Презентація на тему:
Майя Фролова

80 річчю від дня народження Майї Фролової ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

Завдання своє бачу в тому, щоб переконати підростаючих людей в необхідності жити, в тому, що боротися зі злом необхідно, що довкола багато добрих, чулих людей, їх треба знаходити, об’єднувати заради перемоги добра над злом М.Фролова

Майя Флорівна ФРОЛОВА народилась 6 січня 1931 року в місті Сміла

Щоб збагнути дитину, треба не опускатися до її рівня, а дотягатися до її почуттів. Юрій Азаров А дотягтися якраз і важко, складно, і щоб присвятити себе цьому, треба якогось мірою долати свою природу. Бо подолання певних бар'єрів у собі й навколишньому світі заради доброї справи, заради когось - то ступінь духовної вивищеності. То - щастя. Майя Фролова Любити дітей означає розуміти їх. Майя Фролова

Мабуть, на Черкащині не знайдеться школяра, який би не знав імені письменниці Майї Фролової, адже в її доробку понад три десятки книг і всі вони – про дітей і для дітей.

Російськомовна письменниця виросла в інтернаціональній сім’ї БАТЬКО Флор Лепешко українець, колишній відповідальний секретар смілянської районної газети «Червоний стяг» МАТИ Броніслава Броніславівна полька за походженням, вчитель російської філології

Улюблена книжка Майї Фролової з дитинства -  Шевченків "Кобзар", подарований їй бабусею Вікторією.

Від першого знайомства з "Кобзарем", з тої «Причинної», яку читала в далекому Сибіру рядочок за рядочком, обливаючись слізьми за дівчину і козака, зростала в Майї Фролової любов до літератури. «Я й читати по справжньому навчилася по «Кобзарю», - напише в одній зі своїх книг письменниця.

Саме Майя Фролова надихнула мене одного зимового вечора взяти з полиці «Кобзаря»

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів. Т. Г. Шевченко Причинна

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати. Не русалонька блукає – То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб меньше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув!

Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, – Така його доля. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав'яже, Не на ліжко – в домовину Сиротою ляже!

Така її доля… О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Малюнок Бондаренко Марії

Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума – заблудив. Щаслива голубка: високо літає, Полине до бога – милого питать. Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напова, Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. «Журись», — каже думка, жалю завдає. О Боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля!

1962 року в Магаданському книжковому видавництві побачила світ перша книжка М. Фролової «Солнечная Северяния»

1971 року Майя Фролова прийнята до Спілки письменників 1972 - переїздить до м. Черкаси

Тут, на батьківщині, М. Фролова почала писати в повну силу. З-під її талановитого пера виходять книжка за книжкою. Історії, викладені в них, цікаві, правдиві і доступні кожному серцю, тому і користуються надзвичайною популярністю серед читачів – як дітей, так і дорослих. Пише вона переважно про підлітків – тих, хто ще тільки відкриває для себе світ, бо твердо переконана: яким цей світ постане перед вами і якими вам бути у цьому світі залежить, в тому числі, і від прочитаної книги.

Письменниця ніколи не шкодувала і не шкодує ні часу, ні здоров’я для того, щоб допомогти підліткам перейти в дорослий, іноді досить недосконалий і жорстокий світ.

Герої творів Фролової у постійному пошуку.

Вони хочуть зрозуміти, якою повинна бути сучасна дівчинка (повість «Современная девочка»)

Намагаються дізнатися яке воно – щастя («Счастье – оно какое?»)

Вчаться думати про свої вчинки («Задумайся о себе»)

Пізнають почуття першого кохання і зради («Лесное озеро»)

Навчаються перемагати у складних життєвих ситуаціях («Найди меня, мама»)

Вчаться бути толерантними відносно до іншого, ставити себе на його місце (повість «Отчим»)

В повісті «Гвардійська Шапочка» письменниця розповідає про дівчинку Юлю, про її друзів і місто Владивосток, яке дуже далеко від нас - на  Далекому Сході. І коли у нас світить сонце,  там уже глибока ніч. Юлю називають Гвардійською Шапочкою. Казку про Червону Шапочку ви пам’ятаєте? Там шапочку пошила донечці мама, а Юлі - виплела бабуся. Шапочка була чорною, з помпоном, з яскравими оранжевими смужками та облямівкою – схожа на  стрічки безкозирки у моряків-гвардійців. Саме тому моряки кличуть Юлю Гвардійською Шапочкою. У Владивостоці багато моряків. Майже в усіх Юлиних друзів родичі працюють у морі або в порту. І маленькі хлопчики та дівчатка теж мріють стати моряками.

…Уявіть собі таку подію: до першого класу, в якому  школярики вже навчилися гарно поводитись і добре вчитися , приходить новий учень Валерка. Спокійне життя в класі закінчується. Хлопчик на уроках не лише сам нічого не слухає , але  й іншим заважає: він  то репетує, то б’ється, то малює у чужих зошитах, то смикає за кіски дівчаток. А вчителька чогось мовчить, начебто  нічого не бачить. І першокласники  вирішили, що з Валеркою їм не справитись. - Але  ж він один, а вас тридцять п’ятеро, ось і подумайте, як з ним  справитись,- сказала вчителька. Отож її учні придумали і справились. Навіть здогадались, чому  Валерка такий злий  та невеселий. Як це трапилось – читаємо в повісті “Оповідки першокласника”

“ Побаски котьки Мотьки” написана від імені бездомного кошенятка, підібраного доброю жінкою на півдні Криму, а згодом і дорослої кішки, яка розповідає про своє нелегке життя-буття. Мотька дуже тонко відчуває добро і зло, розуміє добре і погане в людях, серед яких живе.