Презентація на тему:
Образ України В Історичному романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Образ України В Історичному романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Україна―Історія Історичні події, зображені в романі: Зародження козацтва на теренах України; Повстання С.Наливайка, І.Сулими та П.Павлюка; Батько Марусі, козацький урядник Гордій Чурай 1637 р. був страчений у Варшаві; Пожежа в Полтаві 1658 року; Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького; Битви під Жовтими Водами; Битви під Берестечкром, Зборовим,Пилявою , під Дубно. Також зображена історія античної Греції та Давньго Риму.

УКРАЇНА―ЛЮДИ Історичні особи, що зображені в романі: Богдан Хмельницький ― гетьман України,визначний український політичний і державний діяч, полководець, організатор Національно-визвольної війни; Польский магнат Ярема Вишневецький “страшний руйнатор України”; Лтовький князь Януш Радзивілл; Полковник Мартин Пушкар Северин Наливайко,Яків Остряниця; Запорожці Іван Іскра, Лесько Черкес, Семен Горбань

На перший погляд, у романi Лiни Костенко "Маруся Чурай" описується життя дiвчини-пiснярки. Але, вчитуючись у нього, ми бачимо, як органiчно ïï доля переплiтається з долеюУкраїни.Марусиними очима дивимося ми на тогочасну Украïну i сприймаємо ïï через слова дiвчини: «…Стара моя Полтавонько, Олтаво! Щоразу по загладі молода. Ох, скільки дзвонів тих одколотало, Коли тебе пустошила орда! І як літали стріли пловецькі, І клекотіли степові орли! Минулих літ великодні мертвецькі Тебе густим мовчанням облягли»

А на тлi цiєï краси розвивається чимало подiй з життя украïнського народу перiоду визвольноï вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького. Багато уваги Лiна Костенко придiлила зображенню знiвеченоï польським панством Украïни, зокрема славного мiста Лубни, де лютував Ярема Вишневецький. “Там жив Ярема, син Раїни, Страшний руйнатор України. І тільки хмари, хмари пурпурові… І при дорозі ― мальви і терни… І на губах, як вічний присмак крові, ― Столиця Вишневецького.Лубни”

УКРАЇНА―ПРИРОДА Ліна Костенко у змалюванні природи України застосувала ефективний прийом, витворюючи бачення природи у колообігу: літо-осінь-зима-весна. 

ЛІТО Чураївну судили влітку. Страта мала відбутися в ще по-літньому зарошеному саду. Перед Марусиними очима промайнуло все її життя, розповідь про яке вона довірила природі, яка ніколи її не зрадить: “І сонце, сонце ― як жива істота, єдина, що всміхається мені! Я завтра сонце, буду умирати. Я перейшла вже смертницьку межу. Спасибі, сонце, ти пройшло крізь грати. Я лиш тобі всю правду розкажу”

ОСІНЬ «Буває часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно задиво,- оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно,чисто,незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори» За кілька тижнів після помилування та смерті матері, Маруся вирушила на прощу до Києва. Була рання осінь і перед нею постала її природа в усій своїй красі, що викликало у чутливої до краси дівчини сплеск великої любові до рідної землі:

ЗИМА Ласкавість ранньої осені змінювалась на незатишність пізньої- дощової і холодної.І немовби в унісон із цією зміною у природі, Маруся Чурай відкривала з іншого боку― на тлі прекрасної природи вона бачить страхітливе страждання свого народу, бідноту, убогість життя українського селянства та спустошеність внаслідок чергових боїв : “Дзвіниця ― мертва.Обгорілі крони. І все німе ―і гори, і Поділ. Оце мій Київ, це моя вітчтзна. Залиті кров’ю київські вали. Ой люди, люди, Божа подобизна, До чого ж ви цю землю довели?!” “Було містечко…А підходиш ближче ― Нема нічого.Тиша.Попелище. Лиш ходить смерть з кривавою косою… А я прийшла молитися Сисою”

ВЕСНА Зовсім не випадково поетеса завершує роман “весняним” розділом.На перший погляд, це не відповідає настрою ― треба, щоб природа” плакала, бо Маруся доживає останні дні, а не розцвітала.Так, Маруся помирає від сухот, а точніше ві пережит страждань.Але у цьму світі назавжди залишаються її пісні… “Прийшла весна.Скасовано угоду. Вся Україна знову у вогні. Цвіте земля, задивлена в свободу. Аж навіть жити хочеться мені.” “Спасибі, земле, за твої щедроти! За білий цвіт, за те, що довші дні. Прийшла весна.Сухоти є сухоти. Все гуршає і гіршає мені.”