Презентація на тему:
Кобзарі та лірники.

Кобзарі та лірники. Виконавці народних дум Виконали учні 8-В класу 2010-2011 н.р.

З ЖИТТЯ КОБЗАРІВ ТА ЛІРНИКІВ Невід’ємною частиною традиційного сільського та міського громадського побуту аж до початку ХХ сторіччя було кобзарство і лірництво. Кобзарями (бандуристами) і лірниками – мандрівними музикантами й співцямиставали, як правило, сліпі (повністю чи частково) люди.

З ЖИТТЯ КОБЗАРІВ ТА ЛІРНИКІВ Значення народних співців (поетів і музик) було надзвичайно велике для розвитку людства, особливо в дописьмову епоху. Адже саме вони, зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, у найбільш доступній формі, яка легко запам’ятовується - пісень-оповідань. Недаремно вони існували у всіх народів - скальди у вікінгів Скандинавії, поети-кіфареди у давній Греції, трубадури у середньовічній Європі, поети-співці Аравії, співці-акини Великого Степу, руські кобзарі, лірники і гуслярі. Багато підручників з філософії твердять, що саме в середовищі поетів в Давній Греції зародилась філософія, арабські поети (так само як і поети інших народів) мали велике значення у формуванні загальноарабської народної мови. Звернемо увагу, що в стародавні часи народні співці виконували функцію новинарів, незалежних від влади масс-медіа. Постійно подорожуючи саме вони знали останні новини і могли ними поділитися, попередити людей про небезпеку нападу чужинців, феодалів і т.д. Так само як і журналісти в нинішніх суспільних умовах, вони розуміли, що є у певному розумінні владою і тому вимагали належного ставлення до себе. У свою чергу, релігійна і світська влада намагалася обмежити їх вплив, щоб поставити під контроль передачу інформації на підконтрольних їм територіях.

З ЖИТТЯ КОБЗАРІВ ТА ЛІРНИКІВ Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзарем», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника».

З ЖИТТЯ КОБЗАРІВ ТА ЛІРНИКІВ Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя. Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.

Кобзарство Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності,згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, приречували на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Неможливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без кобзарської тематики.

Інструменти, на яких грали митці

Думи Думи - це поетичні сюжетні твори, в яких епічна оповідь переплітається з емоційно насиченими відступами. Композиція в думах стала, класична. Як правило, твір розпочинається заспівом, який ще називають «заплачкою». Далі йде сама оповідь, побудована найчастіше за принципом паралелізму. Завершується твір кінцівкою (славослів'ям), де проголошується хвала героям, подіям і слухачам.

Вересай Остап Микитович Народився Остап Микитович Вересай на початку XIX століття в селі Калюжниці колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії у родині сліпого скрипаля-кріпака. Майстерно виконувані Микитою Григоровичем на скрипці народні мелодії з дитинства запали в душу Остапові. Музика мала для нього особливий сенс, бо на четвертому році життя хлопчик втратив зір. Обдарований доброю музичною пам'яттю, він без зайвих зусиль повторював "що почув разів зо два", вчився грати на кобзі. А коли до хати Микити Вересая заходили кобзарі, Остапко забував про все, всотував вікову народну мудрість, мріяв сам кобзарювати. Досягнувши п'ятнадцятирічного віку, Остап, маючи великий хист і бажання навчатися музиці, розпочав науку. Кобзарському мистецтву зазвичай вчилися 3 роки і 3 місяці, віддаючи заробіток майстру. Першим наставником Вересая був Семен Кошовий з с. Голінки. Згодом разом із двома товаришами-учнями Остап вчився у трьох майстрів, аж поки відбулася його посвята "на майстра". Отримавши після обряду "визвілки" з рук майстра кобзу та кілька грошей "на щастя", кобзар Лабза (як почали називати Вересая) пішов у народ.

“Що вже тепер правда стала у неправді жити. Уже тепер правда, правда помирає! А щира неправда весь світ пожирає.” Остап Вересай був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий (шість дум): «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду».  Була в житті кобзаря і незабутня символічна зустріч з Кобзарем "братом Тарасом". Т.Г. Шевченко відвідав старого О.М.Вересая в Сокиринцях і подарував йому свій "Кобзар", власноручно написавши: "Брату Остапу від Т.Г.Шевченка". Довго не наважувався, попри всі умовляння друзів-фольклористів, старий кобзар стати майстром, взяти в науку юнаків. Тільки на схилі життя Остап Микитович взяв до себе учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея та Данила Янгола з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець. Перші учні майже всі рано повмирали, але згодом "школа" поповнилася, кобзарське мистецтво не втратилося, не припинилася традиція. Помер народний співець у квітні 1890 року. Проводжали його в останню путь всім селом, вкривши могилу живими квітами й поставивши скромний дубовий хрест з написом "Остап Вересай. 87 лет от роду". Дорога до цього дорогого для свідомих українців місця ніколи не забувалася. "

