Презентація на тему:
"Історія “Будинку з химерами”"

«З кутків даху спускають свої вуса-щупальця потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, чітко профілюють на тлі неба. На спинах дельфінів сидять оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; стовбурами колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображають слонячі голови...» мистецтвознавець Сергій Гіляров

В 20 ст. У віддаленій частині Києва були проведені роботи по впорядкуванню досі занедбаної території. На місці осушеного Козиного болота побудували театр , а ділянка землі на кручі, що височіла над ним, продавалася на міському аукціоні за дуже низькою ціною, оскільки пона була геть непридатна для будівництва. Тому загальне здивування викликало рішення Владислава Городецького зводити там будинок для своєї родини. За однією з версій, ідея будівництва знайшла несподіване підкріплення завдяки суперечці. Кажуть, що в 1902 році в київському ресторані зустрілися три архітектори: Олександр Кобелєв, Володимир Леонтович та Владислав Городецький. В ході дружньої бесіди з'ясувалося, що Городецький придбав дешеву ділянку землі на Банковій, і збирається будувати там будинок. Знаючи про непридатність цієї ділянки для споруди чого б то не було, колеги були невимовно здивовані, та виказали скептицизм з приводу задуму Городецького. Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив: «Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея». Зараз же архітектори уклали парі, за умовами якого Городецький повинен був протягом 2 років збудувати на схилі горба будинок, що він і виконав з нечуваним розмахом та успіхом. Сам Городецький на прийомі, який було організовано з нагоди закінчення будівництва, сказав такі слова: "Будинок, звичайно, дивний, але не знайдеться в Києві жодної людини, яка б, проходячи повз нього, не зупинила свій погляд".

Будинок з химерами побудований у стилі модерн, він виріс на вулиці Банкової в період 1902-1903 рр.. Це був перший будинок у Києві, побудований з використанням нового матеріалу - цементу. Здійснення такого проекту могло служити ще й рекламною акцією продукції промисловця Ріхтера, що займався виробництвом цементу. Задля реклами свого товару Ріхтер, власник одного з перших цементних заводів у Києві, начебто, безкоштовно постачав цемент на будівництво Городецького.«Ви мусите переконати всіх, що цемент надійніший будівельний матеріал, ніж вапно»- казав він.Проте відомо, що архітектор сам був співвласником заводу «Фор».

Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році. У новозбудованому будинку архітектор зайняв один поверх, решту квартир здавав у найм. Попри дуже високу ціну, клієтів завжди вистачало. У будинку був свій винний льох, пральня, а у дворі пара корів, аби мешканці кожен день отримували до своєї ранкової кави свіжі вершки. Відомо, що Городецький придбав поруч ще одну ділянку для зведення другого будинку, але пристрасть до полювання закинула архітектора в Африку. Сафарі в Кенії коштувало чимало, тому в 1912 році Городецький заклав особняк Київському суспільству взаємних кредитів, і повернути собі його вже не зміг. За однією з легенд, перед тим, як залишити будинок, Городецький наклав на нього проклін. Ніби усі мешканці маєтку будуть нещасливими, і лише нащадки Городецького зможуть спокійно співіснувати з химерами. Прибічники цієї версії вказують на те, що контори, які мали тут приміщення або орендували їх, збанкрутіли – їхні фонди таємничо зникали, організації расформовувалися.

У 1913 році знаменитий будинок перейшов у власність Товариства бурякоцукрового рафінадного заводу «Благодатинське», що очолював інженер Данііл Балаховський, син київського купця, французький консульський агент у Києві, відомий меломан. У листопаді 1916 року дім Городецького перекупив Самуіл Німець, купець першої гільдії. Після революції 1917 року будівлю було націоналізовано і деякий час дім використовувався як житло, розміщувався штаб військово-трудової дружини. Тут, наприклад, знімав квартиру Всеволод Голубович — прем'єр-міністр Української Народної Республіки. Потім нова влада розмістила тут Ветеринарне управління Київського військового округу. У 1930-ті роки кияни називали цей будинок не інакше як «Морське дно», стверджуючи, що будинок належав відставному адміралові. До Великої вітчизняної війни Будинок з химерами був комуналкою. Відом, що у ці роки будинок майже не постраждав, тому що в ньому мешкали викладачі, працівники мистецтва та інші передставники інтелігенції, які шанобливо ставилися до майстерності архітектора. У березні 1944 Раднарком та ЦК КПУ вирішили передати його для житла працівникам театру ім. Франка, що поверталися з евакуації. Проте вже того ж року його передали ЦК КПУ, а держслужбовці влаштували в ньому свій медичний заклад — поліклініку № 1.

За часів незалежності будівля спочатку належала Міністерству охорони здоров'я України. Пізніше «Будинок з химерами» мав статус музейно-культурного центру. На його базі як філії Національного музею було створено центр «Шедеври мистецтва України», який діє нині. У 2003-2004 роках будівлю відреставровано. Після реставрації будинок став Малою резиденцією прийомів Президента України (головна резиденція знаходиться у Маріїнському палаці). Тут приймаються закордонні делегації.

Мешканці Києва та гіди вигадали романтичну й трагичну історію виникнення такого дивного будинку. Вони говорили, що Городецький побудував цей будинок на згадку про дочку, яка утопилася в Дніпрі (за іншою версією - у Середземному морі) чи то від нещасної любові, чи то через невдале сімейне життя. Буцімто, збожеволівший від горя батько, і спорудив цей склеп. Хоча, дочка Городецького прожила довге життя та дочекалася онуків. Подейкують навіть, що автором проекту був не Городецький, а інший архітектор — Микола Добачевський, хоча під проектом стоїть підпис Городецького, або що цей будинок архітектор будував не для себе, а для коханки. Проте, як там було насправді, достеменно невідомо.