Презентація на тему:
Еміграційна література

Еміграційна література “Празька поетична школа ” української поезії та її представники «Нашого цвіту — по всьому світу»,— говорить народне прислів’я. І це справді так. З різних причин і різними способами доля закидала українців далеко за межі рідного краю. Та закладена в генах любов до батьківщини не зникала, будила почуття патріотизму, прагнення прислужитися народові своїм талановитим художнім словом. Українській літературі за кордоном та її найвидатнішим представникам і буде присвячено сьогоднішній урок. Урок розробила учитель ЗОШ I – III ступенів №5 Головко А. В.

Проведемо словникову роботу методом мозкового штурму. Які терміни вам відомі, які – ні? Словникова робота: • неокласики (М.Рильський, Ю.Клен, М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Филипович) • неоромантики (Л.Українка, О.Олесь, М.Вороний) • історіософія (історіософізм) • літературна школа (ВАПЛіте, «Плуг», «Танк», МУР) Історіософія − (мудрість історії), осмислення історії нащадками, всупереч офіційним джерелам Літературна школа — те саме, що й літературні течії. Цей термін виявляє особливості творчості будь-якого великого письменника (ідейно-художні образи), які стали для інших письменників школою художнього слова. Коротко занотуйте в зошитах визначення термінів.

Українці, наділені талантом поета чи прозаїків, обов’язково знаходили одне одного, спілкувалися, обмінювалися інформацією, своїми новими творами, могли об’єднуватися в школи з офіційними паперами, статутом (МУР), або могли просто спілкуватися між собою за прикладом літературних вечорів М.Коцюбинського. Спочатку в Олеся у Празі часто бував один із врятованих еміграцією неокласик Юрій Клен з сином Вольфрамом. Потім сюди стали часто навідуватися молоді талановиті поети й письменники, такі як Євген Маланюк, Наталя Лівицька – Холодна та інші. Подивіться на карту. Ось Прага, а ось Подєбради, де в маєтку О.Олеся і зустрічалися талановиті поети й письменники, яких критики пізніше назвали письменниками «празької школи».

Це Подебради та Прага початку 20-х років минулого століття п Подебради Прага

Поети - “пражани” себе офіційно ніде не зареєстрували, тому термін “празька школа”існує тільки серед критиків. А “пражани” були своєрідним «творчим клубом», в якому зосереджена ціла низка прогресивних ідей того часу, котрі поділялися всіма співрозмовниками, хоча вони були глибоко самобутніми й самодостатніми особистостями.

Ще одним суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х років, де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали у місцевих вузах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич, Н.Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), - Український Вільний Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А.Гарасевич) Українська господарська академія (Є. Маланюк, Л. Мосендз), - Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів українського наукового, літературного та політичного життя на еміграції

Юрій Клен Юрій Липа Олександр Олесь Д.Донцов Наталя Лівицька - Холодна Оксана Лятуринська Євген Маланюк Леонід Мосендз Олена Теліга Олег Ольжич А тепер ми ознайомимося ближче з представниками «празької школи». Всупереч офіційним джерелам їх було 4 покоління.

Представники празької школи 1-ше найстарше покоління. Олександр Олесь – засновник “празької школи” Юрій Клен – поет-неокласик Юрій Клен Олександр Олесь

2-ге старше покоління Наталя Лівицька-Холодна, дочка Президента УНР в екзилі (за кордоном) Її поезія постає в спокусливому вияві, через витончену, внутрішньо складну, але зовні прозору образну структуру. В її віршах не знайдемо ні традиційних персонажів слов'янської міфології, ні героїки походів княжої дружини. Лірична героїня Н. Лівицької-Холодної відчуває в собі темний голос крові й уявляє себе то «поганкою з монгольських степів», то полонянкою татарина. Дочка міністра УНР Андрія Лівицького, вона виїхала за кордон, не закінчивши навіть гімназії, і середню та вищу освіти здобула вже в Подєбрадах. Після Другої світової війни переїхала до США, де і померла. Прожила довге життя – 103 роки, але весь час сумувала за рідною Україною

Ю.Липа Ю.Липа Ю.Липа Д.Донцов і Ю.Липа створили антагоністичну пару. Дмитро Донцов – “злий геній” – ідеолог тероризму. Юрій Липа – поетичнообдарований лікар, видатний український мислитель історіософського та геополітичного спрямування, прозаїк, перекладач, противник “донцовізму”. Створює літературну групу «Танк», яка, певною мірою, розколола Празьку поетичну школу. Цим кроком Ю.Липа прагнув звільнитися від ідеологічного терористичного впливу Д.Донцова. Як чудовий лікар і хімік, у 1940 р. у Варшаві разом з іншими професорами створює Українські Чорноморський, Океанічний та Суходоловий інститути. У 1943 р. за активну політичну та наукову діяльність польська Армія Крайова вигнала вченого за межі країни. Цього ж року Ю.Липа повертається на Львівщину. У 1944 р. Ю.Липу за те, що він лікував одного з поранених вояків УПА, його було жорстоко закатовано енкаведистами. Д.Донцов Юрій Липа