Пасюга Степан Артемович Народився 29 листопада 1862 року у с. Борисівка Харківської губернії. Зір утратив у юнацькому віці. Разом із П.Гащенком вчилися у кобзаря Дмитра Петровича Троченка з с. Лютовки Богодухівського повіту. Отримавши “одклінщини”, пішли підвищувати свою майстерність у кобзаря з с. Мурафа Богодухівського повіту Стефана Яковича Бідила. За свідченням Степана Пасюги, великий вплив на нього справив цехмайстер Хведір Ївлампійович Вовк. З 1904 по 1906 рік навчає Григорія Кожушка; у 1905-1907 – Захара Беншого; у 1911 -1913 рр. – Єгора Мовчана. У “транзитному” навчанні в С.Пасюги перебував і учень П. Гащенка – Іван Кучугура-Кучеренко. Хоча особливого прагнення до концертних виступів С.Пасюга не виявляв, українська інтелігенція радо запрошувала кобзаря виступати на сцені. У 1911-1912 роках разом з П.Гащенком, П.Древченком виступають на багатьох концертах, організованих українською інтелігенцією у Харкові, Києві, Полтаві, Одесі, Миргороді, Охтирці та інших містах. Залишилися спогади про виступи С.Пасюги на Південно-російській промислово-сільськогосподарській виставці у Катеринославі (1910 р.); концерт у Катеринославському історичному музеї (1911 р.); Кустарній виставці у Санкт -Пітербурзі (1916р.)

Гончаренко Гнат Тихонович Гончаренко Гнат Тихонович (1835—1917) Один із «найсвітліших образів з усіх відомих мені кобзарів», — писав про нього Гнат Хоткевич. Народився Гнат Гончаренко 1835 року у кріпацькій родині в слободі Ріпках Харківського повіту. Пізніше переїхав до Губаєнкового хутора. Осліп на третьому році життя. За свідченням Є. Криста, у 22 роки пішов навчатися до панотця Петра Кулибаби. За спогадами, Г. Гончаренко був суворим послідовником вустинських заповітів і ніколи не відхилявся від традиційних виконавських форм. Ф.Колесса писав, що «незважаючи на невеликий репертуар дум, Гончаренко архаїчним способом рецитації і бандурною грою вибивається на найчільніше місце з-поміж живих кобзарів», його виконавству властиві «архаїчні ознаки, що виявляють в Гончаренкові співця давньої школи, спадкоємця найкращих кобзарських традицій».

Мовчан Єгор Хомич Народився 1 травня 1898 року в с. Велика Писарівка Богодухівського повіту Харківської губернії. На десятому році життя, перехворівши на віспу, утратив зір. 1907—1909 рр. навчався у харківському музичному інтернаті для незрячих (графині Уварової). Після розпуску інтернату Єгор повертається до Великої Писарівки і 1909 року пішов у «науку» до відомого панотця Степана Пасюги. У навчанні Єгор перебував три роки (з перервами на хворобу). 1913 року дістав від Пасюги“ одклінщину" і почав самостійно кобзарювати. Багато перейняв у харківських кобзарів — Івана Никоненка, Павла Гащенка, Петра Древченка. Ходив без поводаря. З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені народом пісні та думи. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. В 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців.

Адамцевич Євген Олександрович Грати на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар. У 1920-ті роки Ромни залишалися визначним регіональним культурним центром. Тут діяв драматичний театр, існував значний осередок кобзарів, які виступали зі сцен палаців культури, клубів. Виспупав з 1927 року в складі Миргородської капели бандуристів імені М. Кравченка та самостійно. Пережив Адамцевич 1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як «ворог народу» видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко). На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянські власті, як і колись царські, трактували це як жебрацтво й переслідували. Міліція не один раз проганяла Адамцевича з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Бувало, що й саджали під арешт. Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 році — Всесоюзної наради народних співців у Москі.

Кравченко Михайло Степанович Кравченко Михайло Степанович (1858 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії - 21 квітня 1917 Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії) Відомий кобзар Михайла Кравченка із села Великих Сорочинців. М. Кравченко осліп на п'ятнадцятому році життя. Сімнадцяти років почав навчатися у миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Гриценка-Холодного. Михайло Степанович був знайомий з етнографом Опанасом Сластьоном, який записував від нього українські думи, знався з письменником Володимиром Короленком. До репертуару М. Кравченка входили: думи - "Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі", "Бідна вдова і три сини", два невольницькі плачі; сатиричні пісні - "Дворянка", "Чечітка", "Сусідка" та інші, а також пісні різноманітного змісту.

