Презентація на тему:
“ЯК ЖАЛЬ,ЩО НЕ МОЖНА ПИСАТИ В МИНУЛЕ ЛИСТИ…”

Плотникова Дарья “ЯК ЖАЛЬ,ЩО НЕ МОЖНА ПИСАТИ В МИНУЛЕ ЛИСТИ…”

Плотникова Дарья Учащаяся 11-А класса Горловского УВК «ОШ I-III ст. № 14-многопрофильный лицей «Лидер» г. Горловки. Стихи пишет с 13 лет.

Пори року

Весна

Стікає з квітки крапелька роси І розпускаються листочки на порічках, А сонце посміхнулось з висоти І гріє води у озерах й річках. Вже за вікном цвірінькають пташки, А дні стають все довші та тепліші Вони біжать, мов швидкії струмки Й зникають потайки в вечірній тиші.

Літо

*** Рушає потяг. Вдалині зникають Перон,вокзал і відблиски вогнів. Вони мені невпинно нагадають Про всі події із минулих днів. Під стук коліс згадаю тепле літо, І спогадами я полину до ріки, І пригадаю вмить чудове жито, І краплю дощику,що впала до руки. В ту мить бабусин погляд я згадаю, Який мене так ніжно зігрівав. Дивлюсь в вікно: вже котру станцію минаю. А розум спогади все малював.

Осінь

. Вже ллється злива листя золотого І в синю далеч лебеді летять, Навіє вітер настрою сумного І на щоці вже дві сльози блистять. Тужливо й порожньо стає надворі І мимоволі згадуєш ті літні дні, Коли так зачаровано світили зорі І місяць,що всміхався мов у сні. Дорога встелена опавши листям, Тужливе небо тяжкістю всіх хмар Нависло над землею, й мов намистом Дощ стукотить до хати по шибках.

*** Ходила заплакана осінь по вулицям міста. В волосся вона повплітала багряну листву, Прозорі краплини дощу їй були за намисто, А одяг нагадував жовту, пониклу траву. Я зустріла її лиш на мить й зазирнувши у очі Прочитала у тих двох скрижалях лиш сум і печаль, Німу усмішку, і холод осінньої ночі, Що невпинно й тужливо все кличуть і кличуть у даль. Та нажаль то була лише мить- нас із осінню враз розділили З парасольками люди і довгий машини гудок Осінь зникла, а мені у руці залишила подарунок - Жовтавий кленовий листок.

*** Які прекрасні осінні краєвиди І той далекій клекіт журавлів, Яскраві, ніжні і тендітні квіти І мелодійна музика дощів. Вже одягнувся сад у жовті барви І кетяги калини налились, А листячко, немов відтінки фарби, Все падає і падає униз.

Зима

Торкнулись пальці клавішів рояля, А за вікном летить пухкий, біленький сніг. І гомін міста, що ледь чується із далі, Вщент розіб`ється об самотності поріг… В замерзлу шибку стукають сніжинки, Та вікна їм свої не відчиню Вони так швидко линуть, мов хвилинки, Які зникають у віків пітьму. Вони летять, летять і високо кружляють, А лиш на мить затримавши ходу Впадуть , і сонну землю застеляють І подарують казку зимову. ***

Людське життя

Людське життя мов шлях, що тягнеться далеко Крізь мрії, сподівання, крізь радість і печаль. І нам ,на цій дорозі, буває тяжко і нелегко, А в серце закрадаються образа, смуток, жаль… Та сонце із-за хмарки не бариться: Засяє нам на радість знов і знов. І оживуть у серці нові сили: Надія, віра і палка любов. Давайте з усмішкою пройдемо цю відстань, Цей шлях, що має довжину крізь все життя. І будемо любити, жити і творити Задля людей і задля майбуття!

Заздрість

Жорстока, злісна,хижа і підступна, Що поглинає сили, почуття і час Це -заздрість,що всередині брудна та каламутна, А зовні ніби чиста і приваблива для нас. Хай кажуть,що вона буває чорна й біла Та заздрість- то найліпша слуга зла І в височинь небесну їй злетіть несила Адже вона не має два крила. Отож примушена тинятися землею, Шукати все нових, нескорених сердець Щоб поділитись з ними заздрістю своєю Допоки не настане їй кінець.

Спостереження

Стоїш,спираючись на поручень холодний В оточенні похмурих, мовчазних людей. І почуваєшся в душі ти геть самотнім. І губишся у варіантах планів і ідей. Ти тут один, нікому не потрібний, Бо кожен сам для себе місце добува. Штовхаючи сором’язливих, скромних, непримітних Недоліки душі своєї розкрива. Панує тут в серцях сувора повсякденність І коли дивишся в брудне автобусне вікно Здається, що такою ж буде і прийдешність, А мрії й сподівання розіб’ються все одно. Ось так і їдемо сумними вулицями міста, Біжать у вічність відліки хвилин. Із неба губить дощик крапельки намиста І розбиваються вони об скло німих вітрин.

Листи у минуле

Як жаль,що не можна писати в минуле листи Тоді б ми могли багато чого поміняти: Ущент не згоріли б надії людської мости, А люди спішили б добро дарувати. Як жаль, що не можна писати в минуле листи, Тоді на дорозі життя ми б менше спіткались І кожному легше було б своє щастя знайти, Й від зради людськії серця б не розбивались!

The End