсь") вона пише:    Гиньте, думи, ви, хмари осінні!    Тоне тепер весна молода!    Чи то так ужалю, голосінні    Проминуть молодії літа?    Ні, я хочу крізь сльози сміятись,    Серед лиха співати пісні,    Без надії таки сподіватись,    Жити хочу! Геть думи сумні!

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши в 1891р. у Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України:  І. Франком, М. Павликом,  О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.  Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок…

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда».  1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці  Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. Леся Українка в Криму

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гауптмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом. Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

У цей час багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху  «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах».  У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Сурами Грузія

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.