А. Р. ГРЕБЕНЬ народився 8 листопада 1878 року в с. Березне (тепер смт. Менського району). У 20-річному віці втратив зір. Оволодів мистецтвом гри на лірі й скрипці у кобзаря Т. Пархоменка. Мандрував по Чернігівщині і Полтавщині, брав участь у революційних подіях 1905 – 1907 р., розповсюджував нелегальну літературу. Після 1907 року жив у Березні, а з 1956 – у с. Дмитрівка. В репертуарі А. Р. Гребеня були народні думи, історичні і ліричні пісні (“Про Марусю Богуславку”, “Про самарських братів”, “Смерть козака-бандуриста” та ін.), твори на слова Т. Г. Шевченка та пісні, присвячені поетові. Помер лірник 27 грудня 1961 р. в с. Дмитрівка Менського району.

П. Ф. ТКАЧЕНКО (прізвисько – Галашко) народився 2 січня 1879 року в с. Синявка тепер Менського району в родині бідного селянина, колишнього кріпака пана Лисанецького. Осліпнувши в дитинстві, він пов’язав свою долю з бандурою. Його вчителем став кобзар Терентій Пархоменко. До свого репертуару митець включив українські народні (історичні, соціально-побутові, жартівливі), революційні пісні, пісні на слова Т. Г. Шевченка, власні твори. Брав участь у революційному русі 1905-1907 р. р., був зв’язковим і поширював нелегальну літературу. Помер П. Ф. Ткаченко 3 січня 1919 р. і похований в с. Синявка.

Знищення та відродження У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли безслід. Чутки про те, що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено, доказів не знайшли. Наприкінці XX ст. Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства.

О. С. КОРНІЄВСЬКИЙ народився 21 березня 1889 року в с. Данилівка (тепер Менського району) в родині нащадків запорозьких козаків. З 4-5 років прокинулась любов до музики. У 7 років – змайстрував першу скрипку і навчився грати на ній. Закінчив двокласне і ремісниче училище. З 1905 року на замовлення М. Лисенка змайстрував три бандури за зразком музичного інструмента Т. Пархоменка. Тоді ж навчився грати на бандурі. З того часу грає, співає і виготовляє бандури. За цей час удосконалив інструмент (збільшив і хроматизував її звукоряд), став основоположником нової практичної школи гри на київсько-чернігівській бандурі, збагатив кобзарський репертуар новими жанрами, виконуючи опери (“Наталка – Полтавка” І. П. Котляревського – М. Лисенка, “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака – Артемовського). В 1937 році був незаслужено репресований. Після повернення жив і працював у м. Корюківка. За своє життя сконструював новий інструмент бандурину, виготовив більше 200 бандур, 100 балалайок, до 10 скрипок, гітари, мандоліни. Помер О. С. Корнієвський 31 січня 1988 року у м. Корюківка, де й похований.

Кобзарі нашого часу Віктор Мішалов у Харкові Народився 4 квітня 1960 року в Сіднеї, (Австралія). Закінчив музичний факультет Сіднейського державного університету (1984 р.), Сіднейський педагогічний інститут (1986 р.). Із 1970 року вивчав гру на бандурі у П. Деряжного, Г. І. Бажула, а потім на стипендію Австралійської Ради Мистецтв у Північній Америці у П. Ф. Гончаренка, Г. Т. Китастого, П. І. Китастого, В. К. Ємця та Л. Г. Гайдамаки. В Київській консерваторії з 1979-84, клас бандури (проф. С. Баштана), диригування (проф. М. Т. Щоголь), вокал (проф. М. Єгоричевої та М. Кондратюка). Рівночасно в Києві вивчав гру на старосвітській бандурі у Г. К. Ткаченка. Працював викладачем у школах в Австралії та з 1988 року в Торонто (Канада). Із 1988 року концертмейстер Української Капели Бандуристів ім Т. Г. Шевченка. Основоположник Канадської Капели Бандуристів (1991). Від жовтня 1999 р. — заслужений артист України. Орден «За заслуги» III ст. (серпень 2009 року).

Використані джерела http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80 http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D0%B9_%D0%9E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%93%D0%BD%D0%B0%D1%82_%D0%A2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%B3%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD_%D0%84%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%A5%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%87 http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%B0%D0%BC%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD