Презентація на тему:
М.Заньковецька

Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм. М. Заньковецька

Народилася 4 серпня (22 липня) 1854 року, в селі Заньки під Ніжином на Чернігівщині у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. 1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902—1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу. 27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М.Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського. Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого. 1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Процента, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки.

Марія Заньковецька. 70-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька з сестрою Лідією. 80-і рр. ХІХ ст.

Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським. 90-і рр ХІХ ст.

Фільмографія Грала Наталку в «Наталці Полтавці» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923). З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» І. К. Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» М. П. Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» М. П. Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 М. П. Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Т.Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» О.Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

Слави їй вистачало. Лев Толстой, мов хлопчак, випросив на згадку червону хустку, в якій Заньковецька грала Олену з п’єси ” Глитай, або ж Павук ”. Чехов клопотався, щоб купити собі хутір поблизу Заньок. Обіцяв написати п’єсу, де б для Заньковецької була роль українською мовою. Чайковський посилав їй вінок із написом: ” Безсмертній — від смертного ”. Побувати на її спектаклях вважали за честь цар Олександр ІІІ, гетьман Павло Скоропадський і головний отаман Симон Петлюра. Одного разу зіграла свою смерть — загримувалася й лягла в труну Її майбутній чоловік Микола Садовський згадував: коли вперше побачив Марію на сцені — немов перед очима відкрилася безодня. Хоч вона не була красунею й не мала надто яскравої артистичної зовнішності. Навіть Марко Кропивницький спершу не розгледів Марію й узяв її в свою трупу лиш на епізодичну, майже без слів, роль старої баби Зачепихи. А як побачив на сцені — заплакав, зняв бірюзовий перстень і ним заручив Марію з театром. Заньковецька змалку могла грати будь-що. Одного разу зіграла свою смерть — перед приходом знайомого гімназиста загримувалася й лягла в труну. Кавалер зомлів із переляку. Згодом, аби проілюструвати стан найвищого душевного й тілесного страждання, гримувалася під Ісуса Христа в терновому вінку. Москвичі під час її гастролей розбирали квитки зі словами: ”Ах, сегодня госпожа Заньковецкая плакать будет!”

М. Заньковецька в ролі Олени Чаплинської у виставі М. Старицького "Богдан Хмельницький". 80-90-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька в ролі Зосі у виставі за п'єсою І. К. Карпенка-Карого "Сава Чалий". До 1917 р.

Пам`ятник у Ніжині. Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві

Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року Монета в честь Марії Заньковецької

Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію. (Відповідь Марії Заньковецької на пропозицію Олексія Суворіна «ощасливити російську сцену» — перейти примадонною до Малого театру) Марія Заньковецька