Липа дуже любив свою роботу лікаря, хіміка й поета. Ці рядки з вірша Ю.Липи «Коли прийшла пора і ти дозрів…» перекликаються із всесвітньовідомими словами Г.Сковороди про «сродну працю». …Ти не втечеш, дивись вперед – і знай: Одно тобі зосталось тільки: жити ним, І сповнитися ним, воно – від Бога. Як же ж не вчув призначення свого, - Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти Меморіальна табличка на будинку, де жили і працювали Іван та Юрій (батько та син) Липи.

3-тє молодше покоління Оксана Лятуринська Ця жінка не зазнала у своєму житті звичайного людського щастя, хоча й була надзвичайно обдарованою особистістю. Вона реалізувала себе і в малярстві, і в скульптурі, і в кераміці, і в писанкарстві, і в поетичній творчості. О.Лятуринська назвала свою першу збірку «Княжа емаль», бо добре обізнана з княжою епохою. Історична реалія в її віршах — ключ до розшифрування смислових кодів, що об’єднують віддалені між собою епохи: День догоряв так світозарно! Душа просила корабля. Десь біля голосила Карна, тужила Жля. («Жилились стязі, пнулись вгору...»)

Це не історія, це щось більше: гіркі уроки минулого не раз повторювалися, додаючи роботи Карні і Желі (символи плачу й скорботи за полеглими на полях битв, померлими від стихійного, а частіше штучно створеного голодомору). Майже 20 років О. Лятуринська жила і працювала в Празі. Доля загнала її після Другої світової війни до Німеччини, й опісля до США, де й вона померла. О. Лятуринська – автор монументу

Олена Теліга Поетеса, революціонерка, яскрава особистість, вольова, енергійна й вродлива жінка, яка своє життя присвятила боротьбі за незалежну Україну. Під час Другої світової війни на окупованій Україні організувала літературно-мистецьке життя, очолила Спілку письменників України. Як українську патріотку гестапівці 1942 р. розстріляли в Бабиному Яру. Посмертно вийшли збірки «Душа на сторожі», «Прапори духа», «Полум'яні межі». У поезіях та публіцистичних виступах поетеса проголошує героїзм як найвищу чесноту. На переконання О. Теліги, рідний край від неволі може врятувати новий тип українця, який уміє жити й творити для своєї нації.

Чуєш, мій друже, славний юначе, Як Україна стогне і плаче? З півночі чорна постає хмара, Рикає хижо московська навала. Ми сміло в бій підем за Україну І голови складем за Землю Рідну. Ми сміло в бій підем за Русь Святую І як один проллєм кров молодою. Ворог лукавий йде на Вкраїну Щоб обернути Край Наш в руїну. Лава до лави станьмо як криця На герць кривавий з ворогом бицця Сміло до бою брате рушаймо, Землі Святої врагу не даймо. Жереб щасливий за Край вмірати, А не в кайданах вік звікувати

Олег Ольжич Син видатного українського поета Олександра Олеся. Талановитий поет, публіцист,політичний діяч, археолог, людина-легенда, ярий прихильник ідей Донцова. Під час Другої світової війни організатор підпільного руху опору фашистам. Жорстоко закатований німцями на смерть 1944 р. Збірками «Рінь», «Вежі», «Подзамчя» він увійшов в українську літературу як поет раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментальне оспівування життя. Олег вважав, що саме сильна духом, цілеспрямована особистість потрібна майбутній відродженій Україні

4-те наймолодше покоління Леонід Мосендз Народився у в сім'ї чиновника, грека за походженням. У 1922 р. переїздить до Чехословаччини, де закінчив курс гімназії і вступив на хімічно-технологічний факультет Української Господарської Академії в Подєбрадах. Тут він товаришує з Є. Маланюком. Його надрукована творчість налічує поетичну збірку «Зодіак» (1941), три поеми, три книги новелістики, книги з публіцистики та інші.

Мосендз творив «наукову» поезію, включаючи філософські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи естетичне поле лірики. … Але нема жалю ні суму, що все було, мов не було, і стало тільки змістом думи, лише луною прогуло… Встає майбутнє. І могили вчорашні — це його межа… Яка ж це мука буть безсилим під лезом смертного ножа!.. “Мій шпиталь”

Олекса Стефанович народився на Волині в сім'ї православного священика, але духовну стезю не обрав. 1922 р. виїхав до Чехословаччини, там закінчив Карловий університет. У Празі підробляв домашнім учителем, різноробом. 1944 р. його силоміць вивезли в робітничі табори до Німеччини, де він прожив до 1949 р. Цього ж року прибув до США, де жив до кінця життя. Потрапивши в еміграцію, О.Стефанович уже зробив свій вибір: Україна, її воля й державність. Письменники «празької школи» сприяли тому, що молодий О.Стефанович став поетом, посів одне з провідних місць серед пражан. Він розробляє теми і образи давньої української історії та міфології.

Найвищим злетом української державності в розумінні поета є княжа доба, козаччина й українська революція 1917—1920 pp. Хвилюють, ходять, шумлять жита, Злотисто-жовті, украй налиті, Над ними неба блакить свята, Ані хмаринки у тій блакиті. Співає срібна в душі труба. Душа квітками, як клумби, квітне, Хліба і небо, небо й хліба,— Куди не глянеш, жовто-блакитні... Прага, 1923

Огляд життя та творчості Євгена Маланюка. Літопис життя Євгена Маланюка Проблемне питання. Хто він, Євген Маланюк? Що ж хвилювало, що бентежило його душу?

Сам себе Є. Маланюк назвав імператором залізних строф! Ця фраза міцно вкоренилася в літературі стосовно життя й творчості Маланюка, у спогадах про нього. Значну частину творчості поета становить поезія, присвячена Батьківщині. А ще Є. Маланюку належить відома фраза, що стала афоризмом чи навіть його гаслом: «Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети».

Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897 року в Ново-Архангельську на Херсонщині в сім’ї українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У 1914 році юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті. 1917 року він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка). У 1920 році разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. 1922 року він разом з Ю.Дараганом заснував журнал «Веселка». Наступного року закінчив Подєбрадську академію в Чехословаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

1958 року Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». 16 лютого 1968-го помер у передмісті Нью-Йорка. 1925 року в Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», 1926-го в Гамбурзі — книжка «Гербарій». 1929 року Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Протягом 1930-1939 років у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата». 1945 року Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький Український Рух), 1949-го — переїхав до США. У 1951-1966 роках вийшли такі його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964); поема «П’ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи есеїстки «Книги спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).

Творча спадщина Євгена Маланюка 1922-1923 – співвидавець журналу «Веселка», (Польща, м.Калуш, табір для інтернованих вояків Армії УНР). 1922 співвидавець альманаху “Озимина”. Збірки поезій 1925 “Стилет чи стилос” Калуш, Польща. 1926 “Гербарій” Подєбради, Українська господарська академія, Чехо-Словаччина 1930-1939 “Земля і залізо” , Варшава, Польща “Земна Мадонна” , Варшава, Польща “Перстень Полікрата” , Варшава, Польща “Вибрані поезії”, Варшава, Польща Активна участь у літературному процесі еміграції “МУР”(Західна Німеччина). 1951 “Влада”, “Поезії”, “Проща”, Америка, Ньо-Йорк 1953 Поема “П’ята симфонія” 1959 “Остання весна ”, Америка, Ньо-Йорк 1964 “Серпень”, Америка, Ньо-Йорк 1972 (Видано посмертно ) “Перстень і посох”

Літературно - публіцистичні статті 1954 “Нариси з історії нашої культури” 1962 Т.І , 1966 Т ІІ “Книга спостережень”- цикли есеїв про творчість Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Хвильового, П. Куліша, М. Гоголя, цикли нарисів про радянських письменників, про історіософію, про проблеми творчості, про проблеми біографії, цикл «Росія». Виставка книжок Є. Маланюка

Із відпущеного Богом 71 року Є. Маланюк прожив на чужині 50. Там і вмер, але ніколи навіть подумки не зрадив ідеї вільної рідної землі. Хоча, по-філософськи, як і Шевченко ставився до України подвійно: з любов’ю та ненавистю. Мабуть, ніхто з українських поетів після Кобзаря так гостро не виповів пекучий біль і тугу за втраченою державністю, так суворо не карав свій народ за малоросійську кволість і брак твердої волі в національно-визвольних змаганнях, як Є. Маланюк. Невже ж калюжою Росії Завмре твоя широчина? — з розпачем запитував він свою Батьківщину. І він же непохитно вірив: Ти не загинеш, мій народе, Пісняр, мудрець і гречкосій. Ще в молоді роки Є. Маланюк точно визначив свою політичну й людську позицію: «Я волю полюбив державну». Вона й стала йому провідною зіркою, що осявала життєву й творчу путь поета.