Презентація на тему:
Міжнародна практика щодо заходів зміцнення довіри між державою та організаціями громадянського суспільства

Альбена Куюмджиєва 6-е грудня 2011 Київ, Україна

Дослідження: Вивчає макрополітичний рівень Зосереджене на принципах належного державного управління як механізмах зміцнення довіри; Представляє міжнародні стандарти, що були розроблені ЄС, Радою Європи, Організацією Об’єднаних Націй та ОЕСР для подолання розриву між громадянським суспільством та державними інституціями; Надає конкретні приклади з 5 окремо взятих Держав-членів ЄС (Нідерланди, Великобританія, Австрія, Естонія, Болгарія).

Упродовж останніх десятиліть роль сектора громадянського суспільства поступово зростає; Необхідно, щоб організації громадянського суспільства (ОГС) були ефективними та активними партнерами, які надають конструктивні та добре виважені висновки та пропозиції; Основні етапи залучення є різноманітними: від надання інформації через консультації до здійснення діалогу та встановлення партнерських відносин; Методи залучення залежать як від мети цього залучення, так і від політичного, адміністративного і соціального розвитку країни та її сектора громадянського суспільства

Існує спільне розуміння того, що чим більшу роль відіграють ОГС у політичному процесі, тим більше обов’язків слід на них покладати; Існує нагальна потреба в розробці чітко сформульованих і зрозумілих критеріїв представництва для тих ОГС, які залучаються до розробки та проведення політичного курсу; До найпопулярніших документів забезпечення безперешкодного співробітництва між державними інституціями та ОГС належать різного роду рекомендації та посібники

ПРИНЦИПИ НАЛЕЖНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ЗАХОДИ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ Механізми підзвітності (зокрема, створення стратегічних партнерств із неурядовими організаціями з метою проведення консультацій і створення механізмів моніторингу). Практика забезпечення громадської участі (зокрема, впровадження процедур громадських консультацій та краще залучення громадян до процесу прийняття рішень); Норми, які забезпечують кращу прозорість і відкритість процесу прийняття рішень (зокрема, закони про свободу /доступ до інформації; прикладні форми застосування електронного врядування тощо)

Органи влади зобов’язані займати проактивну позицію в процесі надання інформації; Стандарти та вимоги щодо обов’язкового надання інформації є ретельно розробленими (наприклад, британські схеми публікації та словенська модель інформаційного каталогу); Урядові веб-портали є провідними каналами інформаційного обміну між органами влади та громадянами (австрійський портал “Help”, естонський “X-Road”, фінський Suomi.fi та британський Direct.gov portal.uk).

Участь ОСГ забезпечується на всіх політичних рівнях – місцевому, регіональному, національному та міжнародному; Громадянські саміти, громадські журі, електронні петиції, громадські форуми та інструменти оцінки державної політики належать до основних механізмів, за допомогою яких влада прислухається до голосу народу; Ще одна форма сприяння широкій громадській участі у політичному процесі – це створення консультаційних порталів (наприклад, “Ваш голос у Європі”, естонський osale.ee, австрійський partizipation.at, голландський Citizenlink ).

Суспільні договори/спільні заяви сприймаються як механізми забезпечення прозорості та відповідальності у відносинах між урядом та громадянським суспільством (Концепція розвитку естонського громадянського суспільства, Суспільний договір в Англії та Уельсі тощо); Широко застосовуються Кодекси передової практики залучення громадянського суспільства: успішні приклади - “Стандарти громадської участі”, ухвалені Відомством федерального канцлера Австрії, та “Національна структура розширення громадської участі”, запропонована британським урядом.

Було створено багато моніторингових органів, до складу яких входять представники організацій громадянського суспільства, з метою забезпечення ефективного дотримання інтересів та задоволення потреб громадян (Ірландія, Болгарія та Словенія); Місцеві “Стратегічні партнерства” (Великобританія) і партиципаторний бюджетний процес (Іспанія, Німеччина, Франція, Португалія, Нідерланди та Великобританія) є одними з найкращих практичних методів зміцнення довіри між органами державної влади та громадянами.

Кодекси поведінки/хартіі підзвітності приймаються багатьма ОГС як заяви про цінності та стандарти поведінки, яких вони дотримуються і за виконання яких вони будуть зобов’язані звітувати; Запроваджуються механізми самоакредитації та незалежної акредитації, які забезпечують дотримання організаціями громадянського суспільства високих стандартів доброчесності та цільове витрачання державних коштів; На підтримку виконання принципів належного управління у діяльності ОГС були розроблені практичні інструменти сприяння підзвітності (у формі рекомендацій, опитувальних листів для оцінки недоліків тощо)

   Зосереджені на двох пріоритетних сферах: Заходи, спрямовані на зміцнення довіри громадян до спроможності органів державної влади забезпечувати належне управління; Заходи, спрямовані на зміцнення довіри уряду до надійності експертних знань та висновків ОГС.

  Розробка спільних заяв щодо пріоритетів, завдань та механізмів роботи, а також мінімальних стандартів та/або керівних принципів проведення публічних консультацій; Підписання міжінституційних угод та обов’язкових до виконання рекомендацій щодо призначення представників громадянського суспільства, методів організації та фінансування консультацій;

  Забезпечення легкого доступу до документів та активізація застосування електронних технологій, які сприятимуть залученню громадськості та моніторингу; Створення на національному рівні консультативного органу з розширеними дорадчими функціями (успішні приклади: Національна Рада у Словенії, Економічна і соціальна рада в Болгарії); Нарощування потенціалу та здатності державних чиновників і представників ОГС активно та конструктивно спілкуватися і взаємодіяти з ОГС /державними інституціями.

  Розробка спільних Хартій підзвітності /Кодексів, які встановлюють єдині стандарти поведінки; Впровадження Кодексів поведінки, процедур самоакредитації або незалежної акредитації; Підготовка щорічних звітів ОГС; Визначення та застосовуання набору критеріїв для відбору тих громадських організацій, з якими органи державної влади встановлюватимуть співробітництво та партнерські стосунки.