Презентація на тему:
Край

Література рідного краю 10-А клас

Тема: “Ми є лишень короткі епізоди над берегами Вічної Ріки” (за новелою Івана Боднарчука “Далекі ліхтарі”)

Мета: Розкрити учням тяжку дорогу на чужину Івана Боднарчука, опрацювати новелу методом читання із передбаченням, переконати їх в тому, що ми є лишень епізоди малі у цьому житті

План уроку Тяжка дорога на чужину Івана Боднарчука. “Далекі ліхтарі” – біль і любов письменника (робота над текстом методом читання із передбаченням). Визначення теми, ідеї, жанру твору.

Епіграф Усе залежить від людських зіниць – В широких відбивається епоха, У звужених – збіговисько дрібниць. Л. Костенко.

Проблемне питання Чому слова Ліни Костенко стали епіграфом для нашого уроку?

Іван Дмитрович Боднарчук (псевд. Іриней Чабанрук)

Біографія Іван Боднарчук народився 21-го травня 1910-го року в опільському селі Чернятин поблизу Городенки, підпавши під вплив творчості "Покутської трійці" (письменників, що мешкали по-сусідству з його селом) він теж спробував себе у красному письменстві. Фундаментом його творчій натурі стали: Народна школа, яку він закінчив в рідному селі, гімназія в Городенці, Педагогічний Iнститут в Iвано-Франківську і подальші Заочніі студії в УТГI в Подєбрадаx (Чеxо-Словаччина). Вже замолоду цікавився музикою, співом та, як гімназист, провадив хор в Чернятині. Згодом працював учителем на Косівщині, де організував молодь і був диригентом хорів. Але складні події 30-40-х років 20-го століття не дали йому розвернутися. Крім того, на долю Івана випали митарства по післявоєнній Європі й подальша іміграція в Канаду, де Іван Боднарчук й зупинився. В ті повоєнні лихоліття, в Німеччині він включився в Письменницьку організацію МУР і проявив себе в літературі. До Канади разом з родиною (і дружиною Емілією) приїхав в 1948 році. Там учителював і провадив хор в Інституті ім. Петра Могили в Саскатуні, Кенорі, Віндзорі і Торонто. Тут же ж в 1969 році став директором одної з найбільших українськиx шкіл Торонто ім. М. Грушевського, присвячуючи себе плеканню української молоді в далеких канадійських теренах. До того ж Іван не полишав й письменницькі свої устремління й музичний ухил Енергійний та завзятий він став в нагоді тамтешній діаспорній громаді, здебільшого в її мовознавчій та навчальній структурах. Так під його редакцією видавалися студентські журнали «Тихий яр», «На оселі» та «Ватра». Іваном Боднарчуком було підготовлено й видано шкільні підручники «Ластівка» (читанка для 2-го класу), «Ромашка» (для 3-го класу), «Соняшник» (для 4-го класу), «Ватра» (для 5-6 класу), «Збірник диктантів» (для молодших і старших класів).

За вікном бушує сніговія. Вона стрясає моїм вікном, погрожує білою мітлою. Я зібрався в дорогу. Десь там на крайчику світла, у якомусь Флин Флоні, куди й думкою не долинути – наші діти. Літаки відкликано, телефон не чинний, у двері не пропхаються, бо заклало їх снігом. В які двері мені пропхатися? Я проходжуюсь по кімнаті. Підношу з землі листа. Десь ізвечора, за спеціальним дорученням, вкинуто крізь шпару дверей. Лист без зворотної адреси. Моє ім’я в обіймах знайомого почерку. Хто це? Чия це рука?

І частина 1. Куди зібрався герой твору? 2. Яких дітей називає “наші діти”? 3. А від кого міг отримати герой листа? 4. Який настрій у героя і що про це свідчить?

Зашелестів листок в моїх руках і потекло в моїй душі щось тепле – близьке. Ожили далекі дні в моїй стомленій душі. Так, це вона. Її руки. Ця рука брала мою руку у свою і виводила нею букву, що в моїх малих пальцях тоді ще ніяк не виходила. Моя перша буква була її буквою – ця буква була в нас одна. У листі звучало: - Гей, Гей! Дорогий мій Стефцю! А як твої пальці!!!? Пам’ятаєш оту найпершу букву? Я брала твою руку у пальці, водила нею невідомими ще тоді стежками – виворожувались у нас літери – ліхтарі. Чи світять тобі у цій порі?

ІІ частина 1. Чия рука могла брати руку героя? 2. Що це були за ліхтарі? 3. Чи мав герой ім’я? 4. Чи змінився настрій героя і чому?

Це вона – моя вчителька. Близька мені її ритмізована мова. Питає про ліхтарі на стежках. Цими стежками вона йде за нами – за своїми учнями. Наплутали ми їй доріг, що не стало б її ніг наздогнати нас. З нами її пісня. І саме ця пісня, в якій заворожене наше дитинство і її юність, зливається з білими пеленами снігу далекого Флин Флону. Літаки відкликані, телефон не працює. Мороз замуровує шибки, обтулюючи їх срібними метеликами, а тут зі мною моя вчителька.

ІІІ частина 1. То хто написав листа Степанові? 2. Як ви розумієте вислів “ліхтарі на стежках”? 3. Чи пам’ятають учні свою вчительку? Знайдіть рядки, які це підкреслюють?

Я бачу її на стежках, споришем зацвілими. З наплечником, в гранатовому береті, занурену в події дня. День похмурий, небо полатане латками. Вона йде. Іде повз школу, зупиняється.

IV частина 1. Що нагадало Степанові Україну? 2. Якою могла виглядати школа? 3. Чому вчителька іде повз школу? 4. Що вказує на пригнічений стан вчительки?

Вікна нашої старої школи забиті дошками. Вона тепер нагадує їй гніздо, покинуте опіреними пташками. Зупиняється біля підвалу з загратованим віконцем. Прислухається. Це там замуровані її учні. Вчора їх судили. Це вже вдруге, втретє судять. Судили поляки, судили німці, а тепер ці, як кажуть люди, свої татари. Всі вони за одне й те ж саме судять – за любов і непокірність.

V частина 1. Як ви розумієте речення: “Судили поляки, судили німці…”? 2. Чи насправді це було вчора? 3. За яку любов і вірність судили учнів?

Учителька пропихалась у судові двері, щоб відтяжити своїх учнів – перейняти вину на себе, але її не впускали. Виходила на поля, йшла свіжою борозною за орачами: сходило жито, сходило сонце й колоси перешіптувались її піснею. Закопувала пісні в землю, земля стрясалась, гуділа. Привалювала їх каменем за старою дзвіницею. Дзвони підхоплювали ці мелодії й розносили їх під опустілі стріхи, видзвонюючи замріяними шибками.

VІ частина 1. Чи відомо, де зараз вчителька? 2. Чому хотіла вчителька взяти вину на себе?

Казали, що її живцем закопали, брилами землі накрили, що на ній зазеленіла вже трава. А тут – вона жива. Я дивлюся у ледяне вікно, за ледяну гору. Після заслання їй заборонено було тут жити. Декілька разів ескортом відправляли… А вона знову тут.

VІІ частина 1. Які думки хвилюють оповідача? 2. За що живцем могли закопати вчительку?

У моє вікно хтось стукає. А може це вітер гіллячкою хитає. Я жду, щоб хтось відчинив мені двері. Стою розтерзаний між двома стінами. Зібрався в дорогу в далекий Флин Флон, а тут гнітить мою душу оця картина, яка ніколи не зітреться з моєї пам’яті. … Морозного ранку нічна сторожа притягла в сільраду на саночках закостенілу жінку. Знайдено її за дзвіницею. Закостенілу сторчма поставили під стіну – пізнавайте! В чорному сардаці, підперезена перевеслом, стояла з опущеною головою і схрещеними руками на грудях. - Та це ж та, за якою приходять до нас гончі листи, - сказав писар, опустивши голову – випало перо з рук. - Чоловіки потовпились важкими кроками в сусідню кімнату. На стінах іскрився мороз. Заґратовані вікна більмами дивились на хату. Чоловіки стояли обличчям до стін. - Чим вона ще небезпечна їм? - Вона вчила мене… - Та хіба тільки тебе? Замерзлу жінку брали за руки, вдихали у неї повітря, натискали на груди. Натирали снігом. А потім завинули її в коци, в простирало, на санчата й потягли кудись.

VІІІ частина 1. За що так боялися цієї вчительки? 2. Муки і страждання вчительки кого нагадують вам? 3. Роль вчительки месійна. Чи згідні ви з цим?

Велика метаморфоза: не знати було, хто вона та що з нею сталося. Перевтілилась у яблуню, грушу, молитву чи казку. На кожному кроці вичувалась живою, в усьому суща. Десь у заростях акації на цвинтарі її гробівець, а вона між людьми живою.

ІХ частина 1. Як ви розумієте цей підтекст?

У моїх руках її почерк. В обіймах почерку моє ім’я. у вікно стукає гілка. Рожевіє обрій, відкриває мені свої уста. Знялись у небо літаки, вулицею пройшлись снігові плуги, і я на дорозі до своїх діток. Її почерк і моє перо – ідемо разом. Впираюся грудьми в ледяну гору. За мною глибокі сліди, переді мною дитячі голоси. Поруч зі мною, за мною і переді мною чиїсь кроки – кроки й голоси. А я вперед і вперед – чоломкаюсь з розп’яттям обрію – аж до самого Флин Флону – з нею живою в душі.

Х частина 1. То до яких дітей поспішав оповідач? 2. Хто він? Що про це свідчить? 3. З чим у вас асоціюються ключові слова з твору?

1. Яка тема даного твору? 2. Яка ідея випливає з даного твору? 3. За жанром цей твір є що?

Тести За жанром “Далекі ліхтарі” А) повість; Б) оповідання; В) новела. І. Боднарчук покинів рідний край А) у 1920 р.; Б) у час Другої світової війни; В) у 1930 р. І. Боднарчук народився в А) с. Чернятин городенківського району; Б) с. Шешори Косівського району; В) м. Станіславі.

Тести Головний герой твору “Далекі ліхтарі” А) Стефан; Б) Василь; В) Іван. Іван Боднарчук був членом літературної організації А) ТАРС; Б) МУР; В) “Народна воля” До Канади Боднарчук прибився А) 1942 р.; Б) 1952 р.; В) 1948 р.

Новела – це окремий епічний вид малої форми, в якому, на відміну від оповідання, замість численних описів головну роль відіграють внутрішні душевні конфлікти та катастрофи.

Розв’язання проблеми На світі можна жить без еталонів, по-різному дивитися на світ широкими очима, з-під долоні, крізь пальці, у кватирку, з-за воріт. Від цього світ не зменшиться нітрохи, А все залежить від людських зіниць – В широких відіб’ється вся епоха, У звужених – збіговисько дрібниць. Л. Костенко

Підсумок уроку Учителя слово, учителя очі – Вони для людини навіки святі. Нехай до нього, як до правди, Ідуть великі і малі.

Домашнє завдання Написати твір-мініатюру “Вчитель у моєму житті”